Найбільше іноземців (дві третини) було натуралізовано згідно з §10 зазначеного закону, тобто на підставі легального проживання в Німеччині не менше 8 років та можливості самостійного матеріального забезпечення (плюс 8,2%). Водночас на 3,4% скоротилася кількість фактів натуралізації під час возз'єднання сімей – для подружжя та дітей уже громадян іммігрантів або корінних жителів.
Вивчивши походження «нових німців», можна помітити, що найбільша їх частина – уроджені турки (33 500 осіб). Це цілком закономірно, з огляду на те, що турецька діаспора становить 25,8% з 15,3 млн іноземців, які живуть у Німеччині. 12 600 власників паспортів зразка 2006 року приїхало із Сербії та Чорногорії, близько 7 тис. – із Польщі; 4 700 – із Росії; 4 500 – з України; 3 690 – з Іраку; 3 670 – з Ірану та 3 550 – з Марокко.
Експерти особливо виділяють інтерес до громадянства Німеччини з боку вихідців з Ізраїлю. У 2006 році 4 313 ізраїльтян отримали німецькі документи – це на 50,2% більше, ніж роком раніше. «В Ізраїлі чітко намітилася тенденція до прагнення обзавестися другим паспортом – чи то громадянство США, Канади чи якоїсь із країн Євросоюзу», – пояснює фрайбурзький політолог, професор Дітер Оберндерфер. Вдвічі зросла кількість фактів натуралізації народжених на території сучасних Сербії та Чорногорії. Це, як вважають експерти, результат підписання у 2006 році міжурядової угоди про можливість мати кілька громадянств (Mehrstaatlichkeit), згідно з якою здобувач німецького паспорта не зобов'язаний відмовлятися від попередньої державної належності. На думку професора Оберндерфера, «невпевненість громадян колишньої Югославії у своєму майбутньому» є основним стимулом для натуралізації в Німеччині, так само як і «політична нестабільність в Ізраїлі».
Під визначення Mehrstaatlichkeit не потрапляють турки: як відомо, у період з 2000 по 2002 рік близько 50 тис. вихідців із цієї країни змушені були відмовитися від отриманого раніше громадянства Німеччини, якщо вони зберегли другий національний паспорт. Як зазначають у прес-службі берлінського уповноваженого у справах міграції та інтеграції, до половини нових заявок (задоволених або тих, що нині розглядаються) подано «колишніми німцями» турецького походження, які за останні роки встигли здати до архіву консульства посвідчення особи громадянина Туреччини.
Необхідність відмовлятися від першого громадянства є основною причиною того, що негативну тенденцію переломити не вдасться, упевнений професор Оберндерфер. «Плюсові цифри 2006 року – лише випадковість, – вважає він. – Небажання людей відриватися від коріння, розлучатися з національною культурною традицією, було і буде важливішим за виборче право або свободу безвізового пересування. Це особливо характерно для старшого покоління – а саме літні люди, в тому числі й турки, які приїхали до Німеччини свого часу як гастарбайтери, мають усі юридичні підстави для натуралізації».
«Так званий прорив – результат прискореної обробки старих справ, – підтримує його голова Турецької громади Німеччини Кенан Колат. – Іноземці в масі своїй не хочуть ставати німцями ще й тому, що не ідентифікують себе з країною проживання, будучи постійною мішенню расистських та ксенофобських настроїв».
Розглядати себе як жертву расизму та відгороджуватися від соціуму рамками національних діаспор чи вливатися в цей соціум, відмовившись від стереотипів «малої батьківщини», – особистий вільний вибір кожного мігранта. Розцінювати натуралізацію як заохочення за особливі заслуги чи як крок до інтеграції – вирішать влади, і думки різняться за регіонами та навіть кабінетами.
Так, у Берліні працює сенатський проект із прискореного розгляду заяв. У Саксонії здобувачі громадянства проходять тест на загальну ерудицію в питаннях історії та сучасності Німеччини. У Баден-Вюртемберзі – перевірку на толерантність з боку Відомства із захисту конституції. Єдиного порядку натуралізації як не було, так і немає, незважаючи на численні обіцянки федеральних та земельних політиків. За такого стану справ плюсові цифри статистичного відомства за минулий рік, мабуть, і справді варто вважати випадковими.
За 7 місяців 2007 року прикордонний табір «Фрідланд» прийняв 3 431 пізнього переселенця, тоді як за той самий період 2006 року їх було прийнято 3 831 особа, а за 7 місяців 2005-го – 26 008 осіб.
«Рекордно низька кількість поточного року – наочний результат дії нового імміграційного законодавства, – говорить керівник табору Генріх Херншмейєр. – На початку 90-х років із країн, що утворилися на місці колишнього СРСР, щороку до Німеччини прибували по 300 тис. і більше пізніх переселенців. Але зараз їхня кількість суттєво зменшилася. У зв'язку з новими положеннями закону – зокрема, мовними вимогами, – їхня кількість навряд чи перевищуватиме 10 тис. осіб на рік. За весь 2006 рік до Німеччини в'їхало 7 925 німців-переселенців із колишнього СРСР».
Оголошені ним дані говорять самі за себе: переселенню до Німеччини російських німців (а також і євреїв із колишнього СРСР – вони хоч і проходять за іншою «лінією», але нове імміграційне законодавство посилене і для них) поставлено міцний заслін. І якщо саме ця мета ставилася розробниками названого законодавства, то слід віддати їм належне: вона досягнута в рекордно короткі терміни.
Олена ОБОДОВСЬКА.
Русская Германия