У Вашингтоні розглядався позов Марії Альтман, 88-річної спадкоємиці австрійського єврея Фердинанда Блох-Бауера. У 1938-му, після того як нацистська Німеччина анексувала Австрію, родина Блох-Бауерів покинула країну, залишивши там частину свого майна. Серед покинутих багатств була й колекція картин, багато з яких зараз коштують мільйони доларів. Альтман вимагала, щоб австрійський уряд повернув їй шість полотен Густава Клімта, які висять зараз в одному з віденських музеїв. Ринкова вартість двох портретів і чотирьох пейзажів, за приблизними оцінками, зараз перевищує $100 млн. Однак Австрія вважала, що вимога літньої американки не має під собою жодних підстав. На думку Відня, ці картини стали державним майном задовго до аншлюсу - ще в 1925 році. Тоді, після смерті дружини Фердинанда Блох-Бауера Аделі, твори Клімта за її заповітом були передані в дар музею.
Зазвичай у таких ситуаціях справу має вирішувати суд, але тут виникла серйозна проблема. В принципі, питання про право власності на полотна Клімта треба було б розглядати у Відні, але Марія Альтман абсолютно не хотіла починати тяжбу в Європі, вимагаючи, щоб рішення ухвалював суд штату Каліфорнія. Місцеві ж судді відмовилися влаштовувати «міжконтинентальний процес», оскільки відповідачем виступала не приватна особа, а сама австрійська держава. У США в 1976 році було прийнято закон, що захищав іноземні уряди від більшості судових переслідувань такого роду. У ньому був суворо обмежений перелік можливих звинувачень, які можуть бути пред'явлені урядам зарубіжних країн в американських судах.
Тим не менше пані Альтман не заспокоїлася і подала апеляцію, яка зрештою дійшла до останньої інстанції - Верховного суду США. Дев'яти членам колегії належало вирішити питання, чи можна знайти в законі 1976 року підстави для подібного позову проти Австрії і чи можна надати цьому закону зворотної сили, поширивши його дію на події, що сталися 70 років тому. Проти подібного позову виступав і Білий дім: американська адміністрація зовсім не бажала загострення відносин із Віднем і сподівалася, що питання з полотнами Клімта рано чи пізно вдасться владнати дипломатичним шляхом. Сподівання, загалом, були не безпідставні: як правило, європейські уряди досить делікатно ставляться до питань повернення майна, відібраного нацистами в роки Голокосту. Не виключено, що Відень пішов би й на те, щоб виплатити Альтман певну компенсацію.
Тепер же, після опублікування судового вердикту, спадкоємиця віденського колекціонера має повне право судитися на своїй території. Багато хто вважає, що вона має великі шанси виграти справу, оскільки в історії із заповітом її тітки Аделі Блох-Бауер є кілька не до кінця з'ясованих питань. У будь-якому разі Верховний суд США, дозволивши судам нижчих інстанцій розглядати європейські питання власності, створив вельми скандальний прецедент. Тепер можна очікувати, що слідом за Марією Альтман до суду потягнуться й інші позивачі. Так, наприклад, експерти вважають, що в 30-40-х роках нацисти експропріювали у єврейських сімей близько 600 тис. творів мистецтва.
Рішення американських суддів дає шанс розпочати нову хвилю повернення власності. Зазначається, зокрема, що до судів США подавалися позови проти Польщі (від Варшави вимагали повернення земель, що належали євреям до нацистської окупації) та проти французької залізниці (колишні в'язні нацистів вимагали від неї компенсацій, оскільки саме в її поїздах їх везли до концтаборів). Досі такі позови, що зачіпали інтереси зарубіжних держав, гальмувалися судами.