«Пільга» для європейців — щось, що лишилося від феодального минулого. Ось, наприклад, які значення (у зворотному перекладі російською) дає російсько-французький словник Макарова столітньої давності, який слугує основою для всіх сучасних російсько-французьких та французько-російських словників: недоторканність, звільнення від податків і навіть франшиза. Можна спробувати поекспериментувати з іншими мовами — результат не зміниться.
Чи означає це, що в європейців немає пільг у нашому розумінні? Ні, але вони давно перейшли в іншу категорію соціальних і юридичних понять. Вони перестали бути чимось, що милостиво жалують, а перетворилися на предмет права і трудових відносин.
Тут треба чітко розуміти деякі реалії — як історичні, так і сучасні. По-перше, європейські країни багаті, там давно і багато працюють, тому багато чого можуть собі дозволити. Тому, наприклад, пенсіонер може вважатися привілейованим: середньостатистичний громадянин може непогано жити на європейську пенсію, не працювати, подорожувати світом, балувати онуків тощо. По-друге, таке становище не виникло раптом, а стало результатом не просто доброї волі якогось уряду, а плодом часто довгих соціальних, трудових, політичних конфліктів і криз. По-третє, соціальним благополуччям Європа багато в чому завдячує... Радянському Союзу, саме існування якого протягом багатьох десятиліть змушувало правителів європейських країн забезпечувати соціальний мир у себе вдома, щоб революційний приклад не заразив їхні суспільства.
У результаті склалося те, що зараз прийнято називати європейською соціальною моделлю або соціальною ринковою економікою. При багатьох національних особливостях, які роблять соціальну Швецію не схожою на Іспанію, а Ірландію — на Люксембург, у цієї моделі є одна спільна риса: вона зручна для людини, поставленої в центр усієї конструкції. Хіба випадково саме в Європу тягнуться люди з усього світу, щоб влаштуватися на роботу, а не пощастить — жити на дитячу допомогу так, як на далекій батьківщині й не снилося? Але імміграція — зовсім інша тема.
Різноманітними соціальними перевагами в Європі користуються дуже багато категорій громадян. Ось французький пенсіонер. У нього хороша пенсія, але ще й купа всього. Наприклад, за спеціальною карткою він з великими знижками купує квитки на транспорт, у кіно, театри, музеї. А от ліки та медичне обслуговування (платне) у Франції насправді практично... безкоштовні. Для всіх, а не лише для літніх, і не лише для французів. Про це дбає система соціального страхування. Відповідний фонд створюється з внесків роботодавців (більша частина) і самих працівників. Припустімо, треба запломбувати зуб. Людина, яка входить у систему соціального страхування (у ній перебувають практично всі, хто постійно проживає у Франції), іде до свого лікаря, ставить пломбу, платить за тарифом (суму лікар не призначає, вона визначається загальнонаціональною угодою), бере відповідний документ, несе його до своєї соціальної каси і невдовзі гроші до нього повертаються.
У частині відшкодування теж є чітка шкала. За одні види лікування, життєво необхідні, сума повертається повністю, за інші — лише певна частина, а треті взагалі робляться за свій рахунок. За пломбу в зубі повернуть усе. За протезування зубів — залежно від того, що саме пацієнтові зробили. Базову ціну повернуть, а якщо встановлювалися якісь особливо вишукані протези, то різницю доведеться заплатити пацієнту. Ну а за пластичну операцію чи проведену електроепіляцію ніхто нічого не поверне.
Результатом стає повна доступність медицини найвищого рівня для всього без винятку населення Франції, а не лише для його багатої частини. Тому двірник-алжирець із глибинки може за потреби зробити собі будь-яку операцію, скільки б вона не коштувала. Звісно, не в розкішній приватній клініці, а у звичайній, скажімо, університетській лікарні. Але ж саме в університетських, а не приватних репутація най-найкращих...
Аналогічна система діє і у випадку з ліками. Залежно від типу та призначення препарату соціальне страхування повертає повну або часткову вартість, а за фармацевтичні пустощі платити доведеться самому.
Можна нескінченно довго перелічувати, хто і на що має у Франції право. Мене, наприклад, завжди тішило, як французьке суспільство і держава жалували журналістів, причому не лише своїх, а й іноземних, до числа яких, коли я був кореспондентом у Парижі, я належав. Навряд чи можна вважати, що репортерів там дуже люблять, але ставляться до них завжди з належною повагою. Наприклад, французькі колеги (у Франції використовується інший дуже милий термін — «брати») мають податкові переваги. Вони вираховують з оподатковуваної бази суми, які витрачають на представницькі цілі. Справді: ці гроші витрачаються не заради власного задоволення (хоча і це є), а для роботи. Мені французьких податків платити не доводилося, тому я з радістю зловживав безкоштовним відвідуванням музеїв — усіх державних і більшості приватних. Показав журналістську картку — і пройшов. А безкоштовні примірники нових книг у видавництвах, квитки на найнедоступніші прем'єри та багато іншого... Покладено! Але масштаби — добра воля прес-служб видавництв, театрів та інших. Усі ж знають: журналістів краще завжди мати на своєму боці...
Не можна сказати, щоб розгалужена система соціальних переваг тішила вищі сфери країни. Невипадково прийнято вважати, що французька система трудових і соціальних відносин загалом досить жорстко регламентується, і це призводить до надто високої собівартості продукції та зниження конкурентоспроможності. Постійно докладаються зусилля, щоб ліквідувати ту чи іншу соціальну перевагу. Тоді Франція виходить на маніфестації, інколи бастує. Результати таких виступів бувають різними, аж до повної відмови від тих чи інших непопулярних реформ.
Треба визнати: ця система все більше стає розкішшю навіть для багатої Франції. Причин кілька, але головна - демографічна. Населення старіє, працюючих все менше, отже, все менше тих, хто платить внески до соціальних та інших кас. Так, система соціального страхування вже не перше десятиліття має дефіцит з величезною кількістю нулів і покривається за рахунок кредитів. Для оздоровлення фінансового стану соціального страхування влада намагається якось раціоналізувати систему компенсацій. Відбувається це без особливого успіху, але, до честі французької держави, ніколи ці реформи не плануються за рахунок скасування, наприклад, в охороні здоров'я, практично безкоштовної медицини в тій частині, яка має значення для життя людини.
Не можна забувати і про такий психологічно і політично дуже важливий фактор: більше немає стримуючої ролі Радянського Союзу, оглядаючись на який європейські уряди воліли, в ім'я внутрішнього миру, не чіпати соціальні привілеї.
І все ж... На європейські країни накочується хвиля неминучого перегляду багатьох елементів соціальної держави. У Німеччині під тиском фінансово-економічної необхідності соціал-демократичний уряд ціною втрати популярності змушений йти на болючі реформи ринку праці. В Італії реформується пенсійна система, що виводить на площі величезні демонстрації протестуючих пенсіонерів і не тільки: всі працюючі - майбутні пенсіонери. Не оминає ця хвиля Францію та інші країни ЄС, обіцяючи в майбутні роки соціально непрості часи.
Але в усіх заявах і документах - як національних, так і на рівні ЄС - проголошується принцип: зберегти європейську соціальну модель і навіть постаратися її експортувати. Адже саме вона в поєднанні з величезною працею і розумною системою управління гарантує європейцям їх нинішній процвітання і внутрішній мир. Не будемо забувати, що ідея, яка лежить в основі ЄС, - запобігання конфліктам. На початку шляху батьки-засновники думали, як би зробити неможливою нову війну між Німеччиною та Францією, а потім ця філософія мирного життя перейшла і на інші сфери.