Інформаційно-аналітичний дайджест для всіх, хто їде за кордон або залишається вдома
Спортивний інтерес

Федот-стрілець: made in Ukraine. Перший український хокеїст виграв Кубок Стенлі

Федот-стрілець: made in Ukraine. Перший український хокеїст виграв Кубок Стенлі

За поєдинками «Тампи» українці стежили затамувавши подих, а фанатично віддані хокею вболівальники не шкодували свого часу і намагалися не пропустити нічні поєдинки (вони починалися о третій годині ночі за київським часом), в яких розгорталася запекла боротьба. І хоча клубів, де в такий пізній (або раніше - кому як) час можна було б сісти та під відповідні напої подивитися пряму трансляцію «звідти», в Києві виявилося не так вже й багато, найбільш настирливі свій шанс не втратили.

А вранці після сьомого вирішального поєдинку фінальної серії хапалися за мобільні телефони і з блискучими очима розповідали, як Федотенко, за яким полювали «силовики» «Калгарі», все ж таки знайшов момент завдати два невідбивні кидки у ворота фінна Кіпрусоффа; як російський голкіпер Хабібулін (прозваний за надійну гру Стіною Буліна) здійснював неймовірні «сейви». «Тампа» виграла, ставши другою командою в історії Кубка Стенлі, якій вдалося відігратися, поступаючись у фінальній серії з рахунком 2:3 (рахунок, нагадаю, ведеться до чотирьох перемог).

Дуже приємно, що вагомий внесок у перемогу американської команди, яка за обсягами платіжної відомості перед стартом сезону займала лише 22 місце в НХЛ, а після зимових переходів - 17-е, зробив український хокеїст. Істотно покращивши показники результативності порівняно з регулярним чемпіонатом (12 шайб у 22 матчах проти 17-ти у 77-ми), Руслан став одним із головних героїв плей-офф і не отримав приз найкориснішому гравцю лише тому, що за сукупністю заслуг цей трофей дістався його партнеру по команді Річардсу. Хоча, по правді кажучи, багато хто вважав, що володарем почесного призу стане російський страж воріт Микола Хабібулін.

Шкода, звісно, що відзначили не Федотенка, але й той прорив у число елітних хокеїстів найсильнішої ліги у світі НХЛ, який він здійснив, дорогого вартий. Адже Руслан, якщо розібратися, у НХЛ пробився виключно завдяки власній цілеспрямованості, наполегливості та працьовитості. Всім відома щорічна процедура драфту - фактичного розподілу найкращих молодих талантів з усього світу між клубами Національної хокейної ліги. Прийнято вважати, що саме лише потрапляння на драфт вже говорить про чималий потенціал хокеїста, а ті, хто не пройшов цей обряд, зірками бути не можуть за визначенням.

Руслан спростував усі постулати. Парадні двері в НХЛ для нього з ряду причин виявилися зачиненими, і він вирішив зайти з чорного ходу. Подорож тривала чотири роки з невеликим і завершилася тим, що в жовтні 2000 року Федотенко дебютував у НХЛ у складі «Філадельфії Флайєрз» у поєдинку проти найбагатшої команди ліги «Нью-Йорк Рейнджерс».

На батьківщині майбутній володар Кубка Стенлі зіграв небагато. Якщо не брати до уваги поєдинки юнацьких чемпіонатів і всякого роду Спартакіад, а враховувати лише матчі у складі команд майстрів, то на рахунку Федотенка значиться лише один сезон. У складі канувшої в Лету київської Школи вищої спортивної майстерності він узяв участь у прем'єрному чемпіонаті Східноєвропейської хокейної ліги, а заодно встиг засвітитися у двох іграх умиравшої Міжнаціональної хокейної ліги у формі «Сокола».

Кожного року з Києва та Харкова в пошуках свого хокейного щастя до різних країн відправлялася і відправляється велика група молодих (та й не дуже) хлопців. Однолітки Федотенка, серед яких виявилося чимало талантів (Олександр Зіневич, Костянтин Касянчук, Дмитро Толкунов, Олександр Яковенко та інші), обрали один шлях, Руслан - інший. Досить незвичний: у 17 років він вирушив до Фінляндії, куди українські хокеїсти тоді не їздили (та й зараз ситуація не змінилася). Сам він згадує про переїзд так: «У той час моїм агентом був Марк Гандлер, який, враховуючи невисокий рівень українських команд, порадив перебратися на Захід. Мовляв, західні скаути українські клуби особливо не відстежують. Гандлер знайшов для мене варіант у Фінляндії. А я тоді зовсім ще хлопчиком був: мені сказали, і я поїхав. Тяжко довелося: жив один, у чужій країні, без друзів, зовсім не знаючи мови».

Про Федотенка кажуть, що він не був неймовірно талановитим і суперрезультативним нападником. У юнацьких командах він грав у другій або третій ланці нападу, тобто не належав до числа перших, а брав своє працьовитістю.

У Фінляндії Руслан зустрівся з легендарним українським хокейним тренером Анатолієм Богдановим, під керівництвом якого «Сокіл» у 1985 році виграв єдині у своїй історії медалі чемпіонату СРСР - бронзові, а збірна України не один рік виступала в елітному дивізіоні світових чемпіонатів.

Анатолій Васильович чим міг допомагав земляку - робив професійні підказки, спостерігаючи за тренуваннями та іграми ТПС, навчав премудрощів фінської мови (особливо хокейної термінології), сприяв у вирішенні побутових питань. Крім того, шановний спеціаліст нагадував тренерам різних юнацьких та юніорських збірних про те, що є такий хокеїст, як Федотенко, який прогресує, виступаючи у Фінляндії. А в результаті синхронно з російським наставником ТПС Володимиром Юрзіновим український тренер Анатолій Богданов порадив Руслану перебратися до Канади, в одну з молодіжних ліг. Мовляв, саме там можна стати справжнім майстром своєї справи, скаути клубів НХЛ будуть частіше бачити, відповідно, і на драфт можна потрапити.

Думку тренерів, звісно, можна оскаржити, адже чимало українських (та й російських також) хокеїстів, вирушивши до Північної Америки в пошуках свого Клондайка, пропали безвісти, не впоравшись із конкуренцією або не витримавши переходу від нашої бідності до їхньої ситості. Переважній більшості здалося, що вони спіймали жар-птицю за хвіст, що можна вже ні до чого не прагнути. І на цьому в їхній хокейній біографії можна було ставити крапку.

На нашу радість, Федотенко виявився не з тих, хто задовольняється малим або падає духом при перших же труднощах. У перший сезон він показав досить високу результативність. Наступного року, змінивши команду, підняв планку ще вище. При цьому не лише багато забивав, а й бився за своє майбутнє, даючи відсіч місцевим костоломам, які намагаються «по трупах» зробити собі кар'єру тафгая («поліцейського», або простіше хокейного вишибали). У тому чемпіонаті він заробив 139 хвилин штрафу, але відстояв себе.

Упертого українця помітили нагорі. Керівництво «Ванкувера» навіть мало намір провести Федотенко через сито драфту, але з якихось причин свою обіцянку не виконало. А Руслан, підтверджуючи народну мудрість про те, що все, що не робиться, - на краще, потрапив до тренувального табору «Філадельфії».

Слово хокеїсту: «„Ванкувер“ обіцяв задрафтувати, але чомусь не зробив цього. Я вже було засмутився, але тут «Філадельфія» запросила до літнього табору для новачків і вільних агентів. Схожі запрошення надійшли від «Сент-Луїс Блюз» і того ж «Ванкувер Канакс». При цьому «блюзмени» хотіли бачити мене на головному передсезонному зборі разом з основним складом, а канадському клубу, чесно кажучи, після історії з драфтом я трохи не довіряв. У підсумку поїхав до Філадельфії, хоча якби там не вийшло, у мене ще була можливість спробувати свої сили в Сент-Луїсі. Їхній тренувальний табір починався пізніше».

Уже через сезон, проведений у фарм-клубі «Флаєрз», Федотенко отримав виклик до головної команди. Перший сезон в НХЛ у нього видався досить вдалим. Як для новачка. А першу шайбу в НХЛ йому вдалося закинути у ворота легендарного чеського голкіпера Домініка Гашека. «У моєму, якщо не помиляюся, третьому матчі в лізі ми зустрічалися з «Баффало», і я забив красивий гол Домініку Гашеку. Йшов на добивання, хтось із захисників намагався мене зупинити, і я в падінні - сам не знаю як - примудрився проштовхнути шайбу повз Домінатора. Хтось із партнерів тут же дістав шайбу з воріт, і потім команда презентувала мені її на спеціальній дощечці з гравіюванням. Дуже приємно було. Ця дощечка досі в мене вдома на видному місці стоїть». Загалом у тому сезоні Руслан 16 разів уразив ворота суперників і набрав 36 балів за результативність.

А надалі тренер Білл Барбер і генеральний менеджер Боббі Кларк розраховували, що вдала знахідка команди виявить себе ще яскравіше. Але наступний сезон у Федотенко вийшов не найвражаючим - лише 26 очок у 78 матчах. Не дивно, що напередодні драфту 2002 року «Філадельфія» провела обмін із «Тампою»: до Флориди вирушив наш Руслан, а «Флаєрз» отримали право вибору в четвертому раунді драфту. Новий тренер «Філадельфії» Кен Гічкок про Федотенко не знав практично нічого, і тому не сильно засмутився через відхід темної конячки. Знав би він, коли йому доведеться тісно познайомитися з українським нападником...

Коли генеральний менеджер «Лайтнінг» Джей Фістер віддав перевагу Руслану перед талановитим фінським захисником Йоні Пітканеном, багато хто ніяк не міг зрозуміти, чим керується ця людина. Однак зараз усі питання знято. А згадуючи момент переходу Федотенко, наставник «Тампи» Джон Торторелла каже, що прислухався до думки того самого Білла Барбера, який невдовзі після звільнення з «Філадельфії» був прийнятий на роботу в... «Лайтнінг».

Барбер у своїх словах був переконливий: «Кращого варіанта, ніж Федотенко, не знайдеш! Хлопець мені дуже подобався. Тямущий, все на льоту схоплює. Мої настанови завжди виконував на сто відсотків. Тільки часто ставити до складу його не виходило - у нас же зірка на зірці. Взявши Федотенко, ви отримаєте талант, який незабаром розкриється». Торторелла прислухався і не пошкодував. А невдовзі після перемоги в Кубку Стенлі навіть назвав Руслана одним із символів команди: «Він уособлює гравців, завдяки яким ми прийшли до довгоочікуваного успіху. У кожному наступному матчі ми потребували когось нового, хто «вистрілить». Суперники ніколи не знали, на кому зосередити увагу. Хлопці по черзі видавали суперматчі. Нам потрібні такі хлопці, як Руслан!»

Залишається тільки додати, що в півфіналі Кубка Стенлі «Тампа» зустрілася з «Філадельфією». Флоридці обіграли «Флаєрз», а Федотенко нагадав про себе Боббі Кларку та Кену Гічкоку шістьма (!) шайбами. Хоча й каже, що зуба на свій колишній клуб не тримає...