Зараз в усіх галузях європейської економіки існує єдина думка: необхідна додаткова робоча сила, оскільки лише у видобувних та виробничих галузях її дефіцит становить від 50 до 100 тис. осіб. Значна нестача і в таких галузях, як нові технології та охорона здоров'я, однак проблеми із зайнятістю існують і в сільському господарстві, і у сфері комунальних послуг, і в будівництві, і у важкій промисловості.
Проблема високого рівня безробіття досі залишається однією з найактуальніших і найболючіших для ЄС. Ситуація особливо ускладнилася на рубежі 2000-х років, коли світом прокотилася хвиля економічної кризи. Питання зайнятості безпосередньо залежать від загального стану економіки: чим швидшими темпами розвивається країна чи регіон, тим більше можливостей для створення робочих місць, і навпаки. На жаль, темпи зростання в Євросоюзі неухильно скорочуються, впавши вже до 0,8%. Темпи зростання зайнятості на цьому фоні виглядають ще більш похмуро: вони практично завмерли на рівні 2002 року, становлячи лише близько 0,2%. Водночас рівень безробіття підвищився минулого року з 8,8 до 9,1% самодіяльного населення, і, схоже, ця тенденція збережеться в найближчі роки.
Середній рівень зайнятості по ЄС не перевищує 63% вже багато років, незважаючи на деяке покращення показника серед жінок і людей старшого віку. Тим не менш намічені в Лісабоні цілі щодо досягнення 70-відсоткової зайнятості поки що залишаються недосяжними. Особливо далекий від наміченого показник працюючих людей старшого покоління - 40% проти запланованих 50-ти.
• Така ж ситуація характерна і для країн Азії, – наприклад, для Узбекистану. Якщо у роботодавця і з'являються вакансії, то багатьох цікавить робота в Ташкенті - пошук резюме запропонує ж і інші варіанти. Тож охочі працевлаштуватися завжди можуть знайти більш-менш прийнятний варіант.
Необхідно зазначити, що ринок праці в Європі має свої специфічні особливості. Зокрема, згідно з деякими проведеними дослідженнями, для ринку праці в регіоні характерний великий ступінь плинності кадрів. Багато в чому це пояснюється великою часткою тимчасових трудових контрактів. Дедалі більше роботодавців вдаються до найму працівників на виконання конкретних зобов'язань, віддаючи перевагу такій схемі традиційному найму в штат на постійну роботу. Це дає можливість роботодавцям уникати багатьох соціальних зобов'язань. Для працівників же такі умови привабливі тим, що вони не пов'язані з якоюсь компанією і працюють лише тоді, коли відчувають у цьому необхідність.
Це призвело до створення своєрідного «двоярусного» ринку праці, на якому «інсайдери» користуються всіма перевагами, пов'язаними із соціальними гарантіями, можливостями кар'єрного зростання та підвищенням заробітної плати, тоді як «аутсайдери» пов'язані жорсткими рамками контрактів. У зв'язку з цим особлива увага зараз приділяється створенню максимально рівних можливостей і рівня соціальної безпеки для всіх. Крім того, лише один із трьох спочатку прийнятих на тимчасову роботу отримує постійне місце після першого ж року роботи. Також цікаво відзначити, що за останні шість років із загальної кількості зайнятих на непостійній основі 16% досі перебувають у такому становищі, а 20% - поповнили армію безробітних.
Іншою проблемою залишається досить велика кількість низькооплачуваних працівників - близько 15%, особливо помітно їх кількість зросла в Німеччині та Нідерландах. Згідно з проведеними дослідженнями, лише 44% низькооплачуваних працівників помітно покращують своє фінансове становище, і то в середньому через сім років. При цьому 30% низькооплачуваних працівників через сім років просто стають безробітними, причому ймовірність втратити роботу для таких людей на 13% більша, ніж для інших категорій.
Крім того, проблема в тому, що хоча безробіття в ЄС стабільно тримається на рівні 10-11%, внутрішні трудові ресурси країн - членів організації вкрай немобільні та надають перевагу залишатися в своїй країні безробітними, аніж отримати місце в іншій державі. Загалом рівень присутності громадян ЄС в інших країнах Союзу не перевищує 1,5%. Таким чином, хоча Євросоюз і володіє власними ресурсами для заповнення вакууму на ринку праці, немобільність власних трудових ресурсів призводить до того, що їх місце займають іммігранти.
Варто підкреслити, що, як правило, іммігранти займають найменш престижні місця, з невеликою заробітною платою та низьким рівнем соціальних гарантій. Це, звичайно, заважає виникненню запеклої конкуренції між місцевими та приїжджими в багатьох галузях економіки, оскільки громадяни ЄС більш вимогливі, ніж приїжджі з третіх країн.
Відносно легко знайти роботу в Данії, Великій Британії та Фінляндії. При цьому в Австрії, Нідерландах, Люксембурзі та Великій Британії люди досить вільно обирають між постійною та тимчасовою зайнятістю. Бельгія, Фінляндія та Португалія дають більше можливостей для переходу з низькооплачуваної у високооплачувану сферу.
Досить складно знайти роботу в Бельгії, Греції, Італії та Люксембурзі. Крім того, найчастіше безробітними залишаються громадяни, які проживають у Німеччині та Іспанії. У Франції, Греції, Фінляндії, Іспанії багато років зберігається стабільна пропорція між тимчасовими та постійними працівниками, причому перехід з однієї категорії в іншу трапляється вкрай рідко. У Німеччині та Великій Британії складно вирватися з низькооплачуваної категорії.
Традиційно найбільш уразливі, з точки зору зайнятості, жінки, молодь та представники низькокваліфікованої праці. За інших рівних умов у них практично не залишається шансів покращити своє становище, зате набагато більше шансів зовсім втратити роботу.
На завершення аналізу ситуації на європейському ринку праці цікаво подивитися, як на нього вплинув процес глобалізації, що триває, та останнє розширення ЄС. Попередні розширення практично не впливали на ринок праці. Більше того, вони майже не збільшили міграційні потоки. Цього разу загалом ситуація розвивається за тим самим сценарієм. Невдоволення ж багатьох «старих» членів ЄС викликано, насамперед, тим, що прикордонні з країнами Центральної та Східної Європи райони, а також окремі чутливі галузі більше, ніж під час попередніх розширень, відчули присутність іноземних робітників. Однак загалом очікується, що ефект від розширення буде таким же незначним, як і раніше. Значно більший вплив на ринок праці може мати перебудова господарства на більш високотехнологічне виробництво товарів і послуг.
Керівництво ЄС чудово розуміє значущість питань зайнятості для розвитку економіки та гідного життя громадян. Тому, починаючи з Лісабонської стратегії, було прийнято кілька важливих рішень для виправлення ситуації у цій сфері. Зокрема, Соціальний порядок денний (Social Ageda), Стратегії розвитку зайнятості на період 2003-2004 років (Employmet Strategies, Employmet Guidelies) та багато інших документів, що прямо чи опосередковано регулюють цю сферу. Було сформульовано три взаємодоповнювальні цілі: повна зайнятість, підвищення якості та продуктивності праці, соціальна згуртованість. Також документи включили положення Лісабонських та Стокгольмських рішень (2000-2001 років), що встановлюють порогові показники зайнятості; згідно з цими критеріями, до 2010 року зайнятість має бути не менше 70%, у тому числі 60% серед жінок і 50% серед людей старшого покоління.
Навесні 2004 року Європейська рада виділила чотири напрями, за якими країни-члени мали розвивати свої програми зайнятості: створювати можливості для працівників і підприємств адаптуватися до нових умов, дедалі ефективніше інвестувати в «людський капітал», полегшити можливості працевлаштування, ретельно відстежувати та контролювати виконання рішень у сфері зайнятості. Крім того, передбачаються конкретні рекомендації для кожної з країн. Особливі надії покладаються на розвиток сфери послуг. Передбачається, що розвиток внутрішнього ринку послуг та інтеграція в цій сфері призведуть до зростання попиту на трудові ресурси. Основна увага приділяється створенню добре оплачуваних робочих місць у сфері бізнес-послуг, освіти, охорони здоров'я, соціальної системи. Поряд із переліченим проводиться цілеспрямована робота з переорієнтації споживчого попиту на ці послуги.
Європейською комісією у 2004 році було проведено дослідження стану ринку праці (Employmet i Europe: 2004 Recet Treds ad Prospects). Згідно з цим документом, у рамках активної політики на ринку праці найбільшу ефективність довели видатки на створення робочих місць у сфері послуг і на вирішення проблем молоді. Водночас видатки безпосередньо на створення робочих місць і навчання були менш ефективними. Цікаво, що різниця в податках, яка традиційно вважається одним із найзначущих факторів на ринку праці, не має в Європі скільки-небудь помітного впливу. Зокрема, з 1997-го по 2000 рік різниця в податковому навантаженні скоротилася на цілий відсотковий пункт, однак показники зайнятості та безробіття залишилися на попередньому рівні. При цьому особливого значення набуває пакет соціальних гарантій, які надаються роботодавцями.
Сьогодні питанням зайнятості приділяється величезна увага. Основним документом, що координує роботу в розглядуваному напрямі, є Itegrated Guidelies For Growth Ad Jobs (2005-2008). Унікальність підходу, який видається дуже правильним, полягає в тому, що проблема розглядається комплексно, і її вирішення вбачається можливим лише через поєднання заходів макроекономічної, мікроекономічної політики та безпосередніх заходів зі створення нових робочих місць.
Не розглядаючи детально перші два напрями, вивчимо лише заходи, спрямовані на регулювання безпосередньо сфери зайнятості. Комісією ЄС було виділено вісім основних напрямів у цій сфері:
1. Проведення політики, спрямованої на досягнення повної зайнятості, підвищення якості та продуктивності праці як на наднаціональному, так і на державному рівні.
2. Формування такого ставлення до праці, за якого людина розглядає роботу як невід'ємну частину свого життя.
3. Створення ринків праці, відкритих для будь-яких претендентів.
4. Забезпечення збалансованості попиту та пропозиції на ринку праці.
5. Досягнення гнучкості ринку, пов'язаної з гарантією зайнятості, шляхом скорочення сегментації ринку праці.
6. Сприяти формуванню раціональнішої системи оплати праці та соціальних гарантій, що стимулюють працівників.
7. Всебічне заохочення інвестицій у «людський капітал».
8. Приведення освітніх програм у відповідність до змінних вимог до кваліфікації кадрів.
Таким чином, головною метою створюваної в ЄС політики у сфері зайнятості можна сміливо назвати створення скоординованої стратегії для забезпечення, можливо, повнішої зайнятості. Передбачається, що така стратегія буде дієвою, насамперед, за умови орієнтації на високий рівень освіти, кваліфікації та можливість швидкої адаптації робочої сили. Що стосується ринку праці, то головним фактором його розвитку є підвищення продуктивності праці та рівня зайнятості. Тут виділяються чотири першочергові завдання: здатність працівників і компаній адаптуватися до мінливих умов; залучення більшої кількості людей на ринок праці на постійній основі; підвищення ефективності інвестицій у людський капітал та освіту; удосконалення управління у сфері проведення реформ.
Здатність Євросоюзу одночасно досягти зростання зайнятості та продуктивності повністю залежить від перебігу структурних реформ, причому не лише на ринку праці, а й у сфері виробництва товарів, послуг і фінансів. Однак низький внутрішній попит залишається головним стримуючим чинником у розглядуваній сфері.
На жаль, незважаючи на підвищену увагу, приділену цьому питанню, за перші п’ять років відведеного терміну ситуація не покращилася. Стає очевидно, що досягти поставлених цілей буде нелегко. Потрібні подальші реформи у цій сфері.
_