Тим не менше, на думку міністра, крізь «сито» імміграційного контролю досі прослизає чимало охочих проповідувати радикальні ідеї та викликати безпорядки. Джекі Сміт вважає, що кожен, хто звертається за британською візою, повинен усвідомлювати: право жити і працювати у Сполученому Королівстві – це привілей, яким не можна зловживати. Тому кожен, хто в'їжджає, повинен буде спершу довести британській владі, що його приїзд не викличе напруження в суспільстві.
Опозиція зустріла цю ініціативу з недовірою. Депутат парламенту від Консервативної партії Патрік Мерсер побоюється, що можуть постраждати невинні: «Я думаю, що сили треба концентрувати на тих, хто веде підпільну підривну та агітаційну роботу в громадах, саме їх треба виявляти та видаляти з країни на підставі конкретних доказів. А поставити ефективний кордон на кордоні навряд чи вдасться».
Водночас консерватори вимагають від уряду різкого скорочення чинних нині квот прийому іноземних громадян. На їхню думку, подібна необхідність пояснюється тим, що в умовах зростаючого безробіття, спричиненого економічною кризою, іммігранти відбиратимуть робочі місця у британських громадян.
Однак голова комісії з рівноправності та прав людини Тревор Філіпс сказав, що це помилковий підхід: «Говорити треба не про те, чому іммігранти отримують роботу в Британії, а про те, чому місцеве населення не здатне з ними конкурувати. Нам необхідно серйозно зайнятися тим, як підвищити рівень освіти наших молодих людей, як посилити їх зацікавленість у пошуку хорошої роботи».
Більше століття Британія вельми прихильно ставилася до іммігрантів. В середині XIX століття сюди перебралися сотні тисяч ірландців, на початку XX століття – велика кількість євреїв зі Східної Європи, що рятувалися від погромів. Після Другої світової війни населення Альбіону поповнили вихідці з колишніх колоній – Індії, Пакистану, країн Карибського басейну. Британці привітно ставилися і до біженців, що зазнавали політичних переслідувань на батьківщині.
Але на початок нинішнього десятиліття кількість гостей почала викликати занепокоєння. За даними національного бюро статистики, з 1997 по 2006 рік число іммігрантів (за винятком тих, хто приїжджає з країн ЄС) становило близько 2 млн осіб. Для 60-мільйонної Британії це значна цифра. І хоча іммігранти, безумовно, сприяли розвитку економіки, в деяких регіонах Сполученого Королівства вони помітно збільшили навантаження на соціальні служби: медичне обслуговування, систему освіти, ускладнилася ситуація у сфері безкоштовного житла. Занепокоєння частини населення підтримали громадські організації, політичні партії і, зрештою, уряд.
Нині кількість охочих отримати право жити і працювати у Великобританії значно скоротилася завдяки системі відбору за балами – вона дозволяє брати лише тих, хто має освіту, досвід і навички, яких потребує країна.