Примітно, що напередодні святкування 50-річчя від дня підписання австрійського Державного договору (документа, що повернув Австрії незалежність після гітлерівського аншлюсу 1939 року) лише один депутат віденського Бундестагу демонстративно проголосував проти ратифікації Конституції ЄС. Та й то виходив він явно не стільки з міркувань державної користі, скільки з бажання таким чином виділитися на тлі колег. Подібною була й ратифікація в парламенті ФРН - хай не одностайно, але необхідними двома третинами голосів німецькі депутати також проголосували «за».
Єдиною поки що країною, що визнала Конституцію ЄС під час референдуму, стала Іспанія - тут Основний Закон ЄС схвалили близько 81% виборців. 29 травня така ж процедура буде проведена у Франції, і саме тут, у країні-засновниці Євросоюзу, раптом виникли серйозні проблеми. За опитуваннями громадської думки, 55% французів налаштовані проти Конституції - документа, розробленого, до речі, під безпосереднім керівництвом колишнього президента Франції Валері Жискар д'Естена.
Втім, традиційна національна гордість навряд чи відіграє в даному разі якусь роль: французи просто бояться. Бояться вступу до Євросоюзу Туреччини, бояться безробіття та зниження зарплат через приплив дешевої робочої сили зі Сходу, бояться безликої брюссельської бюрократичної машини, яка дедалі більше впливає в межах ЄС. Навіть французькі селяни, які отримують найбільші в Співтоваристві грошові дотації з європейської каси, налаштовані проти прийняття Конституції ЄС - 60% сільського населення має намір провалити референдум. «Для них «так» означає погіршення становища, в той час як «ні» хоча б фіксує статус-кво», - пояснює шеф французької соціологічної служби Ipsos Жар-Марк Лех.
Президент Жак Ширак, один із найпалкіших захисників Конституції ЄС, таким станом справ, звісно, невдоволений, і він висуває на позиції важку артилерію. За запрошенням уряду Франції до Єлисейського палацу прибули не багато ні мало 800 найвідоміших політиків, громадських діячів і діячів мистецтв, щоб переконати, як висловився знаменитий німецький письменник, лауреат Нобелівської премії Гюнтер Грасс, «дорогих друзів-французів не ховатися за спинами правих чи лівих націоналістів». Президент Польщі Олександр Квасневський написав палкий заклик до «нації, що подарувала Європі ідеали свободи, рівності та братерства», канцлер і віце-канцлер ФРН прибули до Парижа особисто, щоб узяти участь у своєрідній «рекламній кампанії за Європу».
Такий масований наступ на всіх фронтах, схоже, дає свої результати - кількість прихильників Євроконституції у Франції зросла, однак позитивний результат референдуму залишається під питанням. А от якщо французи проголосують проти, тоді Основний закон ЄС не коштуватиме навіть паперу, на якому він надрукований.
Подібні думки вселяють страх навіть не стільки французькому президенту. Як повідомила газета Le Figaro, у Ширака на випадок провалу референдуму вже готовий «план Б»: французьке «ні» Євроконституції не означатиме його падіння - «старий хамелеон», як називає його газета, готовий негайно перетворитися з палкого глобаліста на не менш палкого поборника національних інтересів. Однак брюссельські чиновники такого плану не мають за визначенням. Тому в столиці Євросоюзу потроху поширюється зневіра. «Більше, ширше, важливіше» - з цими помпезними цілями Європа вимушена була через рік після розширення на Схід попрощатися: надто серйозними виявилися пов'язані проблеми, не лише економічні, а й, насамперед, політичні.
Французьке «ні» Євроконституції може виявитися одним із вирішальних цвяхів у труну європейської ідеї. Платники податків Західної Європи більше не надихаються думкою мати спільного міністра закордонних справ. Куди більше їх цікавлять мільярди євро, що спливають з їхніх кишень на Схід, причому слідом за цими мільярдами, разом із фабриками та заводами, що перекочовують до Польщі, Чехії та Угорщини, спливають і їхні робочі місця. Політичні еліти західноєвропейських держав теж потроху починають розуміти, в який експеримент вони втягнуті. Віце-спікер Європарламенту, колишній міністр Європи французького уряду П'єр Московіч констатує: «Падіння популярності європейської ідеї серед європейців безпосередньо пов'язане з розширенням на Схід. Ми всі наробили купу помилок».
Втім, навіть якщо референдум у Франції ратифікує Конституцію Європи, попереду ще чимало перешкод, кожна з яких може стати останньою, непереборною. У Чехії противником Основного закону ЄС став не хто інший, як колишній президент країни Вацлав Гавел. У Великій Британії євроскептики з Ліберальної партії вперше отримали достатньо місць у Палаті громад, щоб активно впливати на законодавство Сполученого Королівства, причому знаменита британська «жовта преса», якій не відмовиш у вмінні тримати ніс за вітром, першою вловила нові віяння. Тепер вона періодично розважає своїх читачів моторошними історіями про те, що Конституція ЄС заборонить хоровий спів на стадіонах під час футбольних матчів, а також про те, що банкноти номіналом у €10 є причиною імпотенції.
Після Франції на черзі виявиться референдум у Голландії (1 червня) - і тут, у країні-співзасновниці Європейського Економічного Співтовариства, результат голосування так само неясний, як і у французів. Парадоксальним чином противники Євроконституції у разі своєї перемоги можуть домогтися прямої протилежності своїм прагненням: 25-тисячна армія брюссельських євробюрократів отримає ще більше влади. Як пише німецький журнал Focus, якийсь високопоставлений чиновник заявив навіть: «Зрештою, є ж різниця, чи розпоряджаюся я зі свого брюссельського кабінету долями континенту від Естонії до Португалії, чи я працівник незначного секретаріату, на який Конституція перетворює Єврокомісію».