Власне, трудова еміграція до країн Західної Європи існувала і до вступу Литви до Євросоюзу, тільки вона була нелегальною. Після прийому Литви до ЄС нелегальна еміграція у трьох вищезгаданих країнах легалізувалася і стала швидко поповнюватися за рахунок новоприбулих. Цей процес продовжується, але його тенденції помітно змінилися. Від страху перед новими іммігрантами зі Сходу на Заході переходять до більш доброзичливого ставлення і навіть підлабузництва перед ними. З чого б це?
Нещодавно Єврокомісія опублікувала документ, приурочений до закінчення дворічного мораторію на допуск робочої сили з нових членів ЄС, який багато що пояснює. У ньому, зокрема, міститься палкий заклик до решти країн Євросоюзу відкрити свої робочі ринки для країн-новачків. Як відомо, старожили ЄС запровадили різні обмеження та перехідні періоди тривалістю до семи років. 12 держав Євросоюзу до кінця квітня мають ухвалити рішення, чи скасувати ці обмеження, залишити їх чинними чи зробити гнучкішими, скажімо, зберігши для певних секторів економіки.
Нагадаємо, що при останньому розширенні ЄС було передбачено ці обмеження скасовувати поступово. Вперше вони мають бути переглянуті 30 квітня 2005 року, через два роки після розширення ЄС. Наступного разу обмеження переглядатимуться лише 30 квітня 2009 року. Потім настане третій етап, коли вони будуть скасовані автоматично в усіх країнах ЄС. Це станеться у 2011 році.
Отже, чим же зумовлений заклик Єврокомісії до старожилів ЄС відкривати свої ринки? Річ у тім, що останнім часом більш ніж помітною стала тенденція повернення частини трудових емігрантів на батьківщину. З іншого боку, запал нових потенційних емігрантів зі східних країн ЄС поступово охолоняє.
Цьому сприяють кілька чинників. По-перше, відтік робочої сили з таких країн, як Литва, призвів до суттєвої перебудови місцевої економіки та до перегляду ставлення місцевих роботодавців до найманих працівників. До початку масової трудової еміграції роботодавці постійно погіршували становище своїх співробітників, оплачуючи їхню працю «за залишковим принципом». Наприклад, довгий час касири супермаркетів у Литві отримували мінімальні зарплати у розмірі 400 литів (близько $130 за курсом того часу). Крім того, як не раз писали литовські ЗМІ, їхній робочий день, всупереч закону, тривав по 12 годин. Тим, хто обурювався такими умовами, показували на чергу з тих, хто шукає роботу. За відсутності дієвих профспілок працівник був фактично безсилим і безправним.
Схожа ситуація склалася і щодо будівельників, водіїв, офіціантів, готельного персоналу. Власників супермаркетів, будівельних фірм, готелів попереджали, що вони рубають гілку, на якій сидять. Щойно відкрилися ринки Великої Британії та Ірландії, туди ринули сотні тисяч ображених на місцевих експлуататорів литовських працівників. Дуже швидко, за якихось пів року, виникла гостра нестача касирів, будівельників, водіїв, персоналу в обслуговувальному секторі, представників інших професій. Люди поїхали туди, де за ту саму роботу платять у п’ять, а то й у десять разів більше.
У результаті сьогодні власники литовських супермаркетів шукають по всій країні касирів. Але тепер касири самі ставлять умови, і власники змушені з ними рахуватися. Сьогодні за ту саму роботу їм платять уже 700-800 литів і демонструють відповідну повагу. Адже тепер жодної черги за дверима немає. Уже йдуть розмови про наймання молдаван та українців для роботи в супермаркетах. Однак, на щастя для литовських працівників, бюрократичні перешкоди поки що заважають масовому завезенню трудових мігрантів зі Сходу.
З іншого боку, зарплати зростають і в Україні, і не кожного українця заманиш сьогодні до Вільнюса зарплатою в $200-300. Однак стабільне зростання литовської економіки, близько 7% на рік, означає зростаючу потребу в новій робочій силі, а її відсутність створює економічні проблеми. Тому місцевому капіталу доводиться піднімати зарплату найманим працівникам, аби втримати тих, хто готовий поїхати на Захід.
Водночас у самій Великій Британії та Ірландії після відкриття ринку та напливу трудових емігрантів умови для них погіршилися. Пропозиція зростає, попит падає. Контраст між зарплатами на Заході та в Литві стає не таким різким. А якщо врахувати, що литовцям у цих країнах нерідко доводиться жити в поганих умовах, по кілька людей у кімнаті, часто без родин, то бажання повернутися на батьківщину або не виїжджати з неї взагалі поступово зростає.
Кінець минулого року ознаменувався першим масовим поверненням частини литовських емігрантів додому. У литовських ЗМІ з’явилися інтерв’ю, у яких вони, порівнюючи зарплати та ціни у Великій Британії та Литві, кажуть, що, отримуючи середню литовську зарплату, особливого сенсу думати про еміграцію немає (Литва за вартістю життя – одна з найдешевших країн ЄС). Хоча до Литви потягнулися лише перші ластівки, багато емігрантів поки що лише вичікують. Характерна також зміна тону литовських ЗМІ, які півтора року на всі лади розхвалювали «західний рай», у який потрапляють емігранти, а тепер викривають ними ж створені міфи.
Литовський уряд, зі свого боку, прагнучи зупинити від'їзд робочої сили, постійно підвищує зарплати, особливо мінімальні. За 2005 рік зарплати в Литві зросли більш ніж на 10%, при річній інфляції близько 2,5%. А в такому знелюдненому секторі, як будівництво, на 100 і навіть 200%. Адже будівельники – найбільш високооплачувана серед емігрантів професія в країнах Західної Європи. Скажімо, зварник, якому литовська фірма пропонує зарплату менше 2.000 литів (близько $700), сьогодні навіть не вступає з нею в переговори. Адже на нього чекають у Великобританії з готовністю платити 2.000 фунтів стерлінгів. Деякі ж представники будівельних професій отримують у Литві й по 4-5 тис. литів ($1,5-2 тис.). Таким робітникам уже немає жодного сенсу кидати свої сім'ї та вирушати на Захід, адже там вартість життя набагато вища.
Отже, ситуація вирівнюється. Щоправда, не на користь працівників розумової праці. Парадоксальним чином литовський будівельник, який два роки тому отримував лише чверть зарплати професора, сьогодні може отримувати вдвічі більше, ніж професор.
Про те, що литовці – люди горді, відомо давно. Вони й у СРСР були на особливому рахунку. А сьогодні литовським іммігрантам у ЄС, як і іншим представникам країн Балтії, доводиться мовчки ковтати гірку пілюлю. Євроструктури нещодавно фактично вперше назвали речі своїми іменами: нова робоча сила зі Сходу потрібна західним країнам ЄС не тому, що вони піклуються про права «новачків», а тому, що їм потрібні «білі», а не «темні» негри. Так, в опублікованому документі Єврокомісії, приуроченому до закінчення дворічного мораторію на допуск робочої сили з нових членів ЄС, говориться, що розширення Євросоюзу не затопило «старі» країни ЄС дешевою робочою силою, як очікувалося. За словами єврокомісара з питань зайнятості та соціальних справ Володимира Шпідли, робітники з десяти нових держав ЄС зробили позитивний внесок в економіку п'ятнадцяти «старожилів» ЄС, виконуючи таку роботу, яка не приваблює місцевих мешканців.
Сенс цих заяв зрозумілий. Мовляв, не переживайте через мігрантів зі Сходу, на престижні місця їх все одно не пускають, а брудну та важку роботу, окрім них, робити нікому. Відкривайте свої ринки, поки до вас готові їхати ті, хто згоден мити туалети. Цьому заклику, до речі, вже прислухалися Іспанія та Фінляндія. Нібито збираються відкриватися щойно постраждала від мусульман Данія, від іммігрантів – Франція, а також Греція. Хто на черзі? До 30 квітня ще є час.
Слова єврокомісара мають заспокоїти ті країни, які досі не пускають до себе «сантехніків із Польщі та Литви». Але вони ж рикошетом б'ють по почуттю власної гідності тих народів, які постачають дешеву робочу силу на Захід. Один із необговорюваних досі сенсів розширення ЄС зараз став явним. І полягає він у тому, що британці та шведи не хочуть чистити туалети. Мати справу з розчином. Мити посуд, прати свою, а тим більше – чужу білизну. Обслуговувати відвідувачів у кафе. Прибирати кімнати в готелях. Будувати будівлі та робити ремонт квартир. Доглядати за лежачими хворими. Коротше, робити важку, брудну непрестижну та низькооплачувану роботу.
Десятиліттями нинішні старожили ЄС завозили до себе негрів, арабів, китайців, в'єтнамців, аби мати безправний і дешевий «обслуговуючий персонал». Однак події останнього часу з усією очевидністю показали, які проблеми можуть створити Європі люди інших рас і культур. То навіщо ламати собі голову, якщо можна розширити ЄС за рахунок «білих негрів», вихованих в європейській культурі, і наповнити ними ринки «чорної» праці?
По суті, ми маємо справу з новим феодалізмом, що бореться за своє існування під виглядом демократії, лібералізації трудових ринків і розширення Євросоюзу. Чи не тому, розуміючи, що до чого, і потягнулися горді литовці до рідних сімей і рідної землі?