«Хай їм грець, цим іноземцям! Як можна такі імена давати - адже жодна нормальна людина не вимовить!» - подумки обурювалася 27-річна Петра К., однак у відповідь на питання, як же все-таки звати її чоловіка, продовжувала зберігати мовчання. А це питання виходило з уст судді, який розглядав справу за підозрою у фіктивному шлюбі, укладеному нею з володарем екзотичного імені з колишньої Югославії. Але виявилося, що нещасна Петра не могла згадати не лише імені свого новоспеченого чоловіка, але й як він виглядає, оскільки бачила його лише раз у житті, при оформленні шлюбу.
Слід зауважити, що Петра не самотня. Але не в тому сенсі, що чоловік-утікач був спійманий і повернутий у лоно сім'ї. Як вважають у поліції та в берлінському Відомстві у справах іноземців, лише у 2002 році було укладено кілька сотень фіктивних шлюбів, у результаті чого на світ з'явилося... ні, не потомство, а 353 кримінальні справи, з них 63 - проти тих, хто виступив у ролі свахи.
Причина, яка жене під віртуальний шлюбний вінець численні пари, проста, як мукання бузкової корови Мілки, життєрадісної героїні телереклами. Ну хочеться людині в Німеччині залишитися, «соціалкою» обзавестися та іншими благами, які, на думку здобувача щасливого життя, як з рогу достатку сиплються на голови місцевого населення. Що тут поганого? А найпростіший спосіб долучитися до всього цього розкошу - шлюбні узи, які не стільки прив'язують, скільки дають право пожити на своє задоволення.
Однак у німецької влади інший погляд на такі речі, до того ж досить суворий, тому замість того, щоб порадіти за щасливчика, вони починають важко дихати та підраховувати матеріальні збитки, які виражаються у вельми солідних цифрах, що складаються з різного роду допомог. І вже мало не всі шлюби, одна зі сторін яких - іноземна, видаються їм за якусь хитру аферу, яку необхідно запобігти. Звідси всі ці бюрократичні тяганини в РАЦСах та ідіотські питання, якими приголомшують охочих створити сім'ю.
Поліція іноді теж не проти ближче познайомитися з молодятами. Керівниця відділу по боротьбі зі злочинами, пов'язаними з нелегальною міграцією, Гайке Рудат вважає, що посередництво у фіктивних шлюбах - одне з найприбутковіших нині підприємств, якщо взяти до уваги відношення суми доходу до можливості провалу. Адже з іноземця, який побажав в обхід закону оселитися в Німеччині, здирають до 10 тис. євро, чимала частина яких осідає у посередника. Але юстиція спокійно взирає на подібні діяння, вважаючи їх дрібницею. Хоча за фіктивний шлюб можна і до трьох років тюрми схлопотати, не кажучи вже про великий штраф. І тоді, як кажуть, усім сестрам (і братам) по сережках - і заїжджому нареченому, і місцевій нареченій, і свату-доброхоту також.
Хоча згадка рідних місць тих, хто замішаний у злочині, вважається нині поганим тоном, зауважу все ж, що щодо фіктивних шлюбів першість належить не сумнозвісній «російській мафії», а «особам турецької національності», яких марно намагаються наздогнати уродженці колишньої Югославії. Причому, уклавши шлюб з німецькою громадянкою, чоловік зазвичай не відмовляється від виконання своїх обов'язків у колишній сім'ї. А відсвяткувавши розлучення, разом з першою дружиною та парою народжених немовлят щасливий батько, який уже має право залишитися в країні, знову вирушає до німецької влади. І ким же треба бути, щоб відмовити цим милим людям у возз'єднанні сім'ї!
Ну а якщо з фіктивним шлюбом виникла затримка - нічого страшного, є й інший спосіб оселитися в Німеччині. Виявляється, діти - це не лише квіти життя, але й щось корисніше. Головне - знайти місцевого жителя, який за певну мзду назветься батьком дитини. Тоді родина, що підлягає депортації, може не хвилюватися - все піде як по маслу. Адже якщо дитина залишиться, то й її мати теж, а разом з нею і вся рідня першого ступеня. Крім того, до фіктивного батьківства не причепишся. Немає такого закону. На це й нарікав нещодавно міністр внутрішніх справ Бранденбурга Йорг Шенбом, заявивши про те, що злочинний світ використовує будь-які щілини в законодавстві, і порадив їх щільніше задраїти.