82% опитаних вважають, що до них в Ізраїлі ставляться не як до частини ізраїльського суспільства, а як до окремої відокремленої громади – «росіян». Причому 54% респондентів ця ситуація не влаштовує: вони хочуть, щоб корінні мешканці сприймали їх як ізраїльтян. Кожен четвертий репатріант за час перебування в Ізраїлі стикався з дискримінацією за етнічною ознакою. Часто це відбувається в державних установах: поліції, судах, службах зайнятості.
Але найжахливіша ситуація склалася в школах. 40% батьків заявили, що їхні діти стикалися з тією чи іншою формою дискримінації з боку вчителів, а 51% сказали, що такі випадки мали місце і з боку учнів, народжених в Ізраїлі. Більше того, 31% опитаних повідомили, що їхні діти зазнавали фізичного насильства з боку співучиків, які є корінними ізраїльтянами. В опитуванні взяли участь 1.025 іммігрантів, які прибули до Ізраїлю з Росії та країн СНД з 1990 по 2005 рік.
«Статус іммігранта завжди нижчий, ніж статус людини, народженої в країні. Це пов’язано з кращим знанням мови, законів, звичаїв країни, з тим, що у корінних жителів, як правило, є власність, а у іммігрантів немає. Ця проблема існує не тільки в Ізраїлі», – сказала «Времени новостей» депутатка кнессета від правлячої партії «Кадима» Марина Солодкіна. Вона зазначила, що випадки дискримінації за національною ознакою пов’язані не тільки з російськомовними жителями країни, і депутати кнессета намагаються вирішити цю проблему. Солодкіна звернула увагу на те, що «російськомовна громада не розчинилася в корінному населенні Ізраїлю»: «Змінивши країну, ми зберегли свої звички та звичаї, і часто дискримінацією ми називаємо бажання ізраїльтян нав’язати нам свою культуру та свої правила».
Однак упередження в Ізраїлі є не тільки на рівні рядових співробітників державних установ, а й на більш високому рівні. Так, ізраїльський міністр внутрішньої безпеки Аві Діхтер довго не давав згоди на скасування візового режиму з Росією через побоювання, що «зміна візової політики дозволить десяткам тисяч повій і злочинців вільно в’їхати до Ізраїлю». Одним з ініціаторів угоди про скасування віз був депутат від партії «Наш дім – Ізраїль» Іцхак Аронович, який обіймав посаду міністра туризму. Йому знадобилося чимало часу, щоб пояснити Діхтеру, що в Росії живуть не тільки злочинці та повії і що ці категорії громадян навряд чи в першу чергу кинуться до Ізраїлю після скасування візового режиму.
Незважаючи на такі очевидні проблеми ізраїльського суспільства, єврейська держава продовжує відчувати гостру потребу у вихідцях з країн колишнього Союзу. Минулого місяця уряд Ізраїлю навіть провів засідання, на якому обговорювалися причини різкого зниження кількості російськомовних євреїв, які бажають приїхати на постійне місце проживання до єврейської держави. Якщо у 2001 році до країни прибули 34 тис. осіб з колишнього СРСР, то у 2007 році їх було лише 6,7 тис.
Для семимільйонного Ізраїлю ці цифри можуть виявитися критичними. Якщо кількість приїжджаючих до Ізраїлю, у тому числі з Росії та країн СНД, не збільшиться, то вже за п’ять – десять років єврейська держава опиниться перед обличчям найгострішої демографічної кризи.