Футбол - гра мільйонів. З цим тезою знайомі всі. Про футбольні справи говорять, мабуть, більше, частіше і різноманітніше, ніж про всі інші види спорту разом узяті. І тому витівки футбольних фанатів мимоволі привертають увагу найширших верств населення. Як свого часу - демонстрації студентів, напівлегальні рок-концерти та інші соціальні явища. На території СРСР фан-рух почав бурхливо розвиватися лише після розпаду Союзу (хоча вже у 80-ті роки почали створюватися фан-групи в Москві, Ленінграді та Києві). В Європі в активних футбольних уболівальників - а саме їх називають фанатами - куди багатша і давніша історія.
Справжніми легендами овіяні британські фанати. Причому англійські, шотландські, валлійські та північноірландські вболівальники - незважаючи на те, що є громадянами однієї держави Великобританія - примудряються самовіддано вболівати виключно за своїх співплемінників. А коли, скажімо, Англія грає з Голландією чи Німеччиною, і за тих, і за інших (але проти англійців!) готові віддати свої голоси шотландці. Великобританія хвора на футбол. У хорошому і поганому сенсі цього слова. Так підтримувати свою команду, так злагоджено горланити пісні протягом усього поєдинку вміють тільки на туманному Альбіоні. Але точно так само можна записати за англійцями та іншими британцями практично ексклюзивне право на вміння влаштовувати масові заворушення, які іноді досягали масштабу не контрольованих і не зрозумілих з точки зору здорового глузду вакханалій.
Здоровий, ситий, нескінченно задоволений собою, по горло накачаний пивом, самовпевнений і гордий за команду, якій він віддав своє серце, - такий тип англійських футбольних уболівальників надовго закарбувався у свідомості тих, хто хоч трохи цікавиться футбольними справами. Нашестя англійських фанатів слід було пережити як стихійне лихо, як навалу сарани. Щоправда, іноді ці нашестя супроводжувалися трагічними наслідками. Як, наприклад, у 1985 році в Брюсселі, на стадіоні «Ейзель», коли у фінальному матчі Кубка європейських чемпіонів мали зустрітися італійський «Ювентус» та англійський «Ліверпуль». Британські фанати влаштували гігантську тисняву на одній із трибун, яка призвела до того, що на тих, хто перебував на нижніх рядах і був притиснутий до металевих прутів решітки, яка відгороджувала поле від глядацьких місць, навалилася величезна людська маса. Обвалилася одна зі стін, з життям попрощалися 39 уболівальників, а шоковані жахливим видовищем футболісти насилу наважилися продовжити матч. Англійські клуби на п'ять років були відсторонені від участі в єврокубках, але, самі розумієте, від тавра невиправних хуліганів позбутися британцям було не так-то й легко.
У самій Англії з буйними футбольними фанатами зуміли впоратися. Для цього поліції довелося перейти від чисто силових методів, які часто викликали відповідну агресію, до більш гнучких. Впровадження інформаторів у фанатські ряди, створення бази даних із внесенням до неї всіх, хто хоч раз відзначився на стадіоні чи поруч із ним, та інші стратегічні рішення дозволили отримувати найрізноманітнішу інформацію про підготовлювані акції та їхніх головних призвідників. А знати, як казали полководці давнини, - наполовину перемогти. Буйність англійців поступово вщухла (тут ще варто згадати той факт, що мода на надто активний прояв почуття ненависті до суперника поступово минула).
Але в Європі, по достоїнству оцінюючи «таланти» острів'ян, не забувають за кожної нагоди перестрахуватися. А фанатські угруповання інших країн, намагаючись перевершити англійців (пам'ятаєте, як у СРСР, - наздогнати і перегнати?) і довести свій високий клас, щоразу знаходили спосіб влаштувати бійку. Британці стали жертвами власної не найкращої слави - у переносному сенсі. І, що найгірше, у прямому. Тепер «полювати» на англійців - улюблена розвага фанатів інших країн. У Туреччині справа дійшла навіть до ножової бійки та летальних наслідків. Якщо раніше англійські чиновники намагалися не випускати своїх уболівальників за межі Великобританії тільки тому, що вони могли набешкетувати, то тепер англійський уряд почав видавати рекомендації: мовляв, за кордоном нині небезпечно, подумайте про своє здоров'я...
Тепер у Європі можна побоюватися всіх - особливо вихідців із колишнього соцтабору та представників емоційного півдня. Єдині справді нешкідливі представники фанатського світу - скандинави. У Португалії датчанами і шведами можна було милуватися: стрункі колони червоно-білих або жовто-синіх відтінків, не приховуючи свого гарного настрою після вживання пива чи якихось слабких наркотиків, дефілювали вулицями, як загони піонерів із показових шкіл. Найсправжнісінькі пацифісти з півночі Європи демонстрували всьому світу, що можна вболівати за свою команду без агресії до суперника.
Втім, на Євро-2004 усі вболівальники поводилися досить пристойно (молодці організатори!). Про що ще можна говорити, якщо групу англійських фанатів (уявіть собі загін добряче напідпитку британців) тероризував один-єдиний кишеньковий злодій з України?! Що залишилося від слави британських хуліганів? Одна назва, якщо група дорослих чоловіків, побоюючись одного суперника, звернулася за допомогою до поліцейських. На жаль, і поліція виявилася безпорадною: не найкращий представник України без особливих вагань за допомогою ножа відправив одного з англійців на небеса...
Можна годинами розповідати про найрізноманітніші «подвиги» вболівальників різних країн. При цьому масові побоїща за участю сотень фанатів - дитячий белькіт порівняно з винахідливістю деяких угруповань. В Італії на один із матчів уболівальники пронесли з собою... мопед (поліція проводила ретельний огляд!) і скинули його вниз з другого ярусу. В Іспанії вже нікого не здивуєш розповідями про те, як цілі групи вболівальників закидали поле свинячими головами. Апельсини, банани, монети, запальнички і навіть мобільні телефони, що летять на поле в Туреччині, - теж не подарунок. Але порівняно з мопедом і свинячими головами це просто дитячий белькіт.
У Греції вболівальники одного з клубів напередодні важливого матчу розсипали по полю кілька кілограмів цвяхів. Можна тільки уявити, як би виглядали спортсмени, покатавшись по травичці, якби перед грою цього не помітили.
Нерідкі випадки, коли вболівальники впливають на трансферну політику команд, змушуючи тренерів і президентів відмовлятися від потрібних їм, але не вподобаних фанатам гравців. А на початку літа вболівальники афінського АЕКа влаштували справжній погром офісу свого улюбленого клубу, вимагаючи... зміни президента. Що цікаво, вони домоглися свого. Мабуть, немає божевільних, які здатні протиставляти себе збожеволілим масам. Адже прикладів, коли краще не опинятися на шляху розлючених грецьких вболівальників, є не один десяток. У разі невдалої гри найменше, чим може відбутися футболіст-невдаха, - розбитою камінням машиною. Про максимальні покарання і думати зайвий раз не варто.
Балканські фанати - взагалі окрема тема. За часів Югославії антагонізм між сербами, хорватами та іншими народами існував, але не був настільки яскраво вираженим. Знамениту бійку між фанатами загребського «Динамо» і белградської «Црвени Звезди» в 1990 році взагалі багато хто вважає початком балканських воєн. До речі, після початку бойових дій багато фанатів (так звані «ультрас») взяли до рук зброю. Один із них - Желько Ражнатович, відомий у всьому світі як Аркан, - був лідером белградських фанів «Црвени Звезди». Причому лідером дуже авторитетним: допомагав організовувати виїзди, здійснював загальне керівництво різними акціями. Коли почалися бойові дії, він зібрав зі своїх товаришів 15-тисячний загін, який отримав назву «Тигри Аркана» і прославився крайньою жорстокістю щодо противників сербів. Арканом лякали дітей у Боснії та Хорватії, його фотографія красувалася в офісах Інтерполу, за його голову було оголошено дуже високу винагороду. Народний герой Сербії був убитий одним зі своїх знайомих у белградському готелі і залишив удовою відому сербську співачку Цецу, весілля з якою висвітлювалося мас-медіа багатьох країн.
Отже, футбольні фанати - це не просто юрба обмежених і п'яних підлітків, якою намагаються її представити в очах широких мас. Фанатські організації - що мають свій статут, своїх лідерів, свою символіку - можуть служити знаряддям у руках кого завгодно. Головне - з розумом розпорядитися наявним потенціалом.