Деякі французькі та німецькі газети вийшли на початку минулого тижня із заголовками, загальний зміст яких можна висловити так: «Поляки наступають!». Це пов’язано з рішенням, ухваленим міністрами економіки країн Євросоюзу в Брюсселі – про відкриття європейського ринку праці для працівників із нових країн Євросоюзу.
Після довгих, майже дворічних дебатів країни Євросоюзу, схоже, усе-таки дійшли до важкого рішення: держави Західної Європи відчиняють ворота робітникам європейського Сходу. Про це оголосила в Брюсселі конференція двадцяти п’яти міністрів економіки країн Євросоюзу. Попередньо досягнутий компроміс був схвалений лідерами профспілок та Європарламентом.
Два роки тому, коли стався так званий «Європейський Великий вибух» і одразу 10 країн-новачків вступили до ЄС, абсолютна більшість держав Старої Європи ухвалили рішення про те, що «нові родичі» зі Сходу протягом 7 років не отримають права найматися і працювати на їхній території. Це було зроблено з побоювання, що дешева робоча сила затопить місцеві ринки праці та призведе до гігантського сплеску безробіття серед місцевих кадрів. Виняток становили тоді лише Великобританія та Ірландія – вони повністю відкрили свою територію для прибульців і виявилися правими: жодних негативних наслідків вони досі не зазнали.
Керівники східних країн ЄС, ображені рішенням про мораторій на робочу силу, протягом двох років домагалися його повного скасування, вказуючи на те, що громадяни їхніх держав не бажають відчувати себе «європейцями другого сорту». Але їхні опоненти все відкладали остаточне рішення, причому як головні противники «відкриття кордонів» під тиском власних профспілок виступали керівники Франції та Німеччини.
Згідно з ухваленим у Брюсселі рішенням громадяни країн-новачків ЄС отримують повне право найматися до роботодавців у країнах Старої Європи, не чекаючи закінчення строку горезвісного семирічного мораторію. Однак працювати вони можуть, виключно підпорядковуючись умовам, які існують у цих країнах. Це означає – жодних демпінгових зарплат, жодних збільшень робочого дня за ті самі гроші та жодних соціально незахищених працівників. Тобто, по суті, документ, що вступає в дію з 2009 року, повністю зрівнює прийшлих працівників із місцевими – а отже, у німецьких, наприклад, роботодавців не з’явиться спокуса найняти десятьох польських будівельників за гроші, які зазвичай заробляє один будівельник-німець. Цікаво, що британці та ірландці подібною системою користуються всі минулі два роки, а всі інші прийшли до неї лише тепер. Утім, як вважають європейці, краще пізно, ніж ніколи.
Таким чином, європейські міністри досягли, здавалося б, неможливого: і вовки ситі, і вівці цілі. Західні роботодавці не зможуть ганятися за дешевизною, а трудовим ринкам їхніх країн не загрожує «велике переселення народів». Утім, в одному не доводиться сумніватися: потенційні нові співробітники різних «староєвропейських» фірм із країн Східної Європи із задоволенням наймуться працювати на рівних умовах зі своїми західними колегами. Інше питання – а чи захочуть їх прийняти?