Головний представник єврейського агентства «Сохнут» у Франції Менахем Гурарі вже два роки розсилає по країні сотні емісарів, які вмовляють схильних до зміни місця французьких євреїв переселятися до Ізраїлю. І хоча забезпечення переїзду євреїв з будь-якої країни світу на історичну батьківщину і так є основним, профільним завданням «Сохнут», у Франції в євреїв є реальний привід для занепокоєння.
5,5-мільйонна мусульманська діаспора країни значною мірою виявилася радикалізованою завдяки активності сотень самозваних імамів, які закликають до джихаду проти всіх невірних, особливо ж - проти євреїв. Кількість насильницьких злочинів на ґрунті антисемітизму лише за перше півріччя 2004 року у Франції подвоїлася порівняно з також не найспокійнішим у цьому відношенні 2003 роком (загалом їх відзначено 135).
Більшість злочинів скоєно арабами, особливо ж страждають школярі-євреї, які зазнають справжнього цькування з боку однокласників-мусульман. То що ж, правий Шарон - французьким євреям слід виїжджати до Ізраїлю?
Гурарі принаймні в цьому переконаний. «30 тис. французів єврейського походження буквально сидять на валізах», - запевняв він нещодавно ізраїльську пресу. Втім, самі французькі євреї, як виявилося, так не вважають. «Ізраїль не може розкидатися подібними заявами через наші голови, - каже Роже Цукерман, голова Центральної ради євреїв у Франції (CRIF). - Ми в жодному разі не збираємося ставати «тенісним м'ячиком» для ізраїльської політики».
А в тому, що Аріель Шарон своєю заявою переслідував саме цю мету, для 600 тис. євреїв у Франції не залишилося жодних сумнівів: ізраїльський прем'єр-міністр закликав їх якомога швидше виїжджати до Ізраїлю, оскільки в країні «розширюється і набирає сили розгнузданий антисемітизм».
Президент Жак Ширак негайно оголосив у відповідь Шарона небажаною персоною у Франції - паризькі дипломати виходили з припущення, що атака Шарона спрямована не стільки проти ісламістів, які живуть у Франції, скільки проти самого Ширака та його міністра закордонних справ Мішеля Барньє. Прем'єр-міністр давно вже відчуває антиізраїльську позицію Франції як чималу перешкоду - взяти хоча б останнє голосування в Генеральній асамблеї ООН з питання про будівництво захисної стіни на кордоні з Палестиною. Саме Франція взяла на себе роль лідера антиізраїльського блоку, що додало солідності традиційно налаштованим проти єврейської держави арабським делегаціям.
Слід визнати, що з часів різкого похолодання відносин між Францією та Ізраїлем в епоху Шарля де Голля всі французькі уряди справді дотримуються здебільшого антиізраїльських позицій. Однак пов'язано це не стільки з самою державою Ізраїль, скільки з нездоланним прагненням Франції утвердитися в ролі абсолютного політичного лідера Європи, протиставляючи себе США. Відповідно, якби американці, скажімо, довгий час надавали підтримку Монголії, то французи б так само різко виступали проти політики цієї країни.
Тож Шарон відплатив Шираку тією ж монетою: Франція голосує проти Ізраїлю, цілячись у Сполучені Штати, а Ізраїль закликає євреїв на історичну батьківщину, рикошетом зачіпаючи французьке керівництво.
«Саме з таким ось повсякденним політиканством французькі євреї не бажають мати нічого спільного», - каже Жоель. 31-річна вчителька з Парижа належить до тих, хто й справді замислюється про переїзд на Землю обітовану. Найбільше вона страждає від повсякденної ворожості. «Французькі ЗМІ, безперечно, займають проарабську позицію з будь-якого питання, пов'язаного з Ізраїлем», - вважає вона. А в школі, де Жоель викладає і де 90% учнів становлять мусульмани, їй доводиться мало не щодня вислуховувати просто огидні висловлювання на свою адресу - не як вчительки, а як єврейки. «Ні, ми не боїмося, але ми стривожені», - наголошує Жоель.
Тим не менш занепокоєння євреїв-французів поки що остаточно не підірвало їхньої довіри до французької держави: якщо у 2002 році з Франції до Ізраїлю виїхали 2,5 тис. осіб, то потім їхня кількість скоротилася до пари сотень на рік. Найімовірніше, це сталося тому, що уряд Франції оголосив антисемітизму відкриту війну.
Різкі атаки, причому далеко не лише вербальні, на антисемітів часом виявляються навіть занадто блискавичними: варто було якійсь молодій жінці оголосити себе жертвою антисемітського нападу, як президент Ширак негайно взяв справу під свій контроль. І хоча дівчина виявилася не лише не єврейкою, а й просто охочею прославитися брехухою, публікації у французьких ЗМІ викликали в широких верствах суспільства найсильнішу хвилю солідарності з євреями Франції.
Мабуть, саме тому серед молодих французьких євреїв циркулює жарт: «Єдиною західною країною, в якій євреї вмирають за те, що вони євреї, залишається Ізраїль».