Анджей Леппер, лідер селянської організації «Самооборона», - це щось середнє між Володимиром Жириновським і французьким фермером-антиглобалістом Жозе Бове, пише журнал Європа. І хоча варшавський істеблішмент, який агітує за вступ до Європейського Союзу, на дух не переносить селянського трибуна, відмахнутися від неполиткоректного аграрія неможливо. Ескападам Анджея Леппера симпатизують до половини польських селян. В арсеналі євроскептиків - потужний аргумент: на першому етапі інтеграції сільськогосподарські виробники країн-новачків отримуватимуть лише чверть тих дотацій, що гарантовані їхнім західноєвропейським конкурентам.
Привид грізної «Самооборони» маячив за спинами керівників польської делегації, коли на копенгагенському саміті в грудні минулого року вони, як леви, билися за збільшення субсидій для національного аграрного сектора. Вирваний буквально зубами додатковий мільярд євро - козир влади, яка тепер, умовляючи співгромадян дати згоду на приєднання до єдиної Європи, може з повним правом сказати: ми зробили все, що могли. Соціологічні опитування показують, що чиновники боролися не дарма - понад 20% виборців вважають, що польська делегація домоглася від ЄС навіть кращих умов, ніж можна було очікувати.
У 40-мільйонній Польщі, найбільшій з «абітурієнтів», референдум про вступ до Євросоюзу відбудеться 8 червня. А рівно за три місяці до цього, 8 березня, першою з країн-кандидатів до урн для голосування підійшла крихітна Мальта (населення - менше 400 тисяч осіб). Тут сюрпризів не очікувалося, хоча опозиційні лейбористи свого часу погрожували навіть зірвати плебісцит. Тим не менше, за опитуваннями, понад половина населення вважає, що в острова немає іншого шляху, окрім членства в ЄС.
В іншого середземноморського кандидата - Кіпру - поки що інші клопоти: подолати майже 30-річний розкол на грецьку та турецьку частини. Останніми місяцями ООН, заохочувана американцями та Європейським Союзом, активізувала миротворчі зусилля, запропонувавши новий план об'єднання. Якщо політики по обидва боки «зеленої лінії» погодяться з оонівськими ініціативами, спочатку остров'яни на референдумі (ймовірно, 30 березня) проголосують за них, а потім уже - всі разом - за вступ єдиного Кіпру до ЄС. Втім, якщо об'єднавчого голосування не станеться, у плебісциті візьмуть участь лише греки-кіпріоти, і немає сумнівів, що вони переважною більшістю висловляться за ЄС.
Ставлення до єдиної Європи 23 березня висловлять словенці. Єдина з уламків колишньої Югославії, що зуміла уникнути великих воєн і розрухи 1990-х, Словенія вважається найуспішнішою з усіх кандидатів. За деякими показниками вона навіть перевершує нинішніх учасників ЄС - Португалію та Грецію. Як не дивно, саме це бентежить деяких жителів балканської країни: ми, мовляв, і без Брюсселя справлялися, навіщо нам брати на себе зайві зобов'язання. До того ж якщо економічне зростання в Словенії триватиме, незабаром вона втратить право на вельми вигідні регіональні субсидії, які належать країнам ЄС, де рівень доходів на душу населення менший за 75% від середньоєвропейської величини (нині доходи словенців становлять близько 70% від середньостатистичних по Союзу). Загалом, особливого ентузіазму в республіці не відчувають, хоча серйозної опозиції немає - практично всі сходяться на тому, що подітися маленькій країні в самому центрі Старого Світу просто нікуди.
Естафету Словенії підхопить Центральна Європа: 12 квітня, за чотири дні до афінського саміту ЄС, на якому буде підписано договори про вступ 10 країн, відбудеться референдум в Угорщині, 16-17 травня - черга Словаччини, а за тиждень після Польщі, 15-16 червня, - Чехії.
В Угорщині, згідно з останніми опитуваннями, настрої на користь ЄС, як і раніше, досить поширені, проте насторожує досить різке зниження за останні місяці кількості євроентузіастів. Якщо в травні 2002 року 72% громадян висловлювалися за членство, то в січні 2003-го таких було вже лише 58%. Приблизно п'ята частина виборців не визначилася. Експерименти з ринковими реформами Будапешт розпочав раніше за сусідні столиці, ще на початку 1980-х, тому на момент «оксамитових революцій» Угорщина виявилася лідером економічних перетворень. Відтоді, щоправда, темпи дещо знизилися, принаймні країна не значиться серед відмінників, відстаючи за рівнем доходів на душу населення не лише від Словенії, а й, наприклад, від Чехії. Найяскравішою постаттю антиєвропейської кампанії є лідер ультранаціоналістів Іштван Чурка, який закликає дати відсіч тим силам, що намагаються позбавити мадярів національної ідентичності. Незважаючи на тенденцію до зростання кількості євроскептиків, побоювань результати референдуму в уряду не викликають.
Більше половини чехів (55%) мають намір сказати «так» на референдумі, причому число прихильників інтеграції поступово зростає. Однак останні опитування населення стали приводом для занепокоєння уряду: понад 37% виборців вважають, що Прага домоглася на переговорах з ЄС про приєднання істотно менше, ніж могла б. Невдоволених, як і в Польщі, найбільше серед селян - вони регулярно влаштовують гучні акції протесту проти нерівноправних умов вступу. Докоряючи своїм політикам, вони апелюють до переговорних досягнень Варшави - адже її представники виторгували собі надбавку в Копенгагені, а чеські - ні.
У самій Польщі за Європу висловлюється 62,5%, щоправда, за оцінками соціологів, спостерігаються суттєві коливання. Окрім аграріїв є ще одна впливова група євроскептиків - консервативна, близька до церковних кіл Ліга польських сімей (вона вважає інтеграцію загрозою традиційним засадам польського суспільства), і власне сама католицька церква. Щоправда, примас Польщі кардинал Юзеф Глемп в принципі не проти ЄС, однак наполягає на дотриманні певних умов приєднання. Костел вимагає особливо обумовити в договорі про вступ право Польщі на збереження надзвичайно жорсткого законодавства щодо абортів, що суперечить ліберальним правилам, які діють у більшості європейських країн. Клірики посилаються на досвід католицької Ірландії, яка домоглася особливого становища з цього питання, а також колеги-кандидата Мальти.
Нарешті, остання група країн-кандидатів - Балтія: 11 травня голосує Литва, а 14 і 20 вересня - відповідно Естонія та Латвія.
Поспішність литовського парламенту, який призначив референдум на весну, у країні критикують - багато хто побоюється, що уряд не встигне розгорнути кампанію на підтримку вступу. До того ж, як заявила екс-прем'єр Казимира Прунскене, яка представляє Селянську партію, сільське населення, по-перше, не готове зробити вибір, по-друге, може взагалі не з'явитися на дільниці, оскільки травень - це посівна. Владу непокоїть не стільки результат референдуму (за опитуваннями Європу підтримує 68%), скільки явка - за конституцією потрібна 50-відсоткова участь.
Селяни та рибалки всіх трьох балтійських країн невдоволені умовами, на яких Литва, Латвія та Естонія вступають до Євросоюзу. Найбільше їх обурюють квоти на сільськогосподарську продукцію та рибу, які виділила Європейська комісія, - новачки впевнені, що їх дискримінують, щоб створити кращі умови конкуренції для селян із країн-ветеранів.
У Литви є й інша проблема. Під потужним тиском Європейської комісії Вільнюс у червні 2002 року погодився закрити до 2009 року Ігналінську АЕС. Європу не влаштовує той факт, що в Ігналіні встановлено реактори того самого типу, що й у Чорнобилі. Але на АЕС виробляється 70% усієї електроенергії, і перспективи енергопостачання Литви після закриття реакторів туманні. Новий президент Роландас Паксас має намір домагатися від Брюсселя фінансування будівництва нового реактора надійнішого типу.
Естонію завжди наводили як приклад лідера з проведення економічних реформ серед країн-кандидатів, однак скептичні настрої поширені й там. Згідно з опитуваннями естонських соціологічних служб, 57% громадян мають намір висловитися за вступ до ЄС. Опитування, проведене Європейською комісією, дає значно менш оптимістичні цифри - 32% «за» і 42% тих, хто не визначився. На думку коментаторів у самій Естонії, в'яла позиція щодо Європи - це зворотний бік тих самих швидких і успішних реформ, за які Таллінн усі хвалили. В Естонії реалізовувалася найжорсткіша форма ліберальної «шокової терапії», населення просто не встигло адаптуватися. Багато хто ще не оговтався від змін, що сталися, а тут грядуть нові зміни. Примітно, що проєвропейські настрої серед неестонців сильніші, ніж серед корінних громадян. Те саме й у Латвії - російськомовне населення сподівається, що ліберальне законодавство ЄС дасть їм більше прав, ніж досить жорсткі правила, ухвалені в балтійських країнах після здобуття незалежності.
Латвія, де етнічні тертя протягом 1990-х років були найсерйознішими, посідає останнє місце серед десяти країн, що вступають, за доходами на душу населення - 37% від середньоєвропейського рівня. Рига насилу виконала копенгагенські критерії, необхідні для вступу до ЄС. Результат референдуму, найімовірніше, визначений наперед - у Євросоюзі бачать ще одну гарантію захисту від Росії, яку еліта Латвії досі сприймає як потенційну загрозу. Однак, як визнають латвійські експерти та офіційні особи, саме по собі членство в Європейському Союзі не вирішить численних проблем країни.
Загалом цього року не очікується сюрпризів, подібних до тих, які двічі - у 1972 і 1994 роках - піднесла Євросоюзу Норвегія, проголосувавши проти ЄС після завершення повних циклів переговорів про вступ. Хоча, коли маєш справу із загадковими слов'янськими душами чи замисленими балтійськими хлопцями, розслаблятися не варто.