Згідно з опитуванням, проведеним провідним німецьким приватним економічним інститутом IW, майже чверть респондентів (23,5%) останнім часом «серйозно роздумували про те, щоб покинути Німеччину на тривалий час або назавжди». Серед мешканців віком до 40 років кількість тих, хто мріє про еміграцію, сягає 35,4%, серед випускників вишів – 28,7%. Еміграція все частіше перетворюється з тимчасової поїздки за кордон на розставання з батьківщиною: 47% опитаних емігрантів заявили, що за жодних обставин не збираються повертатися.
Головні причини, через які німці покидають Німеччину, – неможливість самореалізації (80,6% опитаних емігрантів), гіпертрофована німецька бюрократія (66,3%), невіра в перспективи Німеччини (65,3%) та надто високі податки (64,3%).
Податковий тягар, який покладає німецька держава на своїх громадян, справді непомірно високий і продовжує зростати. За даними Німецького союзу платників податків, у 2006 році громадяни віддавали державі 51% своїх доходів у вигляді прямих і непрямих податків, у 2007 році податкова частка зросла до 53%. І це при тому, що середній показник податкового тягаря в розвинених країнах становить 37,5%.
За даними соцопитувань, 48% німців схвалюють своїх співгромадян, які намагаються приховати податки від держави. А серед молоді до 29 років частка тих, хто симпатизує податковим ухилянтам, становить цілих 59%. Не дивно, що бажання врятуватися від непомірного податкового тягаря змушує німців переселятися до Австрії або німецькомовних регіонів Швейцарії. Туди переїжджають в основному успішні та забезпечені, які таким чином не покидають німецького мовного та культурного простору і при цьому суттєво покращують свої умови життя.
Якщо ж головною причиною міграції стає бажання самореалізації, то німці обирають англосаксонські країни – США, Великобританію, Канаду та Австралію. Це, як правило, молоді й освічені, які розраховують на більш стрімку кар'єру та високі зарплати. Так, за даними Німецького союзу лікарів, на даний момент з Німеччини виїхало на роботу за кордон близько 19 тис. кваліфікованих медиків. Насамперед ці спеціалісти затребувані в клініках Великобританії.
Ще одна група емігрантів – етнічні меншини. Незважаючи на всі офіційні заяви про рівні можливості, німецька соціальна система практично не залишає громадянам не німцям шансів на підйом соціальними сходами. Наприклад, з 82 млн жителів країни 2,5 млн осіб мають турецьке походження, але в Бундестазі це лише двоє з 612 депутатів. Виходить, у парламенті частка репрезентації турків занижена в рази. Серед міністрів федерального німецького уряду представлені виключно етнічні німці – тут немає ні етнічних турків, ні німців-переселенців зі Східної Європи, ні євреїв. Аналогічна ситуація і в урядах федеральних земель. Не дивно, що добре освічені громадяни Німеччини з числа представників етнічних меншин все частіше вирішують покинути країну, де їхнє походження не дозволяє їм піднятися вище певного рівня.
Сергій СУМЛЕННИЙ.
