Інформаційно-аналітичний дайджест для всіх, хто їде за кордон або залишається вдома
Імміграція

Міста Америки відкриваються для іноземців

Певні кроки в цьому напрямку робляться сьогодні і в Пітсбурзі, де протягом 90-х років чисельність населення скоротилася на 9,5% – до 334.563 осіб, а чисельність іммігрантів, які проживають у міських районах, збільшилася лише на 9.000 осіб. Минулого місяця чотири місцеві групи отримали $800.000 грантів від спеціальних фондів для залучення іммігрантів шляхом надання їм роботи, заохочення студентів не повертатися додому після закінчення навчання в місцевих навчальних закладах, а також для пропаганди в місцевих громадах переваг етнічного різноманіття. В окрузі Аллегані, що включає і Пітсбург, було сформовано спеціальну комісію, яка розглядає шляхи залучення більшої кількості іммігрантів. У штаті Філадельфія, де, починаючи з 1990 року, чисельність населення скоротилася на 4%, на даний момент розглядається проект створення так званого «Офісу нових мешканців Філадельфії», подібного до таких самих офісів у Нью-Йорку та Бостоні. Мета «Офісу» – сприяння новоприбулим іноземцям. Серед прихильників цього проекту – член муніципальної ради Джеймс Ф. Кенні. Здійснення проекту забезпечить місту рекламу в американських посольствах за кордоном і дозволить збільшити кількість виходів в аеропорту Філадельфії для рейсів як з Азії, так і з Латинської Америки.

– У нас проблема з людськими ресурсами, – сказав Гранд Оліфант, директор відділу з планування незалежного фонду Heinz Endowments, який виділив гранти. – Сьогодні регіональні економіки перебувають у великій залежності від людського фактора та професіоналізму людей, і дуже складно залучити новий бізнес у регіони, що втрачають людей.

Ще не так давно офіційні представники багатьох міст бачили в іммігрантах суттєву проблему для сектору громадських послуг, а місцеві робітники вважали їх своїми конкурентами. Однак бурхлива економіка кінця 90-х років зробила працю іммігрантів (причому всіх рівнів кваліфікації) дуже цінним товаром, а іноземці, які зазвичай мають молодші та численніші сім'ї, поповнили місцеві квартали, що спорожніли після того, як багато корінних представників середнього класу віддали перевагу переїзду до передмістя.

Більшість американських міст лише нещодавно почала вживати заходів для залучення іммігрантів. Усі ці заходи вживаються в рамках ширших проектів, покликаних збільшити чисельність населення. Певною мірою їх здійснення сприяло певним демографічним тенденціям: дані перепису населення за 2000 рік демонструють, що наплив іммігрантів у міста, що розростаються, – такі, наприклад, як Шарлотт і Лас-Вегас, – компенсує відтік корінного населення з Чикаго та Нью-Йорка до передмість.

Поки що ще рано прогнозувати, наскільки успішними виявляться ці проекти, і їхні організатори уважно стежать за тим, яким чином інші міста утримують новоприбулих іноземців. Наприклад, у Луїсвіллі, де протягом 90-х чисельність населення скоротилася на 5%, нове міське відомство міжнародних справ і питань культури (Office of international and cultural affairs) планує до кінця наступного місяця опублікувати в Інтернеті список перекладачів, якими зможуть скористатися працівники сектору громадських послуг. Як запевняють офіційні представники Луїсвілла, чисельність населення їхнього міста виявилася б ще меншою, якби не приблизно 20.000 іммігрантів і біженців, які прибули наприкінці минулого століття з Конго, Сомалі, В'єтнаму та інших країн і утроїли чисельність іммігрантів, що проживають тут.

Муніципальна рада Альбурка ухвалила в грудні минулого року закон, згідно з яким місто стало «дружнім до іммігрантів», і виділила $50.000 на створення фонду для потреб прибулих іммігрантів. Завдяки притоку в місто латиноамериканців населення Альбурка збільшилося останнім часом на 16%.

Однак у той час як міські адміністрації розмірковують над проблемою скорочення чисельності населення, демографи висловлюють побоювання щодо того, чи зможуть міська влада вплинути на проблеми, пов'язані з імміграцією.

– Дослідження не прояснює причини та наслідки. Чи призводить притік іммігрантів до появи нових робочих місць, чи ж навпаки – робочі місця приваблюють іммігрантів?, – стверджує Джефрей С. Пассел, демограф Міського інституту, який займається дослідженнями у сфері соціальної політики у Вашингтоні.

Однак навіть якщо міста є достатньо привабливим місцем для іммігрантів завдяки робочим місцям, наявності житла та сформованим етнічним громадам, критики таких програм усе одно побоюються, що наплив іноземців може створити суттєві проблеми для місцевих соціальних служб.

– Політики, які вважають, що іммігранти можуть стати рішенням демографічних проблем їхніх регіонів, короткозорі, – вважає Шарон МакКло Стейн, виконавчий директор Negative Population Growth Inc., групи із захисту прав населення у Вашингтоні. – Сьогодні наша країна й так перенаселена. Що нам справді необхідно, так це ретельно продумане розосередження людей, які проживають у країні.

Представники міської влади Пітсбурга відкидають цю критику, але водночас визнають, що найм іммігрантів становить для них суттєву проблему, оскільки Пітсбург – місто з найменш вираженим у країні етнічним та расовим різноманіттям. Серед муніципальних центрів країни Пітсбург, згідно з даними перепису населення, посідає 25 місце за кількістю іммігрантів, які осіли тут протягом останнього десятиліття, число іммігрантів за цей період зросло тут лише на 8.935 осіб (або на 0,4%).

У той самий час, у період між 1990 і 1999 роками, кількість іммігрантів, які залишилися в Майамі та Нью-Йорку, збільшилася на 337.174 і 974.599 осіб відповідно. Загалом у 1999 році такий приплив іноземців становив 15,5% приросту населення для Майамі та 11,2% – для Нью-Йорка.

Свого часу Пітсбург, який асоціювався зі сталеливарною промисловістю, підтриманою хвилею робітників, що прибули з Італії, Ірландії, Німеччини та Східної Європи, зумів перетворити свою економіку після того, як у 80-х роках сталеливарні заводи почали оголошувати про банкрутство. Однак, як стверджують представники міської влади, імідж забрудненого міста відлякав від Пітсбурга багатьох іммігрантів і бізнесменів, і тепер тисячі вакансій у секторі охорони здоров'я, біотехнологій та комп'ютерного програмування залишаються незаповненими.

До того ж демографи стверджують, що дуже складно привабити іммігрантів на постійне місце проживання в місто, де ще не сформувалися досить великі іноземні громади. Усього 2% населення Пітсбурга та його околиць становлять жителі іноземного походження, причому багато з них – люди похилого віку. Серед найбільш густонаселених місць країни округ Аллегені посідає друге місце за кількістю літніх жителів, поступаючись лише Палм-Біч.

Етнічні громади групуються в певних районах. Так, наприклад, околиці міста Скверрел-Гілл стали домом для багатьох із 3 000 російськомовних, які іммігрували в це місто з країн колишнього Союзу. Також тут проживає енергійна громада індусів, переважно фахівців у сфері медицини та високих технологій. Латиноамериканці, згідно з результатами перепису населення за 2000 рік, становлять лише 1,3% населення Пітсбурга. Це набагато менше відповідного показника в Пенсільванії (3,2%) та в усіх Сполучених Штатах (12,5%).

Іммігранти, які тут проживають, стверджують, що падіння сталеливарної промисловості, у якій часто звинувачують іноземних конкурентів, змусило багатьох жителів Пітсбурга ставитися з упередженням до іноземців.

– Люди нагорі, бізнесмени та представники влади дуже уважні до нас, однак просте населення все ще не дуже привітне до іммігрантів, – розповідає 32-річна Анжу Чопра, яка приїхала студенткою до США з Індії у 1992 році та переїхала в Пітсбург з Флориди зі своїм 33-річним чоловіком Санджеєм, співробітником невеликої фірми з виробництва програмного забезпечення. – Як би там не було, нам тут дуже добре.

Фонд Heinz Endowments виділив $150.000 пітсбурзькому World Affairs Council для зміцнення міжнародного взаєморозуміння; $200.000 – El Centro Hispano-Latino (групі, яка займається наймом латиноамериканських робітників та їхніх сімей); ще $200.000 – Пітсбурзькій раді з питань іноземних приїжджих (Pitsburgh Council for International Visitors) з метою заохочення 4 тисяч іноземних студентів залишитися тут після закінчення навчання; $250.000 – для Центру розвитку конкурентоспроможної робочої сили при університеті Duquesne, щоб визначити методи швидкої адаптації іммігрантів до нової роботи.

Лідери громад визнають, що доведеться докласти чималих зусиль, щоб створити нові стимули та подолати атмосферу недовіри.

– Це не станеться, як за помахом чарівної палички, – каже Лінда Ехренрейч, виконавчий директор Пітсбурзької служби єврейських сімей та дітей (Jewish Familly and Children's Service of Pittsburg), яка облаштувала тут протягом останніх десяти років дві тисячі біженців. – Це тривалий і суперечливий процес.

_