З іншого боку, для деяких країн питання звучить вельми драматично: чи вдасться їм зберегтися етнічно. У 2003 році населення 15-ти країн Європейського Союзу зросло на 294 тис. осіб. Одна Індія досягає такого приросту населення лише за тиждень. При цьому в тому ж 2003 році 900 тис. іммігрантів ступили на землю країн Євросоюзу. Сьогодні кожен 10-й житель Німеччини - іноземець. Вже зараз в Амстердамі найбільша релігійна група - мусульмани-суніти. У Брюсселі мусульманам передано найбільший католицький собор. У Лондоні мечетей більше, ніж у Москві церков. Що чіткого може сказати керівництво цих країн потенційним іммігрантам?
Все ті ж дві речі. З одного боку, Європі потрібні робочі руки. І кваліфіковані: програмісти, інженери, медсестри. І некваліфіковані: робітники на будівництва, у систему охорони здоров'я, збирачі фруктів. ООН, зі свого боку, намагається тиснути на Європу, щоб та збільшила кількість легальних мігрантів і погодилася прийняти більшу етнокультурну різноманітність. Але, з іншого боку, майже всі країни Європи різко скорочують розмір допомоги біженцям і вводять нове тлумачення самого поняття «біженець». Останнім часом статус біженця не надають тим, хто зазнав переслідувань з боку недержавних сил. Наприклад, Німеччина вважає, що втікачі з Афганістану від талібів не мають права на статус біженця. Спроби обмежити міграційний приплив активно вітаються населенням, не на жарт наляканим передусім зростаючою експансією ісламу.
Колись після Другої світової щодо територій Пруссії та Сілезії відомий адепт демократії великий Вінстон Черчилль сказав: «Там не буде змішаного населення, через яке виникають нескінченні неприємності. Стіл має бути розчищений», - і етнічних німців погнали звідусіль до Німеччини. Сказано гранично цинічно і гранично лаконічно. Але, головне, зрозуміло.
Сьогоднішні демократи вагаються між відданістю загальнолюдським цінностям, які вже всюди тріщать по швах, і зрозумілою ідеєю зберегти свою культуру. Давно минули ті часи, коли з власної ініціативи і на власні кошти французька влада запрошувала до країни імамів, відкривала мусульманські кладовища та молитовні приміщення в лікарнях або, наприклад, у Парижі в 1926 році також на кошти французького уряду було відкрито Велику мечеть.
Все добре в міру. Відтоді мусульманське населення надто сильно збільшилося, а багато французів тепер воліли б бачити на чолі держави явних націоналістів. І скільки не товкмачать професійні правозахисники, що іммігранти не чужого добра задарма хочуть, а чесних і рівних можливостей і що допомога їм є обов'язком кожного європейця, - не переконує. «Та зачиніть нарешті двері!» - лунають звідусіль заклики до держави.
Але дратують не лише мусульмани. У кіпі, наприклад, вулицею не пройти - обов'язково спадкові демократи поб'ють. Поки що чіткої відповіді на те, як визначити правильну пропорцію міграції і як жити з такою строкатою культурно-етнічною групою осіб усередині країни, немає. Спроби розрубати вузол одним махом марні. Французькі вчені, які досліджували феномен народження ісламу у Франції, вважають, що основним поштовхом було рішення уряду 1974 року про тимчасове припинення імміграції іноземних робітників.
Іммігранти, які вже перебували в країні, вирішили назавжди залишитися у Франції і зажадали возз'єднання з родинами. Відмова уряду надати таку можливість негайно викликала бурю протесту, і влада змушена була поступитися. При цьому докорінно змінився соціальний портрет мусульманської імміграції: з індивідуальної і тільки чоловічої вона стала сімейною і спільнотною. Очевидно, така ж нещаслива доля чекає на нинішній французький законопроект про заборону носіння хіджабу. Він уже спровокував пікети по всьому світу.
«Закрита Європа буде гіршою, біднішою, слабшою і старішою. Відкрита - кращою, багатшою, сильнішою, молодшою», - сказав Кофі Аннан на врученні міжнародної премії Сахарова, що відбулося, і зірвав, між іншим, майже шквальні оплески. Генсек ООН критикував сам тон дебатів про міграцію в Європі. «Людей не повинні робити цапами-відбувайлами і заручниками хвороб суспільства». І поки соціалісти, комуністи, ліберали, екологи аплодували йому стоячи, французькі, англійські та німецькі консерватори похмуро відсиджувалися. Колишній французький міністр закордонних справ кваліфікував ці погляди як утопічні і порадив Об'єднаним Націям розумно спрямовувати сили і засоби так, щоб тримати мігрантів удома.
Світ тісний. Кожне нове десятиліття робить його тіснішим ще на 800 млн осіб. Пророкують, що через 50 років нас буде дев'ять мільярдів. При цьому одним націям тісно, інші - їхні сусіди - вимирають. Міграційний тиск на Європу сьогодні як ніколи великий. Цілком імовірний найпохмуріший варіант: розвинуті країни будуть поглинуті населенням країн, що розвиваються. Не асимілюючись, вони природним чином витіснять європейців, американців.
Загроза, озвучена Ясіром Арафатом, була звернена в бік Ізраїлю (де демографічна проблема не така гостра): «Ми здолаємо вас нашою палестинською маткою», - але вона набагато актуальніша для Європи. Надмірна натуралістичність і карикатурність загрози суті справи не змінює. Що можуть протиставити країни Європи з їхнім гомосексуалізмом, евтаназією та іншими благами цивілізації ісламській культурі, яка прирівнює до вбивства аборт, карає за нього смертю, вважає народження дітей абсолютно безсумнівним благом. Що проти традиційної релігійності висуне Європа, яка заснувала свою «релігію» на дивному припущенні про природну розумність людини і змусила літню англійську королеву вітати одностатеве кохання...