«Неможливо більше пускати на самоплив процес натуралізації, - заявила урядова уповноважена з питань міграції та інтеграції Марія Бемер. - Наше завдання - допомогти тим, хто хотів би отримати німецький паспорт. Насамперед, шляхом надання їм можливості участі у спеціальному курсі з вивчення культури та історії Німеччини, можливості освоєння сучасних демократичних цінностей». Виступаючи з такого роду заявою, уповноважена лише повторила те, про що так наполегливо говорили тижнем раніше «чорні» міністри внутрішніх справ на своїй конференції в Кобленці.
Той, хто очолював конференцію, баварський міністр Гюнтер Бекштайн оголошував натуралізацію «символом успішного завершення інтеграції, неможливої без додаткової освіти», і закликав усіляко боротися проти створення в Німеччині «паралельних світів». Тоді ідеї консерваторів не зустріли миттєвої беззастережної підтримки з боку соціал-демократичних колег по внутрішньому відомству. «Існування „паралельних світів“ — реальність, але вона не видається мені драматичною, — наголошував міністр землі Рейнланд-Пфальц Карл Петер Брух. — Зрештою, скільки німців, які живуть в Америці, відчувають себе німцями, будучи громадянами США! Це нормально!» Проти примусового курсу «основ держави і права» виступали й колеги Бруха, соціал-демократи з Берліна та Північного Рейну-Вестфалії.
Але минув тиждень, відшумів «карикатурний скандал», настав наступний, під знаком тієї ж теми, — і тепер уже центральна влада захоплена загальносвітовою дискусією про християнські, мусульманські та інші цінності. І, як результат, піддалися чарам старої ідеї про «провідну німецьку культуру», незаслужено, як вважає віце-голова фракції ХДС/ХСС у Бундестазі Вольфганг Бозбах, відданої остракізму в 2000 році. У ті далекі «червоно-зелені» часи вона була «надмірно емоційно забарвлена» і «помилково трактувалася як думка про насильницьку германізацію». Сьогодні, у здорову (за деякими переконаннями) епоху великої коаліції, тема розглядається спокійніше. По суті. З точки зору бюрократії, яка поважає всілякі приписи. Таких приписів, мабуть, буде не так уже й багато — числом лише чотири, вони покликані врятувати демократичний соціум Німеччини від впровадження в нього тих, хто німцями називатися не гідний.
Перше — успішне подолання мовного іспиту (з оцінкою, наголошують і Бозбах, і Бемер, «вище середньої»). Друге — участь у спеціальному курсі з вивчення основ Конституції, правового та державного устрою ФРН (що завершується також іспитом). Третє — детальне анкетування щодо приналежності (існуючої або такої, що існувала раніше) до терористичних організацій чи підтримки таких. Четверте — детальний звіт про особу здобувача громадянства з боку Відомства із захисту Конституції, який, як каже Гюнтер Бекштайн, ще може бути перевірений «прямими запитаннями» відповідного чиновника — а раптом потенційний німець формально ні в якому протиправному об'єднанні не перебуває, а в душі — фундаменталіст?
Чесно кажучи, не знаю, як би я відповіла на такі «прямі запитання». Швидше за все, безглуздо почервоніла б. Пощастило, звісно, що довелося в «дореформенний» час лише підписати папір із коротким, вельми конспективним викладом Основного закону Федеративної Республіки. Мовляв, «згодна». Втім, і зараз навряд чи було б інакше. Як каже Бекштайн, у процедурі натуралізації будуть «передбачені варіанти»: «Ніхто не збирається піддавати іноземного професора, який роками живе в Німеччині, тим самим перевіркам, що й робітника, який погано говорить німецькою, чи безробітного». (Дивно, однак: професор-то він, мабуть, спритніше збреше, ніж робітник.) Але головне, звісно, в ідеї уніфікації правил — боротьба з «натуралізаційним туризмом». У деяких федеральних землях стати німцем простіше, ніж в інших! — до цього застереження Бекштайна прислухалися в уряді. Протистояти прийому «в громадяни землі» закликав Вольфганг Бозбах, підтримав його в боротьбі з «необґрунтованою швидкістю обробки справ» і віце-голова соціал-демократичної фракції у федеральному парламенті Фріц Рудольф Керпер.
Сперечки немає, ситуація по землях вельми й вельми різниться. Та що землі — у різних районах одного Берліна непорівнянні часом і строки очікування, і навіть набір необхідних документів. Але хіба це не показник рівня професіоналізму чиновників, дехто з яких опанував мистецтво соціального та психологічного тестування (і, скажімо прямо — вміє нормально працювати), а дехто просто відсиджує свою не найбільш високооплачувану ставку в кабінеті, зовсім не дбаючи про долі людей? З метою дійсної уніфікації варто було б, насправді, на уніфіковану перепідготовку відправити чиновницьку братію. Але поки що перепідготовка запланована для здобувачів громадянства Німеччини. Відповідні заняття мають уже цієї весни розпочатися при «народних школах».
Знайти цій ініціативі хоч якесь логічне пояснення ніяк не вдається. Не вистачило обов'язкових мовних курсів, через жорна яких проходять новоприбулі до Німеччини іноземці? Так між ними і моментом подання заяви «хочу бути німцем» — роки, а то й десятиліття, за які людина, якщо й не вивчила німецьку, то жодні додаткові уроки не допоможуть! Не перейнявся демократичними цінностями, закріпленими в Основному законі ФРН? Так і не перейметься, хіба що вивчить правильні відповіді на каверзні запитання про взаємини чоловіків і жінок у європейській сім'ї, а склавши іспит, у кращих традиціях студентів усіх часів і народів, забуде наступного ранку, у чому клявся.
Єдиний резон запровадження нових курсів - і то з великою натяжкою - грошовий. Оскільки, як каже Вольфганг Бозбах, «певну кількість навчальних годин претендент на громадянство муситиме оплачувати сам; зрештою, натуралізація - не вступ до клубу за інтересами». З натяжкою - тому що, по-перше, вступ до клубу теж оплачується, по-друге, мито за обробку документів і так немале, а по-третє, тому що додаткові побори обов'язково спровокують виток дискусій про нові дотації для іноземців-соціальників.
«Я дуже сумніваюся в розумності ще одного формального курсу для людей, які живуть у Німеччині 10-15 років, - коментує ситуацію берлінський сенатор із внутрішніх справ Ергарт Кертінг. - Демократичність має виявлятися не в тому, щоб ускладнити процедуру отримання громадянства, а в тому, щоб зробити саму нашу державу привабливішою для іммігрантів». Столиця, як відомо, навпаки, спрощує процедуру натуралізації. А провінціалам, насамперед із «чорних» земель, думається, було б цікаво ознайомитися з результатами експерименту, проведеного голландським телебаченням.
Один із центральних каналів днями запросив в ефір зовсім корінних мешканців і запропонував їм відповісти на питання анкети, яку збирається запровадити для претендентів на громадянство Королівське імміграційне відомство. І ось – ніхто не зміг вгадати, у чому була головна історична роль Вільгельма Оранського, як потрібно правильно привітати сусіда з новонародженим і в яку бочку для сміття кидати несправні неонові трубки! Якби за цими критеріями підбиралися мешканці Нідерландів, країна б спорожніла.
Тож уся дискусія про громадянство - та ще на тлі баден-вюртемберзьких протестів проти перевірки мусульман, які живуть у країні, на благонадійність та урядових заяв про спрощення депортації - нагадує стару приказку, перефразовуючи яку, хочеться сказати: вийти в німці - не напасть, як би в німцях не пропасти.