Як це збираються робити в рамках існуючих підходів, я не дуже уявляю, враховуючи той факт, що отримання візи до Канади наразі – процедура не з найлегших, набагато складніша, ніж отримання в'їзних віз до більшості інших країн. Тут також варто згадати нещодавні скандали, пов'язані із запровадженням візового режиму для громадян Чехії та Мексики, і зіпсовані відносини з Об'єднаними Арабськими Еміратами, в результаті чого тепер громадяни Канади змушені отримувати візи для в'їзду до цієї країни.
Як я бачу ситуацію, поки в Канаді не розроблено ефективний механізм виселення нелегальних іммігрантів і не спрощено процедуру розгляду та відмови для тих, хто подає заяву на отримання статусу біженця, важко очікувати, що ситуація з отриманням віз для туристів суттєво полегшиться.
Залишивши систему як є, консерватори в її рамках могли б робити те, що в них добре виходить, – посилити вимоги до тих, хто проходить імміграцію, та посилити контроль за виконанням законів. Наприклад, наразі йдеться про посилення вимог до володіння державними мовами Канади як з боку іммігрантів, так і з боку тих, хто подає на громадянство.
Наприклад, пропонується тим, хто подає на громадянство, складати іспит на знання однієї з державних мов Канади. Також буде посилено вимоги щодо мови для тих, хто проходить імміграцію. Зокрема, не виключено, що в нових правилах за імміграційною програмою Entrepreneur буде включено вимогу складання іспиту на знання однієї з державних мов Канади не нижче певного рівня.
У всіх цих ініціативах є великий сенс, оскільки однією з основних причин, чому частина іммігрантів погано адаптується в канадське суспільство і не може влаштуватися на хорошу роботу, є слабке володіння англійською мовою (або французькою, якщо йдеться про провінцію Квебек).
Іншими ініціативами уряду, які можна назвати абсолютно правильними, є контроль за строками перебування на території Канади зі статусом постійного жителя. Не секрет, що деякі іммігранти отримують статус постійного жителя Канади лише для того, щоб потім отримати громадянство Канади, яке дає їм паспорт, що дозволяє їздити без віз до багатьох країн світу, але жити в Канаді не збираються.
Багато з цих людей, отримавши статус постійного жителя Канади, їдуть з країни, однак не повідомляють про це в імміграційні органи. При цьому вони користуються послугами недобросовісних фірм, які допомагають їм створювати видимість перебування на території Канади. Коли проходить три роки з моменту отримання статусу постійного жителя Канади, ці іммігранти подають заяву на отримання громадянства, подаючи неправдиві відомості про те, що вони весь цей час перебували на території Канади.
Уряд Канади серйозно стурбувався цією проблемою, і було вироблено заходи щодо контролю за перебуванням іммігрантів на території країни. Більше того, ведеться широкомасштабна перевірка осіб, які вже отримали громадянство, але щодо яких є підозри, що воно було отримане обманним шляхом (тобто шляхом повідомлення неправдивих даних про строки перебування на території Канади).
Не так давно преса повідомляла про майже дві тисячі справ, слідство за якими завершено, і які передано до суду. Як випливає зі статті, йдеться про те, що всі ці особи, якщо суд визнає їх винними, будуть позбавлені громадянства та вислані з Канади. Причому, як заявив представник міністерства громадянства та імміграції Канади, це лише початок процесу перевірок.
Ще одним прикладом посилення контролю стало те, що готуються заходи, покликані зобов'язати осіб, які проходили за провінційними програмами, прожити та пропрацювати певний час у тій провінції, за програмою якої вони проходили імміграцію. Нарешті, також обговорюються заходи для запобігання практиці фіктивних шлюбів.
Судячи з усього, незабаром особи, спонсоровані чоловіком або дружиною, зможуть отримати статус постійного жителя лише після закінчення двох років після в'їзду до Канади та проживання на її території (зараз вони цей статус отримують одразу після отримання позитивного рішення за їхньою справою та в'їзду до Канади за імміграційними візами).
Підводячи підсумок, можу сказати, що для мене все виглядає так, що наразі в уряду немає чіткого розуміння, для чого потрібна імміграція, і чи потрібна вона взагалі. Відповідно, це виливається у відсутність якоїсь внятної стратегії в цій галузі. І та дивна пауза в роботі посольств, яка вже досить затягнулася, може свідчити про те, що йде осмислення того, в якому напрямку має розвиватися імміграційна політика країни.
Тому я припускаю, що мовчання уряду з імміграційних питань може означати, що готується якась комплексна програма, про яку незабаром можуть оголосити. Принаймні, я схильна очікувати, що в кінці цього року або на початку наступного слід чекати гучних заяв з боку міністерства громадянства та імміграції Канади.
Елена РЯБИНИНА.
«Русский Торонто»