Як пише щотижневик «Итоги», паспорти іноземних держав, які за помірною ціною встигли придбати тисячі росіян, вже скоро можуть бути оголошені поза законом.
Приємним сюрпризом назвала Марина Антонівна Денікіна, донька одного з лідерів білого руху, що проживає у Франції, дарування їй російського громадянства. Між тим ця радість комусь із нинішніх росіян може видатися не надто зрозумілою: тисячі громадян Росії, куди мадам Денікіна прагнула стільки років, раді скористатися будь-якою можливістю, щоб відкрити в тихому місці Offshore Companies і додати до свого громадянства підданство іншої держави. І деяким це вдається. Число щасливчиків зростає з такою лякаючою швидкістю, що в Держдумі взялися серйозно обговорювати можливість внесення поправок до КК з тим, щоб росіяни остерігалися обзаводитися другим (а то й третім) паспортом. Остання така пропозиція - остаточно вивести за межі закону практику набуття другого громадянства, яке, як вважають депутати, допомагає співвітчизникам уникати податків і нелегально вивозити капітал. За таке «роздвоєння особистості» пропонується штрафувати винних на 800 МРОТ або саджати на строк до двох років.
Громадянство - за прейскурантом
Поки ж за російськими законами «роздвоєння особистості» ніяк не карається, хоча й сам другий паспорт не визнається легальним - за винятком випадків, передбачених або міжнародним договором про подвійне громадянство (а такий у Росії є тільки з Таджикистаном), або федеральним законом (його немає взагалі). Ось тут і криється парадокс: поняття «подвійне громадянство» зовсім не тотожне «другому громадянству». У першому випадку йдеться про визнання однією державою зобов’язань громадянина перед іншою країною: власнику подвійного громадянства надається право самому обирати, в армії якої країни служити, де платити податки і користуватися соціальною допомогою (поширюється на росіян-таджиків). Для інших же можна говорити лише про наявність другого паспорта, який не тягне за собою припинення російського громадянства, іншими словами, не дає права ухилитися від виконання обов’язків перед Росією.
Але, незважаючи на це, росіяни, як і раніше, активно набувають іноземні підданства, і пропозицій допомогти стати громадянином якоїсь бананової республіки або навіть Швейцарії – хоч греблю гати.
Вибір і справді багатий, розрахований на будь-який гаманець. Розкид цін - у діапазоні від $7.000 до €500 тис. Усе залежить від поставленої мети: задешево йдуть види на проживання з правом на роботу строком на рік (ВНЖ), що в багатьох випадках використовується як трамплін для отримання громадянства. Паспорт же, та ще й солідної країни - з першої двадцятки розвинутих світових держав, - обійдеться в кілька сотень тисяч. А вже якщо йдеться про державу з першої десятки або навіть «вісімки», то ще дорожче.
Так, наприклад, ВНЖ до Чехії (рік) обійдеться в €6 тис. (термін оформлення 3-4 місяці), до Хорватії - 8 тис., до Словаччини - 12 тис., до Бельгії - 16 тис., Німеччина запросить за це ж 25 тис. (за умови, що претендент веде вдома «білий» бізнес з обігом не нижче €150-200 тис. євро на місяць). Верхня межа - швейцарські розцінки: 35 тис. (умови ті самі, лише планка обігу підвищена до мільйона євро). Очевидно, що цей вид послуг знаходить свого покупця серед вітчизняних бізнесменів середньої ланки, яким комфортніше керувати своєю справою з Європи.
Громадянство можна отримати і через систему постійного місця проживання (ПМЖ), але це шлях довгий. Тут ціна залежить не лише від іміджу країни, а й від якостей самого здобувача: володіння іноземною мовою та потрібною професією. Якщо у кандидата немає ні того, ні іншого, ПМЖ, наприклад, у Канаді обійдеться йому в $20 тис. доларів на сім’ю (термін оформлення - рік), якщо є хоча б знання англійської, ціна падає до $4.500. Австралійське ПМЖ трохи дорожче - 5.500 у.о. (для тих, хто володіє іноземною мовою), а от пожити в Чилі коштуватиме аж у $25 тис.
Фахівці дефіцитних професій взагалі можуть поїхати на ПМЖ безкоштовно (агентство отримає свої комісійні від майбутнього роботодавця). Проблема в тому, що перелік цих професій змінюється частіше, ніж раз на чотири роки (термін навчання в будь-якому виші), тож тут можна тільки «потрапити в струмінь», а вгадати заздалегідь не вдасться. Так чи інакше, а варіантом «громадянство через ПМЖ» користуються знову ж таки представники середнього класу, які серйозно й надовго вирішили змінити клімат і краєвид з вікна.
Ну і, нарешті, найласіший варіант - громадянство «під ключ». Як сказав би відомий син турецькопідданого, його вам принесуть на блюдечку з блакитною облямівкою. Але за сервісом і оплата: дозволити собі стати громадянином цілком презентабельної держави можуть лише заможні люди.
Якщо лишити осторонь шахрайські пропозиції (їх відрізняють явно занижена вартість і вкрай широкий асортимент країн), основний шлях для нашого співвітчизника стати повноправним мешканцем якогось тропічного раю пролягає через так зване економічне громадянство. Подібна практика характерна для таких країн, як Гватемала, Гондурас, Беліз, Домініканська Республіка, Тонга тощо. Суть її зводиться до того, що іноземець купує державні акції, інвестуючи кошти в економіку країни, а держава надає йому громадянство. Аналогічний шлях прийнятний і для розвинутих країн, але тільки ціна питання там значно вища, та й формальностей більше.
Одна з найстаріших західних фірм, що надає такого роду послуги, пропонує, скажімо, громадянство Гренади - близько $200 тис., Белізу (колишній Британський Гондурас) - загалом близько $150 тис., Домініканської Республіки - близько $100 тис., Австрії (без ПМП) - від $500 тис., Ірландії - $1,7 млн. тощо. Іншими словами, якщо вартість послуг нижча за $20 тис., то, найімовірніше, йдеться про шахрайство: у Всесвітній павутині заплуталися десятки сайтів, що пропонують ідентифікаційні картки Сінгапуру за $4 тис., а громадянство Коста-Рики, наприклад, за $12 тис. (за офіційними прейскурантами воно коштує не менше ніж $40 тис.). Втім, пропозиції аргентинського громадянства, що передбачає безвізовий в'їзд до більшості країн світу, за $28 тис. за паспорт або мексиканського за $26 тис. також викликають настороженість.
Райська насолода
Трохи докладніше про схему набуття громадянства. Характерний приклад - громадянство Домініки (острів у Карибському басейні площею 749 квадратних кілометрів із населенням 85 тис. осіб). Окрім принад цієї «райської насолоди», вам докладно опишуть переваги офшорної зони. Крім того, потенційному громадянинові обіцяють паспорти для членів сім'ї (дружини та дітей) і відсутність необхідності проживання в країні (її достатньо буде відвідати лише раз - під час проходження співбесіди). Громадянство оформлюється протягом місяця. Але перед цим здобувач має надати спонсорську допомогу новій батьківщині з розрахунку $150 тис. на сім'ю з однією дитиною або з двома неповнолітніми. Він також має оплатити свою перевірку на благонадійність ($3-6 тис.), послуги агентства ($15 тис., які будуть повернені в разі відмови в отриманні громадянства, плюс безповоротна тисяча «за клопоти») та збори: за подання заяви - $200, реєстраційний - $1.600 і марки по $100 на кожного члена сім'ї. Нарешті, здобувач надає всі необхідні документи (майже 20 штук, включно з податковою декларацією та довідкою з МВС про відсутність судимостей) і проходить співбесіду англійською мовою.
Після всіх клопотів і витрат йому обіцяно безвізовий в'їзд до більш ніж 100 країн світу, включно з Великобританією, Ліхтенштейном, Південною Кореєю, Гонконгом, Сінгапуром, Швейцарією. Там, де віза необхідна (наприклад, до країн Шенгенської зони), її можна отримати протягом дня. Крім того, щедрого громадянина чекає податковий рай - відсутність податку на прибуток, на майно, дарування, спадщину тощо, захист банківських рахунків, нерухомості та бізнесу, а також повна конфіденційність: «Уряд Домініки не повідомляє владі країни вашого справжнього місця проживання про отримання вами другого громадянства».
При цьому здобувачам ще раз пояснюють, що офшорна компанія нічим не відрізняється від оншорної (звичайної), а тиск, якого зазнали офшори в усьому світі з боку розвинених країн (насамперед США), пішов на спад. У результаті не лише Домініка, а й Багами, британські Віргінські острови та інші зберегли всю принадність своєї привабливості, основа якої - конфіденційність: розкривати інформацію про власника компанії можна лише за рішенням суду.
З урахуванням потреб клієнта можна знайти пропозицію й про те, як використати громадянство офшорного раю. На продаж виставлені численні фірми на кшталт «Рогів та копит»: з повним бойовим комплектом документації, зіц-головою Фунтом - він зветься «номінальним директором із гендовіреністю на ім'я покупця», - оплаченими держмитами (за рік) та послугами кур'єрської пошти. Як бонус - номінальний акціонер. Ціна пакета зі знижкою - $1.090. А починаючи з другого року закупівля «рогів та копит» коштуватиме домініканському Бендеру лише 590 у. о. Ну чим не райська насолода?
Б'ють по обличчю, а не по паспорту
Втім, якраз свободу пересування новоспеченим домініканцям та іншим подібним ніхто гарантувати не може. Коли між країнами діє безвізовий режим, це не означає, що той, хто в'їжджає в країну, буде звільнений від формальностей паспортної перевірки. Навіть якщо за громадянином із «роздвоєнням особистості» не значиться жодних правопорушень, йому може бути відмовлено у в'їзді до будь-якої країни світу, якщо в працівників паспортно-міграційних служб виникнуть сумніви в його благонадійності або в цілях його візиту. У прикордонників Великобританії, наприклад, особливі підозри викликають нетипові (у сенсі зовнішності) представники країн Британської співдружності: практика закамуфльованого продажу громадянства цими країнами загальновідома, тому «співдружник» Іванов має розраховувати на особливий інтерес до своєї персони десь в аеропорту Хітроу. Більше того, у цьому разі не виключена перевірка новоспеченого громадянина за комп'ютером Інтерполу та відповідних служб країн Шенгенської зони.
Можливо, набувачеві другого паспорта й поталанить - він пройде прикордонний контроль без проблем. Такі випадки траплялися: чимало співвітчизників можуть розповісти про те, як їхній рейс пройшов без перевірки через КПП в якійсь із європейських країн. Але це радше виняток, ніж правило.
Під час перетину рідного кордону другий паспорт (за наявності громадянства) і зовсім марний, а то й небезпечний. Не можна виїхати з країни за паспортом, скажімо, тієї ж Домініки і в'їхати за «червоною книжечкою»: у комп'ютерах прикордонних постів одразу висвітиться невідповідність.
Звісно, корупційна дійсність уже продемонструвала, що вітчизну можуть покинути навіть громадяни, переслідувані законом. Такий випадок, наприклад, був у Шереметьєво-2, де працювала ціла бригада прикордонників, яка здійснювала VIP-прохід через кордон. Згідно з розробленим планом дій фальшивий закордонний паспорт, у який вклеювалася фотографія клієнта та кілька віз (для солідності), вносився до комп'ютерної бази «Кордон» - нібито громадянин уже перетинав рубежі батьківщини. А потім клієнта проводжали прямо до трапа літака. Ціна на таке VIP-обслуговування коливалася в діапазоні від $3.500 до $10.000. Але цю лавочку представники Управління по боротьбі з економічними злочинами ГУВС Москви та ФСБ Росії прикрили.
Марний другий паспорт і всередині рідної країни. По-перше, росіянин, як уже говорилося вище, залишається тільки росіянином, принаймні для всіх держорганів. А по-друге (якщо ви позиціонуєтеся як іноземець), у рідній державі часто може не виявитися навіть представництв країн, громадянство яких ви придбали.
Можна, звісно, спробувати скористатися ще однією поширеною спецпропозицією - стати почесним консулом якоїсь держави. Але на цьому шляху чимало перешкод: по-перше, навіть карликові тропічні «райки» ретельно перевіряють кандидатуру претендента, не кажучи вже про європейські країни. По-друге, бути просто благонадійним і законослухняним громадянином замало - зазвичай звання почесного консула надається людям відомим.
Туркменом можеш ти не бути...
Висновок з усього вищевикладеного простий: загальмувати процес придбання найбільш дієздатною і продуктивною частиною суспільства других паспортів з подальшим виведенням капіталів або виїздом на ПМП можна лише шляхом ухвалення відповідного закону. При цьому заборонні заходи навряд чи приведуть до зростання довіри та любові до батьківщини. Швидше слід очікувати зворотної реакції. А простежити за придбанням співвітчизниками громадянства якогось острова в Карибському морі майже неможливо. У кращому разі вдасться підловити офшорну компанію.
Запровадження інституту подвійного громадянства - також не вихід. По-перше, тому, що офшорні «райки» якраз і існують за рахунок своєї закритості від решти світу, тож навряд чи уряди цих країн загоряться бажанням підписувати відповідні міжурядові угоди. По-друге, самі громадяни, незважаючи на жодні обіцянки, не будуть легалізовуватися як «двійники»: надто вже велика недовіра до вітчизни, а справи на кшталт Лебедєва - Ходорковського тільки додають побоювань.
Тоді виходить, що немає подвійного громадянства - і добре? Ні, цей інститут якраз допоміг би вирішити іншу, не менш важливу для Росії проблему - другого громадянства у співвітчизників у країнах СНД. На думку першого заступника голови думського комітету у справах СНД Ахмеда Білалова, потрібно запровадити принцип подвійного громадянства, дарувавши його всім, а не тільки таджикам або, як було обіцяно, українцям.
Після розпаду СРСР ідею запровадження цього інституту підтримали щонайменше п'ять-шість держав, у тому числі й Росія. Однак на практиці укласти відповідні угоди Росії вдалося лише з Таджикистаном і Туркменією. Остання, до речі, припинила своє існування, коли 22 квітня 2003 року Сапармурат Ніязов наказав туркменам обирати, яке підданство зберегти. Натяк громадяни Туркменії, зокрема й росіяни, зрозуміли. З союзною Білоруссю аналогічну угоду так і не було укладено. У відносинах із Казахстаном і Киргизією недовго діяла система спрощеного отримання громадянства при зміні місця проживання. А до кінця 90-х до інституту подвійного громадянства охололи і в Москві, підрахувавши, у скільки разів російські соціальні допомоги перевищують свої аналоги в інших країнах Співдружності. Зміна підходів і призвела до ухвалення на початку 2002 року закону «Про громадянство РФ», у якому поняття «подвійне громадянство» практично зводиться нанівець.
В утворену правову лазівку стали тисячами проникати гастарбайтери. Відпрацьована схема проста до геніальності: відмова від наявного підданства - отримання російського громадянства - повернення попереднього. Перший етап необхідний: щоб стати росіянином, краще бути особою без громадянства. Зате після набуття російського підданства наявність або відсутність другого громадянства мало кого цікавить. У республіках Кавказу довгий час практикували інший варіант цієї схеми: уявну втрату радянського паспорта, на підставі якої й отримували російське громадянство, одночасно написавши заяву на видачу нового національного. Схема дала збій, щойно російські консульства почали вимагати довідку від місцевої влади про відмову від громадянства.
Втім, масштаби корупції - пороку, настільки поширеного на території всього екс-СРСР, - не дозволяють говорити про повне зникнення такої практики. Адже не секрет, що російський паспорт можна купити - ціна від двох тисяч доларів. Спроби звузити кількість відомств та осіб, відповідальних за видачу паспортів, поки що призводять лише до збільшення ціни. Де проходить верхня межа цінової межі, з'ясувати не вдалося - попит на російські паспорти в межах Співдружності, як і раніше, великий. Чого не скажеш про далеке зарубіжжя.
Прецедент із Мариною Антонівною Денікіною - скоріше виняток із правила. Вона належить до практично вимерлої породи емігрантів першої хвилі. Панове офіцери та члени їхніх родин, які втекли з Росії після поразки в Громадянській війні, вперто продовжували вважати себе російськими підданими і відмовлялися від громадянства тієї чи іншої нової батьківщини. Вони стали головними споживачами так званих нансенівських паспортів громадян світу - вічними біженцями, яких визнають як таких цивілізовані країни. Однак уже друге та наступні покоління білоемігрантів неминуче натуралізовувалися в країнах, що їх прихистили.
Отже, сьогодні «росіян у вигнанні» залишилися лічені одиниці. І лише вони можуть без бюрократичних проблем отримати російське громадянство, при цьому продовжуючи вести звичний емігрантський спосіб життя, насолоджуючись причетністю до історичної батьківщини здалеку. Мільйони ж осілих на Заході наших колишніх співвітчизників російське законодавство ставить перед жорстким вибором: хочете знову стати росіянами - відмовляйтеся від громадянства іноземної держави. І, судячи з останніх ініціатив щодо посилення боротьби з «роздвоєнням особистості» деяких громадян, від паспортного патріотизму влада відмовлятися не збирається.