- У пресі зустрічалася цифра в сім мільйонів вітчизняних трудових мігрантів. Якими даними з цього питання володіє Мінпраці і що взагалі можна сказати про нинішню ситуацію в цій сфері?
- Не відкрию нічого нового, якщо зауважу, що об'єктивні умови для пошуку громадянами України роботи за кордоном створені економічними проблемами, низькою мотивацією легальної зайнятості, значним рівнем безробіття. Крім недостатньої сфери пропозиції праці дуже суттєвим фактором трудових міграцій є і неадекватна оцінка робочої сили. На сьогодні робота в Україні оплачується досить скромно - середня зарплата в країні ледь перевищує $100, а мінімальна заробітна плата становить $40. Сучасний ринок праці України - це 29 млн. громадян працездатного віку, з яких 2,1 млн. - безробітні. За межами України працюють 3-4 млн. наших співгромадян. Наведена цифра є оціночною - вона розрахована на основі статистичних та адміністративних даних про чисельність і економічну активність населення, даних консульських установ України та суб'єктів господарської діяльності, які займаються посередництвом із працевлаштування за кордоном.
Каналами трудової міграції є, по-перше, самостійний пошук місця роботи (передусім, у країнах, з якими в України немає візового режиму). По-друге, використання туристичних агентств, через які українці легально, як туристи, потрапляють у країну і, незаконно там залишившись, займаються трудовою діяльністю. По-третє, використання послуг суб'єктів господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, коли надання таких послуг здійснюється в рамках зовнішньоекономічних договорів іноземних роботодавців і посередників тих країн, які зацікавлені у використанні праці наших громадян.
- Яку частину від загальної кількості наших заробітчан становлять легальні мігранти і в яких країнах їх найчастіше можна зустріти?
- На жаль, через структури, які займаються посередництвом у рамках закону, працевлаштовуються лише 1-2% від загальної чисельності працюючих за межами України. Хоча тенденція зростання помітна. Зокрема, у 2000 році послугами цих структур скористалися майже 20 тис. осіб, у 2001-му - 36 тис., у 2002-му - 40 тис., у 2003-му - 38.161 особа. Ця тенденція, з одного боку, свідчить про те, що ситуація на ринку праці продовжує залишатися напруженою (рівень безробіття становить 9,1%), а з іншого - говорить про підвищення довіри нашого населення до діяльності структур, які сприяють легалізації зовнішніх трудових міграцій. Облік громадян, які скористалися послугами ліцензіатів у пошуку роботи, здійснюється відповідно до так званої форми 1-ТМ державної статистичної звітності.
Що стосується окремих держав, то легальних мігрантів минулого року, наприклад, у країнах СНД працювало лише близько 5%, а основна частина - переважно в Західній Європі. Насамперед - у Греції (40%), на Кіпрі (до 15%) і у Великобританії (до 10%). За віковими категоріями мігранти - це найбільш працездатна частина трудового потенціалу України: 60% - у віці від 20-ти до 40 років; понад 90% - чоловіки. До 80% наших трудових мігрантів орієнтовані на повторні трудові поїздки, які можуть тривати від кількох місяців до кількох років.
- Які документи дають можливість спокійно вирушити на закордонне місце роботи?
- Підкреслю, що громадяни України, які працевлаштувалися через посередницькі структури, є єдиною в країні категорією трудових мігрантів, що має можливість легально отримати роботу за межами нашої держави. Механізми надання посередницьких послуг включають зовнішньоекономічний договір між іноземним роботодавцем та українським посередником і трудовий договір (він підписується в Україні) між іноземним роботодавцем та українським працівником. У трудовому контракті обумовлюються місце роботи, розмір заробітної плати, умови праці, питання страхування, обов'язки та права найманого працівника і роботодавця, форс-мажорні обставини. Крім того, для громадян України, яким надаються посередницькі послуги для працевлаштування, наприклад, на судна під іноземним прапором, складовою частиною особистого трудового договору є договір між іноземним роботодавцем та певною профспілковою організацією України (яка представляє інтереси моряка), де обумовлені стандартні умови найму.
- Чи можуть державні органи якимось чином впливати на рівень міграції і наскільки великий реальний ступінь захищеності тих, хто обрав легальний шлях?
- Відповідно до закону України «Про зайнятість населення» (ст. 10), інтереси українських громадян, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються міждержавними та міжурядовими угодами, які укладаються Україною з іншими державами. На даний момент оформлені угоди про взаємне працевлаштування громадян з урядами Польщі, Литви, Росії, Молдови, Білорусі, Латвії, Словаччини, Вірменії, В'єтнаму. У 2003 році підписано і вже ратифіковано Верховною Радою угоду між Україною та Португалією про тимчасову міграцію українців для роботи в цій країні. Дія цих угод, природно, поширюється на громадян, які перебувають і працюють у країнах працевлаштування виключно на законних підставах.
Договорами передбачено, по-перше, що порядок залучення працівників, кваліфікаційні, вікові та інші вимоги встановлюються країною працевлаштування, виходячи з чинного на її території законодавства. По-друге, кожна із сторін визнає без легалізації дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про присвоєння звань, розрядів, кваліфікацій. Ці документи повинні бути перекладені державною мовою країни працевлаштування і засвідчені у встановленому законодавством порядку. По-третє, сторони взаємно визнають трудовий стаж, включаючи стаж за пільговими підставами та за спеціальностями. По-четверте, трудова діяльність працівника оформлюється трудовим контрактом, укладеним роботодавцем. По-п'яте, працівники підлягають соціальному страхуванню та соціальному забезпеченню (крім пенсійного). Їх медичне обслуговування забезпечується за рахунок роботодавця. По-шосте, в'їзд і виїзд працівників здійснюються відповідно до чинного на території країни працевлаштування законодавства.
- Чесно кажучи, перелік країн не дуже вражає. Він буде розширюватися?
- Звичайно. Нині Мінпраці здійснює розробку проектів міжнародних договорів про взаємне працевлаштування громадян з Азербайджаном, Аргентиною, Грецією, Грузією, Ізраїлем, Іраном, Ірландією, Іспанією, Італією, Казахстаном, Кіпром, Конго, Румунією, Тунісом, Угорщиною, Фінляндією та Чехією. Пам'ятаємо ми і про те, що після розпаду СРСР значна кількість громадян України продовжує працювати в країнах СНД. Для врегулювання пов'язаних із цим питань з 1994 року діє Угода про співробітництво у сфері трудової міграції та соціального захисту трудящих мігрантів. Україна приєдналася до цієї угоди у 1995 році. Її дія поширюється на тих осіб, які виключно на законних підставах працюють за кордоном. Зокрема, в Росії введено в практику дозволи на залучення іноземної робочої сили (вони видаються роботодавцям Федеральною міграційною службою РФ), що функціонують у рамках Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції країн-учасниць СНД.
Крім того, 2 березня постійний представник України при Раді Європи Анатолій Шевчук від імені України підписав Європейську конвенцію про правовий статус трудящих-мігрантів від 24 листопада 1977 року. Документ стосується основних аспектів правового забезпечення трудящих-мігрантів, зокрема під час отримання ними дозволу на перебування у відповідній країні, найму на роботу та звільнення, складання професійних іспитів. Крім того, конвенція регламентує питання соціальної та медичної допомоги зазначеній категорії трудящих, забезпечення належних умов їхньої роботи, слугує базою для юридичного оформлення процесів возз'єднання сімей, а також переказу грошей. На сьогодні сторонами цієї конвенції є 13 європейських держав. Ратифікували документ вісім країн - Франція, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція та Туреччина. Для України Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів набирає чинності після її ратифікації Верховною Радою.
- Наскільки ефективним є контроль з боку Мінпраці за фірмами, що займаються закордонним працевлаштуванням? Адже ліцензії їм видає ваше міністерство?
- Так, постановою Кабінету міністрів України від 14 листопада 2000 року «Про затвердження переліку органів ліцензування» Міністерство праці та соціальної політики визначено як орган ліцензування у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Регулюючі функції Мінпраці здійснює на двох етапах. По-перше, на етапі видачі ліцензій. Для їх отримання постановою Кабінету міністрів від 4 липня 2001 року затверджено перелік документів, які подаються юридичними особами разом із заявою про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності. По-друге, на етапі контролю за діяльністю ліцензіатів, коли використовуються такі інструменти регулювання, як планові та позапланові перевірки, видача розпоряджень Міністерством праці про усунення зауважень, висловлених під час перевірки, і, можливо, анулювання ліцензії.
Хочу акцентувати вашу увагу на тому, що документи іноземного партнера, необхідні для отримання дозволу на здійснення господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, повинні бути засвідчені згідно із законодавством країни їх видачі та легалізовані в установах України. Не так давно, 10 січня 2002 року, Верховною Радою прийнято закон за номером 2933-Ш, відповідно до якого Україна приєдналася до конвенції 1961 року. Остання скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів у відносинах з державами, які не висунули заперечень проти приєднання України до конвенції. Для України такими країнами є Німеччина та Бельгія. Ця конвенція набула для нас чинності з 22 грудня 2003 року. Відповідно до неї єдина формальна вимога при підготовці документів іноземного партнера - проставлення компетентним органом відповідної держави апостиля.
- Чи можна вважати, що наявність державної ліцензії - це державна гарантія добросовісності фірми?
- Скажімо так: гарантія її підконтрольності з боку держави та можливості ефективного впливу на неї в разі її недобросовісності. Перевірка наявності ліцензії має бути першим і обов'язковим кроком громадянина при зверненні до посередника. Строк дії такої ліцензії - три роки. У Мінпраці діє Комісія з питань ліцензування посередництва у працевлаштуванні за кордоном та надання іноземцям дозволів на працевлаштування в Україні. Комісія здійснює видачу та анулювання ліцензій у разі порушення ліцензіатами ліцензійних умов. Двічі на рік розглядаються і затверджуються плани-графіки перевірок дотримання суб'єктами господарювання ліцензійних умов. До речі, у Міністерства праці є своя сторінка в Інтернеті, де розміщені всі прийняті рішення щодо діяльності ліцензіатів.
- Як часто виявляються порушення?
- Станом на 16 лютого 2004 року в Україні ліцензію на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном мають 409 суб'єктів господарювання. У 2003 році та за два місяці поточного року Комісією Мінпраці було анульовано 70 ліцензій. Відповідно до планів-графіків перевірок, затверджених Комісією з питань ліцензування, за дев'ять місяців 2003 року було проведено 455 перевірок суб'єктів господарювання, під час яких виявлено понад 500 різних порушень трудового законодавства. Значна частина перевірок здійснена спільно з правоохоронними органами. Найбільш характерні порушення, виявлені під час перевірок, - недотримання суб'єктами господарювання ліцензійних умов з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та неінформування органу ліцензування про зміни даних, що містяться в документах, які подавалися для видачі ліцензій.
З метою вдосконалення механізму впливу на діяльність суб'єктів ліцензування Мінпраці розробило проект закону «Про особливості ліцензування та провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном». Він визначає правові, економічні, організаційні засади роботи суб'єктів господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, посилює державний контроль за цим видом підприємництва та підвищує відповідальність суб'єктів за порушення законодавства у цій сфері.
Тож громадяни України можуть обрати, що їм ближче: впевненість у власній правовій захищеності та отримання за необхідності своєчасної допомоги чи гра в «російську рулетку» з сумнівними роботодавцями.