Тому голосуйте серцем: їдьте, куди кличе душа. Я б на вашому місці для першого разу взагалі придивився до бюджетних варіантів у «приальпійських» країнах: Словенії, Чехії, Польщі, Сербії, Болгарії, Андоррі.
Тут усе дешевше, курорти доступніші за альпійські, хоча мало чим поступаються їм, а ви ще встигнете витратити ваші грошенята, коли навчитеся «кантуватися» на крижаних схилах найскладніших – чорних трас. Я, наприклад, вчився кататися в словенському Бохині, про що анітрохи не жалкую. Єдиний аргумент проти такого вибору називається Австрія.
Австрія
Взимку це най«російськіша» з усіх альпійських країн. У сезон, який триває в деяких зонах катання аж до пізньої весни, сюди приїжджають сотні тисяч наших. Їх можна зрозуміти: в Австрії найкраще гірськолижне обладнання, найсучасніші підйомники, бездоганно підготовлені траси.
І найвеселіше катання! Здавалося б, куди австрійцям тягатися з темпераментними італійцями або, наприклад, іспанцями? Ан, ні: австрійські курорти – найвеселіші. У кафе на схилах завжди гримить музика, часто жива, подають чарівний напій – «єгермайстер», а коли закриваються підйомники, місцеві, так і не знявши важкі гірськолижні черевики, збираються в барах і, обійнявшись, горланять хором знамениту «We are the champions!» Мають право: у багатьох легенд гірськолижного спорту австрійські імена. І найважливіше – тут найкраща школа навчання гірськолижній техніці.
Із тутешніх курортів мені особисто припав до душі Ішгль. При всій його популярності я легко знаходив там прекрасні червоні траси, на яких катався практично один. Напевно сподобався б і Зельден, якби… У найперший день я спустився метрів на 200 нижче найвищої точки й вирішив помилуватися околицями. Зі стану, близького до нірвани, мене вивів крик: «…! (просторічний вираз, загрозливий великим штрафом), я перший день на горі!» – і безформний колобок жіночої статі з стирчачими в усі боки лижами й палицями примудрився не просто змести зі схилу всі мої сто кілограмів, не рахуючи спорядження. Удар кованим кантом колобкової лижі прийшовся мені по нозі вище черевика, і всі п'ять днів відпустки, що залишилися, я провів у обіймах з милицями.
Приємні спогади залишив район Санкт-Антон – Лех. Санкт-Антон вважається одним із найспортивніших регіонів катання, а розташоване неподалік дуже гарне містечко Лех, схоже на Карлові Вари, навпаки, – ідеальне місце для початківців.
Знаю тих, хто з року в рік їздить виключно і тільки в Майєргоффен. Але це зовсім не моє місце: справа смаку.
Цель-Ам-Зее – Капрун теж дуже популярний район катання – там високогірний льодовик, і сніг є навіть тоді, коли його більше ніде немає.
Але й черги на підйомник, особливо зранку, теж майже завжди гарантовані. Хороші відгуки чув і про Бадгастайн. Цей курорт примітний тим, що пропонує поєднати катання на лижах з купанням у гарячих мінеральних джерелах.
Франція
Серед гірськолижних місць є такі, куди можна й зовсім не їздити. Є такі, куди цілком можна з'їздити разок. У Франції це, наприклад, Альп-д'Юез і Ле-дез-Альп. І є місця – обов'язкові для відвідування, якщо вже ви стали на лижі чи дошку. Отже: усі обов'язкові для відвідування гірськолижні місця розташовані якраз у Франції.
Це, по-перше, Шамоні – гірськолижна столиця світу. На відміну від усіх інших, Шамоні – не сільце, яке можна пройти за 10 хвилин вздовж і впоперек, а справжнє місто – веселе, торговельне, тусовочне, де гамір барів і дискотек не стихає до ранку. І кілька чудових районів катання, включаючи освітлені нічні траси. Сполучення між готелями та схилами – бездоганне, і єдине, про що варто подбати, так це про те, щоб готель чи апартаменти були недалеко від автобусної зупинки. 10-15 хвилин – і ви на схилі. Крім того, Шамоні розташувався зовсім поруч із найвищою вершиною Альп – Монбланом, і якщо у вас не вистачить сміливості спуститися з цієї гори по цілинному снігу, то вже забратися сюди на екскурсію на спеціально збудованому для цього підйомнику – сам Бог велів.
Затишне селище Валь-д'Ізер не вражає розмірами, але варто вам піднятися до трас на головному ліфті, як дух захоплює від колосального гірського кратера, поцяткованого чорними нитками підйомників. Без карти тут робити нічого! Б'юся об заклад: ледь чи за тиждень ви зможете обкатати весь цей район цілком. Валь-д'Ізер – одне з тих місць, куди хочеться повертатися.
Три долини – звісно ж! Це один із найбільших і найкрасивіших районів катання у всьому світі: комфортні траси прокладені схилами, порослими розкішним лісом. Тільки намотайте на вус: якщо у вас поки що немає власної нафтової свердловини чи банку, навіть не думайте про Куршевель. Жити найкраще в Мерибелі: він знаходиться рівно посередині Трьох долин, і це дуже зручно. Всі готелі тут розташовані таким чином, що ви після катання не тупаєте в громіздких черевиках з важкими лижами на плечах, а елегантно прослизаєте прямо до дверей готелю. А в гучний Куршевель завжди можна з'їздити – подивитися на знаменитостей та інших зірок шоу-бізнесу. І пообідати… на всю вашу місячну зарплату.
Прекрасний Аворіаз! Чудові траси, в яких ви теж не зумієте розібратися з першого дня. Особливої принади селищу надають коні: пересуватися по Аворіазу можна тільки на санях, якщо вам лінь гуляти пішки. Всі машини, крім спеціальних пасажирських тракторів, які доставляють приїжджих від автостоянки до готелю й назад, – заборонені.
Гірськолижна Франція – моя улюблениця. Її єдиний мінус – самі французи, які живуть і працюють у гірськолижних містечках. Ці люди зовсім не схожі на наймиліших, доброзичливих, ввічливих французів з інших французьких провінцій. Вони чомусь закривають усі магазини саме тоді, коли ти спускаєшся з гори, а якщо тобі все ж вдається потрапити туди, на обличчі господині з'являється чергова посмішка, за якою чітко читається розчарування: «Ото біда, ще один прорвався-таки до закриття!»
У будь-якому разі, який би з французьких курортів ви не обрали, навіть не думайте повертатися додому, не скуштувавши Raclette – типову гірську страву, що є «кузеном» відомого у нас фондю.
Італія
Чим чудова Італія? Насамперед, можливістю поєднати гірськолижний відпочинок з невеликою подорожжю – до Венеції, Турину, Верони або шопінгом у Мілані – столиці італійської моди. У тутешніх Альпах прекрасні широкі схили, високі гори з гарантованим снігом та м'який клімат: кататися при +5 за Цельсієм набагато приємніше, ніж при від'ємних температурах.
Єдине, що треба взяти до уваги: на вас чекає деяке розчарування, якщо, вирушаючи сюди, ви налаштуєтеся на зустріч з лубковою Італією. Альпійські райони цієї країни за традиціями, включаючи гастрономічні, за архітектурою гірських селищ – не італійське, а спільне франко-австро-швейцарсько-італійське виробництво, що надає місцевому життю особливого колориту.
Так склалося – на лижі особисто я став у Мадонні-де-Кампільйо, це, мабуть, найтусовіший італійський курорт. Для перших років катання, для поїздки з дітьми – дуже симпатично, а от просунутим лижникам там буде, можливо, нуднувато.
Серед італійських гірськолижних курортів мій улюбленець – Cella Ronda, кругова траса довжиною понад 100 кілометрів, прокладена альпійськими схилами. Я було ризикнув пробігти її за день самостійно, але відмовився від цієї ідеї, побоюючись не встигнути до закриття підйомників. Там легко заблукати: маркування трас – не найсильніше місце у любителів макаронних виробів. Кажуть, щоб пробігти всю Ронду, найкраще замовити провідника-інструктора, встати раніше і… Загалом, колись обов'язково туди повернуся: не люблю залишати вершини непідкореними.
Хороший і Чумацький шлях – Via Lattea, район Сестрієре, Прожелатто, Соуз-д-Улькс. Тут навіть чорні траси такої ширини, що спуститися по них не складе труднощів для початківця-лижника чи сноубордиста. При всій моїй нелюбові двічі спускатися по одній трасі, за вісім днів катання нудно тут не було, а я навіть не доїхав до французького Монженевра, з'єднаного підйомниками з цим районом. Тільки от якби я зібрався сюди ще раз, то місцем проживання обрав би не комплекс апартаментів «Олімпійське село» (Villagio Olimpico) в Сестрієре, а який-небудь інший готель. Олімпійське село зручне, розташоване прямо біля підйомника, в ньому є навіть власний супермаркет, але побудоване воно, як кажуть, «з холодним носом» і приємних спогадів не залишило.
Швейцарія
По правді кажучи, з цією країною у мене гірськолижні стосунки не склалися. Був тільки у Верб'є, потрапив на малосніжний рік і нічого, крім астрономічних цін і непомірних понтів, не запам'ятав. Але вибір гірськолижного курорту – взагалі справа тонка. Вам належить знайти свій власний улюблений район катання, це довга і дуже приємна дорога, яка займе кілька років, і ваші оцінки зовсім необов'язково збігатимуться з моїми.
Читайте продовження теми:
Гірськолижний путівник для «чайників»
Михаил КОЖУХОВ,
мандрівник.