І все ж далеко не всі з тих 53 млн. іноземців, які щороку відвідують цей благодатний край, приїжджають заради нехитрої радості поплескатися в лагідному морі. Дедалі більшої моди набуває активний відпочинок, що дає змогу розширювати кругозір і накопичувати яскраві враження. У побуті з'явилися такі поняття, як освітній, пізнавальний, подієвий і навіть пригодницький туризм. Іспанія дає всі можливості спробувати будь-який із цих варіантів.
Фактично йдеться про тематичні тури. Наприклад, можна обрати кулінарну або винну подорож, історичний, літературний чи театральний тур, відвідування природних заповідників, екскурсійний цикл знайомства з живописом чи етнографією та багато іншого. Характерна риса нашого часу полягає в тому, що «стадний» туризм зі стандартною програмою дедалі більше поступається місцем індивідуально розробленим маршрутам, які будуть цікаві саме вам.
А Іспанія цілком може зачепити за живе будь-яку небайдужу людину. Недарма вона спонукала Михайла Глінку написати свою блискучу «Арагонську хоту» і мальовничу «Ніч у Мадриді», надихнула Проспера Меріме на створення образу гордої красуні Кармен, а жартівнику Бомарше навіяла філософську грайливість персонажів «Одруження Фігаро».
Те, що ця країна багатолика, ні в кого не викликає сумніву. Але є розбіжності щодо її душі. Одні вважають душею Іспанії фламенко, інші — кориду. У зацікавлених осіб є можливість перевірити і ту, й іншу версію, розробивши для цього відповідний туристичний маршрут. Припустімо, вибір упав на кориду — Corrida de toros, що в перекладі означає «біг биків». Кажуть, що за азартом це дійство перевершує найнеймовірніший футбольний матч, а за красою і пластикою рухів — найвишуканіший балет.
«Тореадор, сміливіше!»
Корида існує в Іспанії з незапам'ятних часів, а з XVI століття вона стала супроводжувати всі великі свята. Славу «першовідкривача» бою биків приписують собі різні іспанські міста, але найкрасивішу легенду з цього приводу вам розкажуть у місті Саламанка, яке вважає себе батьківщиною кориди, і для наочності приведуть вас до Університету Саламанки — найстарішого серед іспанських університетів та одного з найстаріших у світі. У його внутрішньому дворі стіни вкриті червоними позначками. При ближчому розгляді виявляється, що позначки мають форму літери V — Victoria («перемога»). З часів Середньовіччя повелося, що так мали «відзначитися» випускники університету, які здобули докторський ступінь. Спочатку традиція вимагала, щоб студент, який успішно закінчив навчання і склав складний іспит, довів ще й те, що він став справжнім чоловіком, для чого він мав убити бика. Той, кому це вдавалося, кров'ю вбитої тварини ставив на стіні свій переможний знак V. Проте нерідко траплялося, що гинув не бик, а людина. Це була велика втрата для суспільства, оскільки університетське навчання коштувало дуже дорого, і випускники цінувалися на вагу золота. Всупереч традиції їм стали дозволяти використовувати «дублера», якому за це слід було заплатити. Так нібито й виникла корида.
Втім, маленьке романтичне містечко Ронда, розташоване в Андалусії, в горах між узбережжям і Севільєю, має не менше підстав претендувати на роль «духовної колиски мистецтва кориди», а можливо, й більше: адже тут знаходиться найдавніша арена для бою биків.
На користь «кандидатури» Ронди свідчить і та обставина, що саме сюди приїжджав і подовгу жив в одному й тому ж місцевому готелі фанатичний шанувальник кориди, американський письменник і культова постать минулого століття Ернест Хемінгуей. Обравши Ронду наступним етапом своєї подорожі «слідами кориди», ви побачите тут безліч свідчень перебування «Хема» — пам'ятні таблички на будівлях, фотографії в ресторанах і кафе. Можливо, вам буде цікаво дізнатися, що знаменитий письменник протягом семи років побував на півтори тисячі корид і навіть намагався взяти участь в одній із них.
Раз потрапивши в ці краї, не можна не побувати й у Севільї, де поруч із Золотою вежею — старовинним арабським бастіоном — знаходиться ще одна арена для бою биків, а також Королівське товариство верхової їзди — «кафедральний собор» андалуської кориди. Узагалі бик в Андалусії символізує свято. У маленьких селах, таких як Грасалема (провінція Кадіс) або Беас-де-Сегура (провінція Хаен), у святкові дні вранці організовують біг биків вулицями. Кілька годин потому ці бики беруть участь у кориді.
В Андалусії кажуть, що в її восьми провінціях існує міцне захоплення мистецтвом бою биків, але саме в Севільї, Кордові та Малазі це мистецтво перетворилося на пристрасть.
Найкращими аренами Іспанії вважаються арени Мадрида, Севільї, Барселони, Валенсії, Кордови, Сарагоси та Більбао. Барвисті свята з боями биків проходять у червні в Гранаді, у липні в Памплоні, у серпні в Більбао, але головною подією світу кориди вважається 27-денний фестиваль San Isidro в Мадриді, який проходить на найзнаменитішій арені світу — Plaza Monumental de Las Ventas.
А от у Памплоні щороку відзначається яскраве й божевільне, водночас схоже на драму і на балаган свято Святого Ферміна, коли корида виходить на вулицю із закритих арен. О восьмій ранку відчиняються загони, і бики мчать вулицями в напрямку стадіону, а перед ними біжать люди. Ось як описав цей момент Хемінгуей у «Фієсті»: «Розбудив мене тріск ракети, що розірвалася, — сигнал, що на околиці міста биків випустили з кораля. Зараз вони промчать усім містом, прямуючи до цирку. Раптом вулицю залила юрба. Люди бігли разом, збившись у купу. Вони минули готель і звернули до цирку, потім з'явилися відсталі, які мчали щодуху. Після них утворився невеликий просвіт, а потім вулицею, крутячи рогами, галопом промчали бики. Хвилина — і все зникло за рогом».
На це дійство щороку з'їжджається кілька сотень тисяч туристів. Зазвичай їм не рекомендують брати участь у «забігу» - адже вони зовсім «не в темі». Памплонські ж бігуни знають, що перед гонкою треба дуже добре виспатися, правильно одягнутися, а також довго вивчають правила безпеки. Тим не менш жертви все ж бувають, хоча це й не зупиняє aficionado - тих, хто одержимий коридою. Тим же, хто цікавиться цією іспанською традицією не в такому екстремальному варіанті, можна порадити включити в програму своєї тематичної подорожі відвідування виставки Пікассо, яка відкрилася на батьківщині художника, в Малазі, і триватиме до 3 липня. Пристрасть до кориди Пікассо проніс через усе життя. Як вважає директор Музею Пікассо в Малазі Бернардо Ланіа-до-Ромеро, бик бойової породи приваблював художника як втілення життєвої сили та енергії, а корида - як уособлення досконалості людської пластики.
Іспанія гастрономічна
Не знаю, чи можна зрозуміти національний характер народу через феномен кориди, але ось гастрономічні уподобання справді багато говорять і про традиції, і про сімейний уклад, і про характер, і навіть про місця проживання іспанців. Іспанська кухня не менш різноманітна, ніж іспанські наріччя, і єдине, що її об'єднує, - це оливкова олія. Тут, між морем і континентом, протягом століть співіснували різні світи - Схід і Захід, християни, мусульмани, юдеї. І кожен щось привніс у місцеву кухню. Тут сусідять паелья і фарширована риба, а до смаженого кролика подадуть гарнір із маринованих восьминогів.
Гастрономічна географія, яку гурманові необхідно знати для правильного вибору маршруту, така. На півночі популярні перець і помідори, на півдні - рис і риба, у центрі - м'ясо, зокрема свинина, на заході - краби, устриці, мідії, кальмари. Мадридська кухня взяла звідти потроху, але є й свої фірмові страви: наприклад, «косідо мадриленьйо» - юшка із суміші овочів і різних сортів м'яса, яку подають у горщику.
Іспанці їдять мало фруктів та овочів, тому що їх важко вирощувати, зате «відриваються» на м'ясі. Його найчастіше готують арабськими способами - вимочують у сухому вині, смажать на шампурі чи великому деку. Соусами «натуральний продукт» не псують, віддаючи перевагу природному смаку м'яса. Як гарнір до м'яса можуть подати щось солодке - наприклад, млинці з варенням.
На півдні країни дуже люблять холодні супи, наприклад гаспачо. Пам'ятаєте, у Педро Альмодовара у фільмі «Жінки на межі нервового зриву» героїня всіх заспокоює, пригощаючи гаспачо. Цей вид супу і в житті відіграє велику роль. Його їдять і як закуску, і як основну страву, в будь-який час доби. Ось вам один із рецептів гаспачо. Очистити помідори від шкірки та насіння, червоний болгарський перець запекти в духовці, зняти шкірку. Почистити огірки, нарізати їх кружечками. Білий хліб замочити в дуже холодній воді. Порізати цибулю та часник. Усі інгредієнти помістити в блендер, додати колотий лід і томатний сік, збити. З гаспачо добре пасуватимуть грінки, варені яйця, маслини.
У кожному районі є свої традиції приготування їжі. В Андалусії м'ясо смажать, у Кастилії та Арагоні запікають, на Канарах віддають перевагу тушкуванню. У горах Астурії їдять «фабаду» - густу похлібку зі свинини, сосисок і квасолі. В Естремадурі найкращий у країні «хамон» - в'ялений свинячий окорок, який заведено їсти з динею.
В Іспанії люблять вдаватися до чревоугоддя, і цим іспанці схожі на нас (за винятком, звісно, тих, хто сидить на дієті). Вони готові щедро поділитися своїми кулінарними винаходами, тому гастрономічний тур не розчарує жодного мандрівника. Тим більше що дегустація гарантована.