Передчасна шумиха британцям, звісно, не потрібна, особливо якщо згадати, який резонанс серед приарктичних держав викликали обставлені з пафосом дослідження російських океанологів та геологів на хребті Ломоносова та піднятті Менделєєва. У випадку ж з шельфами Південного океану до суперечки можуть включитися не лише латиноамериканські країни, а й усі 40 держав, які приєдналися до Конвенції про Антарктиду 1959 року, в тому числі й та, що приєдналася до договору однією з останніх, Білорусь.
Антарктична конвенція, термін якої спливає лише в 2048 році, забороняє розвідку та видобуток корисних копалин на шостому континенті та в його прибережних водах, під заборону не підпадає лише суто наукова діяльність. До того ж держави, які підписали угоду, зобов'язалися тимчасово припинити з'ясування стосунків щодо приналежності тієї чи іншої ділянки в зоні, розташованій на південь від 60-ї паралелі.
Однак негласне суперництво за право «застолбити» якомога більше ділянок і пошук історико-геологічних обґрунтувань своїх прав на Антарктиду держави ведуть уже не перший рік. Наприклад, індійські вчені, які розгортають там уже другу наукову станцію, заходять здалеку, з глибини віків: вони нагадують, що понад 100 млн років тому частина сучасної Індії на південь від Гімалаїв та материкова плита Східної Антарктиди становили єдиний континент – Гондвану. Про власні станції поблизу Південного полюса за останні роки окрім Індії заявили Китай та Південна Корея, а також Бельгія та Естонія. Росія поряд із відродженням своїх антарктичних станцій використовує тактику «міток». Минулого року тепер уже колишній прем'єр-міністр Михайло Фрадков дав російські імена кільком безіменним вершинам білого континенту. Так, на карті Антарктиди в районі хребта Красовського з'явилися вершини Маршала Жукова та російських князів Володимира, Бориса, Гліба, а найвища точка масиву Вінсона стала піком Ямал.
Втім, кидати виклик усім «концесіонерам» Великобританія, яка веде дослідження в Антарктиці лише сотню років, все ж не збирається. Адже Лондон, як і всі інші, підписував конвенцію і, отже, погодився дотримуватися її принципів. Однак влада Туманного Альбіону все ж сподівається не стільки на свої історичні заслуги, скільки на пункт конвенції, який дозволяє країнам розширювати зону своїх претензій по дну океану на 350 миль, якщо проти цього не заперечують сусіди. Примітно, що МЗС Великобританії, судячи з публікації в The Guardian, уже почав переконувати потенційних противників, насамперед Чилі та Аргентину, в тому, що звернення до ООН зовсім не означає негайний початок освоєння шельфу та видобутку вуглеводнів. За оцінками фахівців, існуючі сьогодні технології видобутку не дозволяють вести активну розробку на глибинах, на яких розташовані приантарктичні родовища нафти та газу.