Лісабонський договір допоможе Євросоюзу не втратити керованості
Мертвонароджена конституція ЄС, похована на референдумах у Франції та Нідерландах у 2005 році, була сміливою мрією частини європейської еліти заснувати щось на кшталт нової Римської імперії з соціально орієнтованою ринковою економікою, громадянськими свободами та владою закону. Ця спроба провалилася. ЄС не став «наддержавою», залишившись союзом держав з їхніми суверенітетами та приватними інтересами національних еліт.
Лісабонський договір, підписаний на саміті ЄС 13 грудня 2007 року, увібрав у себе з конституції всі положення, що стосуються керівних інститутів. Його практичний сенс у тому, щоб союз, що розширюється, не втратив керованості. Принцип консенсусу вже в середині 1990-х років паралізував рішення союзу з 12 достатньо однорідних країн. Він став просто неприйнятним, коли кількість членів ЄС досягла 27. Без Лісабонського договору ЄС не міг приймати новачків. Тепер портфелі в новому складі Єврокомісії буде легко поділити у разі прийому в найближчі два-три роки Хорватії та Ісландії.
У Раді ЄС основна маса питань у чотирьох десятках областей – у тому числі юстиції, внутрішніх справ, імміграційної політики – вирішуватиметься кваліфікованою більшістю, а не консенсусом. Можливість вето однієї країни виключається, це право гальмувало рух ЄС вперед, змушувало відмовлятися від багатьох нововведень. Але воно залишається там, де країни-члени не хочуть поступатися суверенітетом, – у сфері зовнішньої політики, оподаткування, соціального забезпечення і, природно, у разі перегляду основоположних договорів.
Вводиться нове визначення кваліфікованої більшості. Досі воно обчислювалося за складною формулою демографічної та іншої «ваги» кожної країни, що породжувало суперечки. Найбільша за населенням та розміром економіки країна ЄС – Німеччина має зараз у Раді ЄС 29 голосів. Стільки ж голосів у Франції, Великої Британії та Італії. У Мальти три голоси, хоча її населення менше за німецьке не в 10, а більш ніж у 200 разів. Лісабонський договір вводить чіткіше поняття «подвійна більшість» – це не менше 55% країн ЄС, що представляють не менше 65% його населення. Втім, деякі країни все одно незадоволені можливістю появи блокуючих коаліцій, які можуть ущемлювати їхні інтереси.
Договір урізає роль країн-членів на користь повноважень союзу, що породило опір у деяких державах. Звідси провал торішнього референдуму в Ірландії, зволікання з підписанням ратифікованого тексту президентами Польщі та Чехії. З набранням чинності Лісабонського договору ЄС зможе підписувати міжнародні договори та вступати в міжнародні організації. Заодно в договорі вперше з'явилася стаття про можливість виходу з ЄС – для цього країні потрібно буде провести переговори, як і при вступі до союзу.
Лісабонський договір значно підвищує роль Європарламенту. ЄС створювався як союз держав, які представляє Рада ЄС. Європарламент має прямий мандат від громадян. У майбутньому спільно Європарламентом та Радою ЄС прийматиметься 95% рішень – вдвічі більше, ніж раніше. Європарламент отримує право впливати на вирішення питань про надання притулку, на регулювання шенгенського простору, співробітництво у галузі цивільного права та боротьби з організованою злочинністю. За ним буде останнє слово в переговорах про союзний бюджет. «Якщо ми скажемо «ні», то це буде «ні», – досить заявив ветеран Європарламенту, депутат від християнських демократів Німеччини Ельмар Брок.
Лісабонським договором запроваджено посаду голови Європейської ради, який обирається главами держав та урядів на 2,5 роки з можливістю одного переобрання. На позачерговому саміті 19 листопада «президентом ЄС» став прем'єр Бельгії Герман ван Ромпей. На нову посаду верховного представника з іноземних справ та політики безпеки призначено британку Кетрін Ештон. До неї одночасно перейдуть нинішні повноваження верховного представника із загальної зовнішньої політики та безпеки (раніше ним був Хав'єр Солана) та єврокомісара із зовнішніх зв'язків та політики європейського сусідства (цю посаду обіймала Беніта Ферреро-Вальднер). У проекті конституції ЄС цей новий пост називався «міністр закордонних справ ЄС», але на вимогу противників перетворення Євросоюзу на «наддержаву» назву було змінено.
«За Лісабонським договором верховний представник отримає у своє розпорядження важелі та механізми, що знаходилися дотепер у руках різних центрів влади в ЄС, – пояснив «Времени новостей» Хав'єр Солана. – Моїй наступниці залежно від обстановки буде значно легше використовувати весь арсенал засобів ЄС. Вона спиратиметься на створювану нами службу зовнішніх дій, яка стане однією з найбільших дипломатичних служб світу».
На питання, як це вплине на відносини ЄС з Росією, глава європейської дипломатії, що йде, відповів обережно: «Це нововведення посилить наступність. Чи дасть воно свіжий імпульс цим відносинам, залежатиме від політичної волі обох сторін просувати їх вперед».