Рівень підтримки європейської інтеграції Латвії за останній рік зріс з 27% до 30%
Золоті півники на шпилях середньовічних церков і серйозні коти, що поспішають нарівні з людьми у своїх лише їм відомих справах, зустрічали новий сонячний весняний ранок Риги - міста, яке пройшло за свою майже восьмивікову історію через численні економічні та політичні союзи - від Ганзейського, крізь Радянський до Європейського. Як зазначає журнал «Європа», кожен період залишив як у самому місті, так і в усій країні свої сліди. По-різному оцінюють жителі сучасної Латвії й рішення, що приймаються зараз, які так чи інакше впливатимуть на їхнє майбутнє.
Ще в Ризі дуже багато прапорів, таке враження, що жителі міста добре запам'ятали поетичний рядок «Всі прапори будуть у гості до нас». Причому разом із латвійським бордово-біло-бордовим стягом і синім із жовтими зірками прапором ЄС багато будівель у місті прикрашені прапорами сусідів - Естонії, Литви, Німеччини та Росії, а нарівні з латиською мовою повсюдно звучать російська, фінська та німецька мови. Увечері вулиці Риги заповнюються напрочуд різноманітною музикою - біля Домського собору в старому місті молодь влаштовує середньовічне музичне дійство, на Театральній вулиці під гітару звучать пісні Віктора Цоя, життя якого обірвалося неподалік від Риги, біля пам'ятника Вітчизні та Свободі літній ветеран грає на акордеоні «День Перемоги»...
«Звичайно, за минулий рік, з одного боку, всі звернули увагу на підвищення цін, але водночас з іншого - очевидним стало зникнення прикордонних бар'єрів, - каже директор Агентства інформації ЄС Лінда Якобсоне. - Люди звикли до думки про Європейський Союз, і якщо спочатку точилися дискусії, то зараз переміг прагматизм, і жителі Латвії з'ясовують, які вигоди несе для них членство в ЄС». Дані опитувань, проведених на замовлення агентства, підтверджують ці слова. Рівень підтримки європейської інтеграції за останній рік зріс з 27% до 30%, водночас євроскептиків стало значно менше - з 25% у минулому році їхня кількість знизилася до 18% цього року.
Хто опора європейської інтеграції?
«На просторах Земгальської рівнини зосереджено близько 6,5 тис. сільськогосподарських підприємств різної величини та форм власності, які зайняті переважно вирощуванням зернових, цукрового буряка і ріпаку, - вводить у курс справи керівник Земгальського регіонального сільськогосподарського управління Вестурс Рейнфельдс. - Серед них є й господарства, що виробляють сільськогосподарську продукцію для власних потреб. Існують і більші, орієнтовані як на внутрішньодержавний, так і на міжнародний ринки. Селяни в Латвії більше за інших відчули на собі всі переваги, які може принести вступ країни до ЄС, тому більшість із них на референдумі віддали голоси за входження до єдиної Європи».
Довіра, надана аграріями європейській інтеграції, насамперед була зумовлена можливістю участі в програмах підтримки сільського господарства, заснованих на допомогу новим країнам ще перед вступом до Союзу, та використання коштів із структурних фондів ЄС. У рамках цих програм продаж комбайнів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки для селянина могла проходити з компенсацією досить значної суми від коштів, вкладених у реалізацію того чи іншого проекту.
Звичайно, спочатку селяни поставилися до нових ідей з певною часткою скепсису, однак, побачивши, що програми справді працюють, сільгоспвиробники почали активно подавати найрізноманітніші проекти, фінансування яких здійснювалося за участю ЄС. У результаті, за даними на кінець 2004 року, переважна більшість господарств Земгальського району тією чи іншою мірою використовують кошти фондів підтримки сільського господарства та структурних фондів ЄС.
З моменту подання заявки до отримання коштів, як правило, минає близько пів року. За цей час проект затверджують і дуже серйозно перевіряють. У разі виявлення незначних невідповідностей заявці навіть на частині площ призначається перевірка всієї території, а у разі серйозніших проблем селянину не уникнути жорстких санкцій.
Як латвійські фермери використовують гроші, отримані в рамках різних європейських програм? Найчастіше ці кошти йдуть на закупівлю нової, часом дуже дорогої техніки. Водночас за півтора десятиліття ще не вичерпано ресурс сільгоспмашин радянських часів, тому трактори «Беларусь» нерідко можна побачити в полях та ангарах поруч із суперсучасними комплексами європейських виробників.
Латвійський аграрій почувається цілком конкурентоспроможним на європейському рівні. Завдяки тій же фінансовій допомозі, наданій ще перед вступом до ЄС, у багатьох із них техніка сучасніша, ніж у «старій» Європі. Працюють супутникові навігаційні системи, проводиться комп'ютерна обробка якості полів, за допомогою яких з'ясовується, якій ділянці які добрива необхідні.
«Водночас це не означає, що ситуація безхмарна, - продовжує Рейнфельдс. - Село старіє, молодь перебирається або до міст, або з відкриттям кордонів за кордон, де за малокваліфіковану роботу платять значно більше, ніж тут. Я не знаю європейської країни, де не працювали б латиші. Неминуче значне скорочення кількості присадибних господарств, продукція яких розрахована на власне споживання і часто не відповідає європейським стандартам якості. Таким фермерам доведеться або продавати (здавати в оренду) свою землю успішнішому сусідові, або переорієнтувати своє господарство, у чому йому, правда, незначно, але теж можуть допомогти європейські програми. Крім того, паралельно такий селянин може подавати заявки й на фінансування проектів із структурних фондів ЄС».
Наскільки ймовірно, що з відкриттям кордонів і ринків латвійська земля переходитиме у власність іноземців? Рейнфельдс вважає, що така ймовірність невисока. «Існує конкуренція і всередині країни, історично склалося так, що якщо латвійський фермер стоїть перед вибором — продати землю співвітчизнику чи іноземцю, то пріоритет буде на боці співвітчизника, навіть якщо іноземець запропонує дещо вигідніші умови. Я знаю випадки, коли латиш перекуповував землю в іноземця, який свого часу придбав її в Латвії. Є, звичайно, іноземці, які володіють землями і в нашому регіоні, але їх небагато — 5-10%, головним чином із Данії, Австрії та Німеччини. Скажімо, інтерес данців продиктований тим, що в цій країні діють жорсткі сільськогосподарські квоти, і вони віддають перевагу виведенню свого виробництва в Латвію».
Зростання ефективності сільгоспвиробництва потребувало посилення взаємодії, яскравим прикладом якої став кооператив з вирощування та збуту ріпаку «Латрапс». Нині це найбільший профільний кооператив у країні. Він був організований на базі колишнього зерносховища, а завдяки європейським структурним фондам вдалося закупити нове необхідне обладнання, облаштувати сучасну лабораторію.
Наскільки впевнено почуваються фермери, об’єднані в цей кооператив? «Ми розвиваємося, відкриваємо філії в інших районах Латвії. Крім того, ми вже готові говорити про рівноправну співпрацю з подібними структурами з інших країн Європи. Незабаром «Латрапс» має намір запустити завод з виробництва біодизельного палива», — відповідають його представники. «Приїжджайте сюди років через два, ви мало що тут впізнаєте», — оптимістично усміхаються працівники, і саме в цьому оптимізмі, як здається, криється запорука успішного майбутнього.
Не хлібом єдиним
Нарівні з розвитком сільського господарства іншим національним пріоритетом вважається залучення іноземних інвестицій, які покликані відігравати ключову роль у забезпеченні економічного зростання. Який нині інвестиційний клімат у Латвії, наскільки на ньому позначився вступ країни до ЄС?
Про це люб’язно погодився розповісти директор Латвійського агентства з інвестицій та розвитку Андріс Озолс: «Звісно, жодного інвестиційного буму після травня минулого року не сталося. Було з достовірною часткою ймовірності заздалегідь відомо, що результати референдуму щодо вступу до ЄС будуть позитивними, і підприємці з різних країн, головним чином зі Скандинавії та Німеччини, планомірно вкладали кошти в Латвію. Одне з найважливіших змін, що сталися в цій сфері за останній рік, полягає в підвищеному інтересі до Латвії з боку великих підприємств, які вкладають кошти в надійну економіку та надійну політичну ситуацію.
Зараз у країні складається досить позитивний інвестиційний клімат. Цьому сприяє і податкова політика, у нас 15-відсотковий податок на прибуток підприємств, крім того, на території Латвії працюють чотири великі економічні зони, в яких діють суттєві податкові пільги. Їхнє функціонування також узгоджене з Європейським Союзом, і ми збережемо ці спеціальні економічні зони до 2017 року.
За останні роки значно зросла культура ведення бізнесу, як і конкурентоспроможність латвійських експортних підприємств. Зокрема, намітилася тенденція до виробництва товарів із доданою вартістю. Якщо раніше ми експортували ліс-кругляк, потім дошки, то зараз у Латвії створено завершений технологічний цикл — від первинного ресурсу (вирощування дерев) до кінцевого продукту (виробництва меблів).
На експорт орієнтована наша металообробна промисловість, машинобудування. Так, ми виробляємо запчастини та вузли для автомобілів, зокрема сидіння та електроприлади. На експорт іде і 90% текстильних виробів, вироблених у Латвії.
Водночас наш уряд зараз робить акцент на економіці, заснованій на знаннях та освіті. Ми не бачимо для себе майбутнього в економіці, де панує масове індустріальне виробництво. Наша ніша — це сфера промисловості та послуг, у яких додана вартість порівняно висока. Тому нашими пріоритетами названо біотехнологію та інформаційні технології. Уже зараз створено повний цикл — від розробки до виробництва і в медицині.
Серед змін потрібно відзначити і значну переорієнтацію латвійського експорту зі Сходу на Захід. Зараз понад 70% експортних потоків спрямовані до ЄС, потім ідуть США та Японія. Росія зараз не надто великий імпортер латвійських товарів, і це викликає жаль. Росія також не бере значної участі в латвійських інвестиційних проєктах. Можливо, чисто психологічно здається, що зв’язки Росії та Латвії настільки тісні, що російські інвестиції мають домінувати, але, за даними на кінець 2004 року, абсолютними лідерами за інвестиціями в Латвії були Німеччина (14%) і Швеція (близько 12%). Російські інвестиції перебували приблизно на рівні 7%, що можна порівняти з вкладеннями Фінляндії, Естонії та Нідерландів. Серед основних російських інвесторів можна назвати «Газпром» і «Северсталь». Є й місцеві фірми, які виступають партнерами російських. Також можна згадати про великі російські інвестиції в нерухомість, але кількість вкладень не означає їхнього високого фінансового обсягу».
Багато хто пам'ятає такі знамениті латвійські торговельні марки, як ВЕФ, РАФ. Як склалася доля цих підприємств? За словами Озолса, про ці заводи, як про флагмани індустрії, зараз говорити вже не доводиться. Вони припинили своє існування, а іноземці, які приходять до Латвії, зацікавлені в так званих вкладеннях у зелене поле, тобто їх цікавлять лише земельні ділянки. Так, у безпосередній близькості від заводу РАФ з'явилися філії кількох зарубіжних компаній, у тому числі й російського ЗІЛа. Водночас на вуличках Старої Риги трапляються вивіски відомої ще з радянських часів торговельної марки «Дзинтарс» і, звісно ж, знаменитого «Ризького бальзаму».
Загалом Озолс оцінює інвестиційний клімат у сучасній Латвії як дуже позитивний: «Ми повністю відкрили свій ринок. Тепер іноземці мають право власності, вони можуть бути стовідсотковими власниками землі та нерухомості, одноосібно засновувати латвійські компанії, немає практично жодних обмежень. Зараз ми перебуваємо в реальній ринковій ситуації, крім того, тепер маємо грати за правилами всієї Європи».