Континентальну європейську першість придумав француз Анрі Делоне у 1954 році. Він же розробив регламент проведення турніру, в якому мали брати участь 16 найсильніших збірних Європи, і вніс свої пропозиції до створеного незадовго перед тим Європейського союзу футбольних асоціацій (УЄФА). Після довгих роздумів нове відомство дійшло висновку, що такий турнір, який пропонує Делоне, необхідний.
Правила і календар першого Європейського Кубка націй, як спочатку називався майбутній чемпіонат Європи, були затверджені у 1956 році. Боротьба 16 команд мала проходити у два етапи: після гри у чотирьох групах на виліт четверо переможців мали зійтися у фінальному турнірі. Право стати першою країною, що приймає фінал, випало Франції - як-не-як усе це придумав саме француз.
Перший в історії відбірковий матч чемпіонатів Європи був зіграний 29 вересня 1958 року в Москві на стадіоні імені Леніна - збірна СРСР обіграла команду Угорщини з рахунком 3:1. Автор першого м'яча в історії європейських першостей - Анатолій Ільїн. У підсумку збірна СРСР стала і першим чемпіоном Європи, перемігши у фіналі команду Югославії з рахунком 2:1.
Правда, у хід першого чемпіонату Європи втрутилася політика. Хоча іспанські футболісти в той час були найсильнішими на континенті, правитель Іспанії генерал Франко позбавив свою збірну шансу на перемогу, заборонивши їй грати стикові матчі з комуністами, тобто з командою СРСР.
Загалом перший Кубок Європейських націй особливого інтересу до себе не викликав, та й учасників на нього ледве набралося. Зате з кожним наступним турніром популярність його зростала. Вдруге, у 1964 році, з 32 членів УЄФА у Кубку грали 28. Того року політика знову мало не завадила футболу, але цього разу генерал Франко дозволив Іспанії зіграти на своєму полі з Радянським Союзом. Дві найсильніші європейські збірні зійшлися у фіналі, і Іспанія виграла з рахунком 2:1.
Після цього стало очевидно, що турнір набрав популярності і потребує змін. Виконком УЄФА ухвалив рішення з 1968 року проводити не кубки, а чемпіонати Європи, на яких учасники фінального турніру визначалися б за допомогою відбіркового. Втретє півфіналісти зійшлися в Італії. Збірна СРСР знову домоглася права виступати у вирішальних матчах, але долю нашої команди у півфінальній грі з італійцями, яка в основний і додатковий час завершилася нульовою нічиєю, вирішив жереб. Команда господарів, потрапивши до фіналу завдяки монетці у 10 франків, у двох матчах обіграла югославів і стала чемпіоном.
Після цього до регламенту чемпіонату терміново були внесені зміни, згідно з якими у фінальних іграх у разі нічиєї в основний і додатковий час призначалася серія пенальті. Плюс до всього нарешті були дозволені заміни польових гравців. У 1972 році збірна СРСР вчетверте поспіль спромоглася вийти у фінальний турнір, де спіткнулася об команду з ФРН, яка завдала нашим футболістам поразки з рахунком 3:0.
А ось у 1976 році радянська збірна не потрапила на вирішальні матчі, поступившись у 1/4 фіналу чехословакам, які стали того року чемпіонами. Перед першістю 1980 року регламент її проведення зазнав чергових змін. Тепер у фінальному турнірі проводилися ігри в групах, переможці яких виходили у фінал. При цьому одне місце у фінальному турнірі було зарезервоване за господарями чемпіонату. І знову збірна СРСР не потрапила до числа найсильніших - чемпіонами стали футболісти з ФРН.
У 1984 році на чемпіонаті Європи у Франції перемогли господарі, у складі яких блищав Мішель Платіні. У 1988 році у ФРН збірна СРСР досягла останнього великого успіху у своїй історії, діставшись до фіналу і там поступившись збірній Голландії. Примітно, що якщо у 1964 році Костянтина Бєскова за поразку іспанцям і срібні медалі звільнили з посади головного тренера з формулюванням «значні помилки під час підготовки до чемпіонату», то у 1988 році Валерія Лобановського за такий самий результат вшановували як переможця.
У 1992 році чемпіонами Європи у Швеції стали данці, яких запросили взяти участь у турнірі після того, як з нього випала традиційно сильна команда розпалої Югославії. Брала участь у шведській першості й збірна, яка не представляла жодну країну. Її футболісти виходили на матчі з літерами CIS на грудях - право на участь цієї збірної у чемпіонаті Європи завоювала ще команда СРСР...
Перед чемпіонатом Європи в Англії у 1996 році виконком УЄФА вкотре змінив регламент. Кількість учасників фінального турніру було збільшено до 16-ти (позначився розпад СРСР, Югославії та Чехословаччини і поява на європейській карті безлічі нових держав). Матчі на виліт мали починатися з чвертьфіналів, куди виходили по дві найкращі збірні з групи. Того року чемпіоном стала збірна Німеччини, яка обіграла у фіналі національну команду Чехії.
З тих пір правила проведення чемпіонату Європи не змінилися, а першість, що проходила у 2000 році в Бельгії та Голландії, виграла збірна Франції.
Майбутній чемпіонат Європи-2004 пройде в Португалії, яка отримала це право зовсім несподівано - хоча португальці висували свою кандидатуру на голосування, успіху їм ніхто не пророкував. Найбільше цим рішенням УЄФА, оголошеним у жовтні 1999 року в німецькому місті Аахен, обурювалася іспанська делегація.
Спочатку заявки на проведення турніру подавали Австрія та Угорщина, Португалія та Іспанія. Спільна австро-угорська заявка шансів практично не мала, оскільки після проведення європейської першості в Бельгії та Голландії УЄФА вирішив більше не зв'язуватися з проведенням турнірів одразу у двох країнах. Тому фаворитом вважалася Іспанія - значно благополучніша країна порівняно з Португалією, одним із найбідніших членів Євросоюзу. Але чиновники з УЄФА чомусь вирішили інакше, заявивши, що на батьківщині Еузебіу існують кращі умови для проведення турніру і краща інфраструктура.
Чим при цьому керувався виконком футбольного союзу, незрозуміло, тому що незабаром Португалія ледь не осоромилася. Зобов'язання з будівництва семи нових і реконструкції трьох старих стадіонів, а також з облаштування інфраструктури, які взяли на себе спортивні товариства цієї країни, опинилися під загрозою зриву, оскільки в державній скарбниці, на допомогу якої розраховували португальські ентузіасти футболу, знайшлася лише четверта частина необхідної для цього суми в 700 млн євро. Ще два роки тому точилися розмови про те, щоб або передати проведення частини матчів Іспанії, або взагалі перенести туди весь чемпіонат. І все ж португальці впоралися, навіть незважаючи на те, що ціна будівництва перевищила передбачений кошторис і склала 800 млн євро.
Таким чином, десять португальських стадіонів - «Луз», «Алвалде», «Драгау», «Бесса», «Алгарве», «Афонсу Енрікеш», «Авейру Мунісіпал», «Коїмбра», «Магальяеш Пессоа» та «Брага Мунісіпал» - готові до прийому гравців і вболівальників.
До речі, у зв'язку з приїздом останніх португальський уряд вирішив вжити додаткових заходів безпеки. Хоча громадяни країн Шенгенської угоди можуть перетинати кордон Португалії без пред'явлення паспорта, на період з 12 червня по 4 липня, на який припадає футбольний чемпіонат, паспортний контроль на португальському кордоні відновлено для всіх іноземців.
Загалом за порядком під час чемпіонату Європи з футболу будуть стежити близько 20 тис. португальських поліцейських, озброєних водяними гарматами, сльозогінним газом і гумовими кулями. Повітряний простір країни, включно з кордонами, патрулюватимуть розвідувальні літаки АВАКС. Основну увагу сили безпеки збираються приділити містам, де розмістяться найбільш неспокійні фанати, зокрема англійські.
Тому туристам, які зібралися цього літа відвідати Португалію, треба готуватися до черг на паспортний контроль в аеропортах. Також слід пам'ятати, що на ввезення в країну міцних алкогольних напоїв (таких як горілка) накладено обмеження - не більше літра в одні руки. Зате курити можна скрізь, у тому числі й на стадіонах.
А от розпивання алкогольних напоїв на португальських стадіонах вважається злочином і карається штрафом у 1.750 євро. Злочином є і вторгнення на футбольне поле - порушникам загрожує штраф до двох тисяч євро або навіть тюремне ув'язнення. Тяжким правопорушенням вважається підбурювання до насильства, расизму та ксенофобії - за це в Португалії можна поплатитися штрафом від 1.000 до 1.750 євро.
І, нарешті, про приємніше. Виконком УЄФА оголосив про те, що всі команди - учасниці майбутнього чемпіонату Європи отримають додаткову винагороду за кожну перемогу чи нічию. Крім того, кожна національна федерація отримає 7,5 млн швейцарських франків за саму участь у турнірі. Це на 56% більше, ніж було на чемпіонаті Європи 2000 року в Бельгії та Голландії.
Виграний матч у груповому турнірі принесе кожній команді по мільйону швейцарських франків, а нічия - 500 тис. Кожен чвертьфіналіст отримає від УЄФА 3 млн швейцарських франків, півфіналіст - 4 млн, чемпіон і володар срібних медалей - 10 та 6 млн відповідно. Загалом, максимальний прибуток, який окрема команда може отримати на першості Європи, становить 27,5 млн швейцарських франків. Для порівняння: чемпіони Європи 2000 року - французи - заробили 14,4 млн.
Португальська влада також має намір отримати з чемпіонату чималий прибуток. За їхніми оцінками, до бюджету країни має надійти не менше 1 млрд 200 млн євро чистого доходу. Причому очікується, що левову частку цієї суми (близько 800 млн євро) становитимуть витрати туристів. За розрахунками оргкомітету Євро-2004, кількість охочих подивитися матчі першості перевищуватиме півтора мільйона вболівальників з інших країн.