Фото Укрінформ
День перший
Знайомство з Таїландом починається з бангкокського аеропорту - одного з найбільших і найсучасніших у Південно-Східній Азії. (Погляд чомусь зупиняється на індійських туристах, які мирно похропують просто на підлозі.) Усім українцям, і наша журналістська група не виняток, доведеться заповнити кілька анкет і заплатити за візу по 1.000 бат (трохи більше $26, гроші можна обміняти прямо в аеропорту - курс непоганий). Необхідно мати з собою два кольорові фото паспортного розміру, але навіть якщо ви їх забули, прямо тут можна сфотографуватися.
Нарешті всі формальності позаду, і з валізами, набитими пальтами та іншими зимовими атрибутами, виходимо з кондиціонованого аеропорту. Нас зустрічає гід - таєць Кет. Колись він навчався в МГУ, хотів бути дипломатом, а зараз працює в приймаючій турфірмі, заснованій поляками.
«Велике Місто ангелів, найвище вмістилище божественних скарбів, велика земля, яку не можна завоювати, велике і процвітаюче царство, чудова і дивовижна столиця дев'яти дорогоцінних каменів, місце, де живуть найвеличніші володарі та розташований великий палац, житло богів, здатних перевтілюватися в духів». Уф! Це аж ніяк не розширений епітет, а лише повна назва Бангкока. Вона навіть занесена до Книги рекордів Гіннесса як найдовша географічна назва у світі. Тайці ж називають свою столицю скорочено - просто Місто ангелів, тайською - Крунг-Теп.
Високенні, потопаючі в зелені пальм хмарочоси тут мирно співіснують із найдавнішими монастирями та виблискуючими золотом храмами, де ніби випадаєш із часу і простору. Але варто тільки вийти за межі святилища, і тебе знову засмоктує вир життя - смог, вічні затори, мотоциклісти, що проносяться з шаленою швидкістю.
Наш вибір екскурсій обмежився тими місцями, де дозволено знімати. На жаль, не вдалося пробитися з камерами до Королівського палацу (за розповідями телевізійників, якось раз по знімальній групі з України, яка знімала палац без дозволу, навіть відкрили стрілянину). Не дозволяють знімати і в знаменитому храмі - Ват Пхракео - тому самому, де зберігається 60-сантиметрова статуя Смарагдового Будди, яку тричі на рік сам король вбирає в нові убрання.
Зате вдалося побувати (і навіть познімати!) у двох інших, не менш знаменитих храмах - храмі Золотого Будди (з чистого золота, вага - 5,5 тонн) і Лежачого Будди. Біля входу треба обов'язково знімати взуття, а за бажання можна купити «джентльменський набір» - три свічки, квітку лотоса і самоклейний золотий папірець. Свічки запалюють і вставляють в урну з піском, лотос кладуть у ванночку з водою, а папірець наклеюють на бронзову статую Будди. Залишилося одне - загадати бажання. «І воно обов'язково здійсниться, головне вірити», - каже Кет.
А от у ворожіння за допомогою Будди не вірить навіть він. Будда-апарат на вигляд чимось нагадує однорукого бандита, а ворожіння виглядає так: кидаєш монетку (будь-якого номіналу) - циферблат висвічує число. Береш папірець із тим номером, який вказав Будда, і читаєш текст (тайською, англійською та японською мовами). Мені попався номер 10 - «Невизначеність. Упущеного не повернеш. Зустріч із людиною, яка буде вам прекрасною парою. Удача не світить. Будь обережна».
Монастир Ват По, де зберігається статуя Лежачого Будди, вражає не лише величчю та розмірами скульптури (46 м завдовжки), а й якоюсь особливою атмосферою. Окутана напівмороком і запахом східних пахощів, вона символізує занурення Будди в нірвану. На п'ятиметрових ступнях розташовані 108 перламутрових орнаментів. Загалом на території монастиря 400 зображень Будди і 95 пагод (чеді), де спочиває прах імператорів та їхніх родичів. Непідробний інтерес у туристів викликають чимось схожі на українських козаків кам'яні статуї, що охороняють вхід до монастиря, причому є серед них і кілька зображень європейців (як з'ясувалося, вони представляють Марко Поло). Цих гігантів давно-давно привезли з Китаю, але жодної історичної цінності тоді вони не становили, і взяли їх виключно як баласт. Зараз же статуї - невід'ємна частина храмового комплексу.
Візит до Бангкока не буде повним без відвідування найбільшого у світі ювелірного магазину. Уподобали його і наші туристи. У штаті магазину понад дві тисячі співробітників, серед них - понад сто першокласних ювелірів. Піти з нього, нічого не купивши, вам просто не вдасться - перевірено особисто. Порада - купуйте вироби тільки з камінням (гранати, рубіни, сапфіри, смарагди), адже дешеве золото можна знайти і в Туреччині. Ціни - від $10-15 за срібне та $150-200 за золоте кільце (з камінням) до $500 тис. за намисто зі смарагдами - і це не межа. До речі, відвідайте портал Jewelbox.ru, щоб краще орієнтуватися в цінах на ювелірні вироби. Як нам розповів менеджер із продажу, з листопада по березень клієнтами магазину стають здебільшого росіяни: «На відміну від західних туристів, які приїжджають до Таїланду поодинці, росіяни приїжджають сім'ями, саме тому вони найвигідніші клієнти». Продавці магазину, до речі, розмовляють 17-ма мовами і навіть проходять обов'язкові тримісячні курси російської.
Перший день у країні сонця і усмішок увінчався вечерею на теплоході. У воді відбивалося підсвічене ліхтарями золото храмів і неон хмарочосів, і хотілося думати, що феєрверк був влаштований на нашу честь.
День другий
Наш другий день у Східній Венеції розпочався з прогулянки на катері каналами. Повз нас пропливали хмарочоси, халупи, що стоять просто на воді, з вивішеною для просушування білизною, пристані, сліпучі храми, пагоди, вкриті очеретом кафе та білосніжні готелі. «Чому ці люди живуть на воді?» - питаю Кета. «Все просто: плавучі будинки набагато дешевші - близько $5 тис., тоді як ціна звичайної однокімнатної квартири - від $25 тис. Будинки на воді купують здебільшого приїжджі, потім збирають гроші на більш пристойне житло, а на їхнє місце перебираються інші новосели». - «А що вони роблять у сезон дощів?» - «На цей час (з серпня по жовтень) уряд виділяє їм тимчасові квартири», - з незмінною усмішкою відповідає всезнаючий Кет. «І на що схожі плавучі будинки після розливу? Невже щоразу доводиться ремонтувати?» - не вгаваю. «Загалом, так, але на це дають гроші або держава, або приватні фірми».
Бурю захоплення й емоцій під час прогулянки в усіх викликало годування рибок, а точніше риб - як мені здалося, деякі сягали розміру в пів метра! І як вони примудряються жити в такій брудній воді...
Далі на нас чекала низка офіційних зустрічей: в Асоціації тайських турагентств, у посольстві України та Міністерстві туризму Таїланду. Йшлося головним чином про те, як курячий грип вплинув на туристичний бізнес. Двома словами - після атипової пневмонії та аерофобії під час іракських подій на нього тут дивляться досить скептично, хоча деякий спад туристів (близько 10%) відзначають. Насамперед це торкнулося азійських ринків - Японії, Кореї та Китаю. Ринок СНД відносять до «нечутливих».
Проїжджаючи вулицями Бангкока, вражаєшся кількості бігбордів із зображенням короля Пуміпона Адульядета та його родини. Причому очам тайців і гостей країни постають фотографії різної давності - дуже популярні, наприклад, весільні фото. Тайці обожнюють свого короля в буквальному сенсі слова. «Він не лише найвища особа в державі, але й богорівна реінкарнація, що володіє магічною всемогутністю», - вичитала в путівнику. Чи так це, ручатися не буду, але те, що за образу Його Величності дають до семи років, факт. Одного туриста запроторили за ґрати за те, що той прилюдно розірвав банкноту із зображенням короля (а король зображений на всіх купюрах). Тим не менш симпатією до правителя я перейнялася на ґрунті джазу: ну де ви ще зустрінете монарха, який би у власному палаці влаштував джаз-студію?! Народжений у Кембриджі й навчався в Кельні король довгий час залишався вірним своїм європейським звичкам.
Ще одне спостереження - зображення короля обрамлені в жовті та блакитні тони, а кольори тайського прапора повністю збігаються з кольорами російського триколора - синьо-біло-червоний! Перше, напевно, простий збіг, хоча заради справедливості зазначу, що в крові нинішнього імператора Таїланду тече й часточка української крові. Катерина Десницька - так звали дочку судді з Луцька - у 1905 році в Росії зустрілася з принцом Чакрапонгом, сином Рами V. У 1907-му в них народився син, проте королевою Таїланду Десницька не стала - її чоловік закохався у свою 15-річну кузину, а бути лише однією з (у ті часи полігамія в Таїланді була цілком звичним явищем) вона, звісно, не змогла і поїхала з країни.
А от що стосується прапора, тут жодної випадковості немає, адже дипломатичні відносини Росії та Таїланду сягають корінням у далеке минуле: у 1883 році цесаревич Миколай відвідав Таїланд, а за три роки з відповідним візитом прибув до Росії і тайський король Рама V. До речі, тайський гімн написав російський композитор, а королівський палац досі охороняють молодики у формі російської армії XIX століття.
Вечір другого дня в Таїланді ми провели, гуляючи Бангкоком. Якщо ви вдень не встигли пройтися сувенірними крамницями, не біда: вони тут працюють і вночі (офіційно зачиняються о другій, але краще завершити покупки раніше - о дванадцятій чи першій). У Бангкоку два нічні ринки, Новий і Старий, до того ж розташовані вони недалеко один від одного, тож має сенс відвідати обидва. На Новому, трохи рафінованому, насамперед продають сувеніри - вироби з шовку, шкіри, різні ароматичні дрібнички. Старий ринок більш стихійний і «шматковий», чимось нагадує київську «Троєщину». Місцеві тут із задоволенням закуповуються, але й для туристів вистачає сувенірів. Ціни цілком прийнятні, а торгуватися не лише прийнято - без цього просто неможливо! Мова для спілкування з продавцем не потрібна (і взагалі, якщо ви добре знаєте англійську, забудьте про це: її тут розуміє мало хто, та й щоб зрозуміти тайську англійську, доведеться сильно напружитися). Торгуються беззвучно - за допомогою калькулятора: продавець показує свою цифру, а ви - свою. У моєму випадку діалог виглядав так: 500 - 50. 200 - 70. 100 - 100.
Ви все ще думаєте, що ринок - виключно для покупок? Де завгодно, але тільки не в Таїланді! По обидва боки ринку - струнка шеренга go-go-барів, ресторанів та інших розважальних закладів, а також готелів. «Секс-шоу, чоловічий та жіночий стриптиз, шоу лесбіянок», - чулося навздогін. Ні, дякую, якось обійдемося...
Задоволені покупками, ловимо тук-тук (місцевий моторикш), хоча точніше сказати, це «туксист» нас ловить. «Далеко до „Амарі Атріум?“» - «Ой, дуже далеко, кілометрів п'ять. 300 бат». «П'ять» кілометрів ми проїхали хвилин за 20, а наступного дня дізналися, що красна ціна цьому маршруту - 30 бат. Прикро...
О 12 годині ночі на вулицях Бангкока, як і раніше, було людно, найцікавіше, що траплялися й діти чотирьох-п'яти років. Звісно, були й особи, чия зовнішність не залишала сумнівів щодо їхньої професії. «Остерігайтеся брудних копів», — чуємо раптом двох хлопців, які зрівнялися з нами. Говорили англійською. «Кого?» — «Копів, поліцейських, — продовжують хлопці. — До нас причепилися якісь типи в поліцейській формі, зажадали документи, хотіли оштрафувати через їхню відсутність. Причому жодних документів у них самих не було й близько». Подякувавши за пораду, вирушаємо далі. Дорогою натрапляємо на справжнього поліцейського, який відпочиває в гамаку. Страж порядку навіть дозволив із ним сфотографуватися, а самозванці є всюди!
На другу годину ночі шум великого міста потроху стихає, усі заклади на цей час зачиняються, і серце десятимільйонного Бангкока починає битися повільніше. Вуличні куховарки потроху згортають свої пересувні кіоски, і до запаху їжі та вихлопних газів домішується тонкий аромат магнолій, якого вдень не помічали. Уранці на мешканців великого міста чекає звичайний робочий день, а на нас — поїздка до курортної Паттайї. Але це вже окрема розповідь...