Такий торішній рекорд: менше 19.000 євреїв переїхали з незалежних держав колишнього Радянського Союзу до Ізраїлю, тоді як у Німеччині зареєстровано 19.262. Переважили соціальні пільги, що надаються емігрантам у Німеччині, страх інтифади в Ізраїлі та неможливість для багатьох перебратися до Сполучених Штатів, країни, яка й донині є найбажанішою для радянських євреїв.
«Росіяни» вливаються в німецьке єврейство, надаючи його обличчю нових рис, змінюючи його не лише кількісно, а й якісно. За останнє десятиліття німецьке єврейство збільшилося втричі-вчетверо, а російська мова стала найпоширенішою мовою спілкування в його середовищі.
Ніхто не знає, скільки було євреїв в обох Німеччинах до їхнього об'єднання - адже не всі наважувалися відкрито декларувати свою національну та релігійну приналежність. А тут ще й змішані сім'ї, фальшиві документи, вільно здобуті на колишній батьківщині й такі, що дають право на в'їзд до Німеччини. Спробуй порахуй.
Хоча офіційна статистика називає певні цифри. Наприклад, наприкінці 1980-х німецькими євреями себе називали 20.000-30.000 осіб. Порівняймо: до приходу нацистів до влади в 1933 році в Німеччині проживало близько півмільйона євреїв.
Уряд Німеччини не приховує своєї зацікавленості у відродженні єврейства, але саме цього й не відбувається. Сьогодні сюди приїжджають аж ніяк не нащадки славетного єврейського племені, що населяло країну до приходу нацистів. Після Другої світової війни тими, хто вижив у Голокості та опинився в таборах для біженців, були здебільшого східноєвропейські євреї, які не могли ні повернутися на батьківщину, ні іммігрувати до США чи Ізраїлю. Ось ці «ветерани», їхні діти та онуки тепер і змушені абсорбуватися, користуючись щедрістю уряду. Їх уже набралося 100.000 - прибулих зі Сходу після падіння Берлінської стіни.
Російськомовним емігрантам доводиться спочатку вчитися бути євреями, а вже потім - німцями. Такий багатоступеневий процес пошуку ними нової ідентичності. На думку Цілі Кугельман, директорки Єврейського музею в Берліні, лише через два-три покоління нинішні іммігранти стануть серйозною творчою складовою німецької культури. А поки що вони не ходять до Єврейського музею: «Це не їхня історія. Для них усе це - чиста екзотика».
Ронен Райхман, ізраїльський викладач факультету єврейських студій у знаменитому Гейдельберзькому університеті, розповідає: на факультеті майже всі студенти-євреї - іммігранти з країн східноєвропейського блоку, здебільшого з колишнього СРСР. І хоча лише четверта частина цих молодих людей - євреї згідно з Галахою (єврейським законом), усі вони кажуть, що відчувають спустошеність і мріють нарешті віднайти свою єврейську ідентичність.
Більшість громад стрясає конфронтація між ветеранами та новачками. Старі докоряють «росіянам» за те, що вони рвуться - і іноді небезуспішно - до керівних посад і контролю над діяльністю громади, що їх цікавлять лише гроші й що вони нічого не знають про юдаїзм. «Росіяни» ж наполягають на тому, що вони - більшість у громаді, а отже, і витрачати треба більше на їхню економічну та культурну абсорбцію.
На думку доктора Олександра Бреннера, колишнього аташе з науки в німецькому дипломатичному корпусі, єврейська громада та влада Німеччини зараз стоять перед проблемою: як ставитися до імміграції з СНД? Ізраїль невдоволений тим, що іммігранти надають перевагу Німеччині, а єврейські громади Німеччини зацікавлені у збільшенні своєї чисельності.
Німецький уряд знає про це протиборство, але не поспішає вносити зміни в інтеграційну політику: це було б протизаконно й накликало б звинувачення в тому, що «Німеччина знову депортує євреїв».
Так, самі євреї нової генерації надають перевагу Німеччині. Життя там видається їм менш проблематичним, ніж в Ізраїлі. Негативних емоцій, пов'язаних із трагічним минулим, вони не відчувають. Досвід предків не обтяжує свідомості й почуттів, а пам'ять вільна від надміру похмурих картин. Що вже казати про тих, для кого Голокост - не більш ніж перекази хай і не дуже глибокої, але давнини. Сталінський антисемітизм, переслідування євреїв на колишній батьківщині для них куди ближчі й конкретніші.
А от серед старої іммігрантської порослі, серед тих, хто, переживши Голокост, потрапив у табори для біженців, і серед їхніх дітей - досі спостерігається внутрішнє відторгнення Німеччини як ворога, і іноді вони навіть звинувачують нових іммігрантів у тому, що вони більше німці, ніж євреї.
Герман Симон, голова Центру юдаїки Єврейського дослідницького інституту в Берліні, переконаний, що самі іммігранти дуже відрізняються один від одного в соціально-культурному плані: надто разючий контраст між тими, хто приїхав із Санкт-Петербурга, і, скажімо, вихідцями з Кавказу. І люди однієї хвилі імміграції не схожі на тих, хто прибув з іншою хвилею. «Євреї, які зовсім нічого не знають про юдаїзм, приїжджають до євреїв, які знають про юдаїзм надзвичайно мало, - каже Симон. - Ніхто не може передбачити, яким буде наступне покоління».