«Особа, яка через власне волевиявлення набуває іноземне громадянство, позбавляється німецького автоматично, без жодних попередніх попереджень». Це цитата з листа від Міністерства внутрішніх справ Німеччини. Безліч його примірників опинилося останніми тижнями в поштових скриньках громадян ФРН не німецького походження. Хтось вирушив до адвоката, хтось почав збирати валізи.
Зараз таких «позбавленців» у країні, за даними МВС, кілька десятків тисяч. Здебільшого це громадяни з турецьким корінням, але багато й пізніх переселенців із країн СНД. Німецьких турків (чи турецьких німців?) більше за всіх інших, тому під обстріл органів влади вони й потрапили першими. Близько 50 тис. із них стане жертвами нового положення, стверджують представники керівництва Турецької громади Німеччини (TGD). Втрата німецького громадянства спричинить необхідність звертатися до відомства у справах іноземців із клопотанням про надання посвідки на проживання, інакше перебування в країні стає нелегальним.
Втім, чому ж про положення говорять як про нове? Заборона на подвійне громадянство діє в Німеччині з 1 січня 2000 року. До цього часу ситуація «два паспорти в одні руки» була не те щоб природною, але законом не каралася. Тоді ж, із набранням чинності реформи закону «Про громадянство» (StAG), вона стала караною. Гадаю, «старожили» пам'ятають хвилю демонстрацій і народних мітингів протесту проти посилення законодавства, що прокотилася всією країною наприкінці 1990-х: подвійного громадянства як гарантії демократичного ставлення до іноземців вимагали тоді соціал-демократи, ліві антифашисти і ваша покірна слуга в колоні емігрантських громадських об'єднань.
Поруч із нами підписи «проти подвійного громадянства» – їх тоді багато хто називав «підписами проти засилля іноземців» – збирали представники ХДС/ХСС. Вони й опинилися в переможцях. 25-й параграф закону «Про громадянство» став єдиним положенням, що обмежує кількість паспортів в окремо взятих осіб до однієї штуки. Ті нечисленні винятки, згідно з якими при набутті громадянства ФРН не потрібно документально підтверджувати, що старий паспорт ліквідовано, не враховуються – це зовсім інша тема.
Тож закиди в «несподіваності» та «новизні» для чималої групи населення Німеччини, які адресують органам внутрішніх справ турецькі об'єднання, навряд чи справедливі. «Це мав знати кожен», – упевнений речник МВС Райнер Лінґенталь.
Повинен, але чомусь не знав. Або не хотів знати. Що, загалом, дивно. При виписуванні свідоцтва про натуралізацію (Einbuergerungsurkunde) новий громадянин ставить свій автограф в отриманні «Пам'ятки про втрату німецького громадянства». Текст її, зокрема, гласить: «Згідно з абзацом 1 §25 закону «Про громадянство» громадянин ФРН позбавляється громадянства ФРН у всіх тих випадках, коли він добровільно та за власною заявою приймає громадянство іншої країни... При цьому він втрачає всі права та обов'язки, що існують для громадянина ФРН... з цього моменту є іноземцем і не має права володіти посвідченням особи чи паспортом громадянина ФРН.
Документи вилучаються; людина повинна посвідчувати свою особу за допомогою паспорта «нової батьківщини»... Як іноземець він потребує отримання дозволу на проживання в Німеччині, що видається відомством у справах іноземців, дозволу на роботу, що видається агентством із праці... Про отримання громадянства іншої країни необхідно негайно повідомляти за місцем проживання... Якщо цього не відбувається й особа продовжує користуватися правами, що надаються громадянину ФРН, до неї буде застосовано штрафні санкції».
Тож нерозуміння викликає радше реакція турко-німців, які дивуються, чому їм не роз'яснили в консульстві, які наслідки може потягнути за собою подвійне громадянство. Консульства це питання в принципі не повинно хвилювати. Вони виконують свою роботу, у цьому випадку – обробляють документи про надання національного (турецького) громадянства.
Саме за «старим» громадянством зверталися до консульств новоспечені німці. Після набрання чинності реформи 2000 року або незадовго до того. Навіщо? Ну, причини могли бути найрізноманітнішими – від бажання застрахувати себе на предмет отримання спадщини чи збереження власності на батьківщині до елементарної ностальгії. Фактично з моменту заповнення першого формуляра вони порушували закон ФРН. Можливо, з незнання. Але, по-перше, воно не звільняє від відповідальності, а по-друге, як вважають у МВС, «не виключено, що багато хто свідомо мав намір вчиняти дії, не сумісні із законодавством та громадським порядком ФРН».
Не треба думати, що про «двійників» не підозрювали. Просто й без них в органів внутрішніх справ достатньо проблем як з іноземцями, так і з місцевими уродженцями. Але минуло п'ять років, комусь знадобилося міняти посвідчення особи, хтось звернувся до відповідного відомства, збираючись вислати запрошення родичам. Почалися перевірки. «У більшості випадків таємне стає явним, коли ці панове стикаються з бюрократичними інстанціями», – каже Райнер Лінґенталь.
TGD та інші турецькі об'єднання вимагають сьогодні від влади «великодушного» ставлення до людей, які потрапили в протиправну ситуацію «через діру в законі». «Багато хто з них подав заявку на отримання турецького громадянства до січня 2000-го й опинився жертвою зволікань в обробці документів», – нарікає голова TGD Хаккі Кескін.
«Великодушними» влада обіцяє бути: голова комісії Бундестагу з внутрішніх справ Корнелі Зоннтаг-Вольгаст звернулася до земельних МВС із закликом «якнайшвидше і без зайвої бюрократії» врегулювати спірні ситуації з особами, яким дано півроку, щоб отримати вид на проживання, зокрема «полегшити процедуру повторного розгляду клопотання про надання громадянства ФРН». Можна тільки уявити собі реакцію чиновника, коли на стіл до нього ляже нова заява претендента, що починається вироком: «Позбавлений громадянства відповідно до...»
Деякі «колишні німці» спробували врятувати становище терміновою відмовою від турецького паспорта. Виявилося, пізно – тепер вони не мають жодного. Що й казати, прикро за брата-іноземця. Але закон, яким би несимпатичним він не був, дотримуватися треба. Або хоча б читати, під чим підписуєшся.