Як повідомляє Welt, такі висновки містяться в книзі американського журналіста Кристофера Калдвілла «Reflections on the Revolution In Europe: Immigration, Islam, and the West» («Роздуми про революцію в Європі: імміграція, іслам і Захід»). Калдвілл, який пише для Atlantic Monthly, Wall Street Journal, Weekly Standard, понад десять років займався вивченням імміграції в Європі.
На думку журналіста, йдеться про справжню революцію, спричинену масовою імміграцією. Державі загального добробуту європейського зразка практично загрожує розпад, а європейському секуляризму кинуто виклик з боку ісламу. Загалом, Європа не може залишитися Європою, якщо в ній уже живуть інші люди, підсумовує Калдвілл.
Рішення про запрошення іммігрантів, зазначає журналіст, було прийнято у важкий для Європи момент, після війни, коли континент лежав у руїнах, як у матеріальному, так і в духовному плані. Тим часом, ініціатори такого кроку думали, що йдеться про короткочасний захід, ніхто не розраховував на велику кількість іммігрантів, вважали, що їх прибуде рівно стільки, щоб закрити пролом, що утворився внаслідок втрат у війні.
«Ніхто не думав, що іммігранти колись претендуватимуть на отримання соціальної допомоги. Те, що вони принесуть із собою культуру і уклад своїх сіл, сімейні клани та мечеті, здавалося абсолютно безглуздою ідеєю», – пише Калдвілл. На думку журналіста, практично з самого початку стала зрозумілою помилковість такого кроку. Європейська важка промисловість, для якої й призначалася іноземна робоча сила, на той час уже вступила в фазу занепаду.
У результаті багато хто залишився без роботи. Кристофер Калдвілл наводить дані, згідно з якими в німецьких містах гастарбайтери, зокрема турки, становлять 40% безробітних. Аргумент, який часто висувають німецькі політики, що іммігранти необхідні для підтримки функціонування системи соціального забезпечення, Калдвілл вважає неспроможним. Щоб виправити перекіс, спричинений старінням населення Європи та падінням народжуваності, необхідно 701 млн іммігрантів – а це більше, ніж населення Європи, зазначає журналіст.
У Німеччині кількість іммігрантів з 3 млн у 1971 році збільшилася до 7,5 млн у 2000 році, але при цьому кількість працюючих так і залишилася на рівні 2 млн. Якщо на початку 70-х працюючі становили 65% від загальної кількості іммігрантів, то вже у 1983 році частка працюючих серед них впала до 38%. З цього Калдвілл робить висновок, що іммігранти отримують від системи соціального забезпечення більше, ніж туди привносять.
Що стосується перспектив інтеграції іммігрантів, то Калдвілл оцінює їх скептично, а проведені в Німеччині так звані ісламські конференції – консультації представників мусульманських громад і місцевої влади – вважає «наївними». Фатальна суміш німецького та загальноєвропейського почуття провини, викликаного Другою світовою та колоніальним минулим, не може протистояти гіпертрофованому почуттю власної ідентичності у іммігрантів-мусульман.
У своїй книзі Кристофер Калдвілл цитує слова судді конституційного суду ФРН Удо ді Фабіо: «Навіщо цій живій світовій культурі інтегруватися в західну культуру, носії якої не відтворюють достатньо потомства, а сама вона вже не має жодної трансцендентальної ідеї і рухається до свого кінця»?
За матеріалами Lenta.ru