Культурні розбіжності між французами та американцями не раз давали про себе знати в минулому. Обидві сторони нерідко звинувачують одна одну в зарозумілості. Але сьогодні антифранцузькі настрої набувають в Америці серйознішого обороту.
Газета «Нью-Йорк пост» розмістила на першій шпальті фотографію, на якій зображені французький і німецький представники в ООН. Однак їхні голови замінені головою пухнастого звірка ласки, який асоціюється в американців зі зрадою та боягузтвом. А ведучі радіопрограм поп-музики в Атланті надали своїм слухачам можливість розбити кувалдою французький автомобіль «Пежо».
Ведучі вечірніх телешоу майже щовечора відпускають жарти про французів, ось такий: «Іти на війну без французів — все одно що йти на полювання без акордеона». Конгресмен від штату Міссурі Рой Блант розпочав нещодавні збори республіканців запитанням: «Скільки потрібно французів, щоб захистити від ворогів Париж?» Витримавши паузу, Блант сказав, що відповідь невідома, бо такого в історії ще не було...
Двоє конгресменів-республіканців умовили своїх колег замінити в меню кафетерію Палати представників назву смаженої картоплі фрі з «французької картоплі» на «картоплю свободи». Фірма французьких готелів Sofitel замінила французький прапор біля входу у свої філії в десяти містах США або на американський державний, або на прапор міста.
Ведучий популярного політичного телешоу Білл О’Райлі закликав своїх глядачів бойкотувати французькі товари. Один із тих, хто відгукнувся на цей заклик, — Кен Вагнер, власник ресторану в Вест-Палм-Біч, — витягнув на вулицю всі наявні французькі спиртні напої та вилив вміст пляшок у каналізацію, примовляючи: «Виходить, забули французи, що було в Нормандії під час Другої світової війни та в Аргоннському лісі під час Першої? Забули наш план Маршалла, який допоміг відродитися Європі?» На думку Кена Вагнера, французи уявили, що вони — світові лідери: «Їм дозволено все: воювати в Алжирі, воювати у В’єтнамі... Їм не подобається, якщо щось робиться не з їхньої ініціативи та не з їхнього дозволу».
У магазині французьких меблів та вин у місті Белв’ю після заклику О’Райлі справи пішли дуже погано: обсяг продажів скоротився вдвічі. «Всі, кому не лінь, лають французів, — скаржиться власниця магазину Моллі Маркінг. — Але ми ж не воюємо з Францією! Це якийсь збочений патріотизм. У нас свобода слова, і вона має поширюватися на наших союзників. Може, ще заборонити американцям підходити до статуї Свободи, бо її нам подарували французи? Або замінити в нашій мові 40% слів, бо вони були взяті з французької?»
Мешканка Нью-Йорка Шенні Пір, колишня викладачка, фахівчиня з французької культури, працює в Товаристві франко-американської дружби. На її думку, на Францію завжди нападали ті, кому бракувало терпіння застосовувати дипломатію. Америці, вважає вона, потрібні друзі, які чесно кажуть, що думають, і не потрібні ті, хто завжди готовий погоджуватися з усіма її ідеями. «Особисто я вважаю, що адміністрація Буша безрозсудно поводиться на міжнародній арені, — каже Шенні Пір. — У результаті опинилися під сумнівом доля західного альянсу та роль ООН. Справа не лише в американо-французьких відносинах, а й у позиції США з міжнародних питань. Сподіваюся, що франко-американській дружбі не буде завдано непоправної шкоди».
Співробітник вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень Джозеф Монтвілл зазначає, що американці гучно обурюються президентом Франції Жаком Шираком — людиною, яка колись жила в Бостоні та навчалася в Гарвардському університеті. «Франція знала, що вона не в змозі зупинити війну в Іраку, — каже він, — але вона хотіла стати голосом тих, хто застерігає американську адміністрацію від односторонніх дій». Монтвілл не думає, що франкофобія глибоко вкоріниться в американському суспільстві.
Свою отруйну нотку в американо-французьку суперечку внесли і французькі газети, і політичні коментатори. Вони порівняли рішення США відправити війська в Ірак із запевненнями Гітлера, нібито вторгнення в Чехословаччину та Польщу — лише превентивний захід. У Парижі час від часу лунають жарти про американських ковбоїв, і їх, мабуть, не менше, ніж американських дотепів про «жабників-французів». І все ж в нещодавньому інтерв’ю британському телебаченню Жак Ширак висловив упевненість, що в довгостроковому плані добрі стосунки між Америкою та Францією не постраждають...
_