Прогулянки Стокгольмом змушують приїжджих закохуватися у Швецію, це та сторона, яка видна при виході з порома, що доставляє туристів зі сходу до Стокгольма. Щоб оселитися тут, потрібно спорожнити не одну кредитну картку.
Пройдіть по Стокгольму, і росіян ви зустрінете тільки в центрі, на шопінгу. Російськомовні емігранти прибувають до Швеції з однією валізою, дивляться навколо і кажуть: «Вау, красиво, чисто, доглянуто, влада не хамить, хочу тут жити!»
Російськомовна діаспора перетинається на російських вечірках. Росіяни не їдуть більше масово сюди жити, їдуть в основному студенти або «наречені». Більшість студентів не хочуть повертатися назад, і на сайтах знайомств все рясніє анонсами охочих одружитися.
«Сходи на російську дискотеку, – кажуть старі емігранти, – там повно «красунь на навчанні». Вони живуть по десять чоловік у кімнатах, сплять на підлозі, їх регулярно обманюють. Комусь щастить, і їм вдається знайти собі партнера, до якого вони відразу переходять жити. За це вони готові на все, а якщо пощастить, то можна й заміж вийти. Всі ці дівчата дуже добре розуміють, що таке гроші. Центром таких вечірок є етнічні шведи. Тут вам запропонують «діловий шлюб», у кожного росіянина є на прикметі свій швед і бізнес-план на нього».
Цікавить дешева горілка? Ні? Хочете вкласти гроші в ресторан чи газету? А як вам ідея зробити у Швеції бізнес з «бла-бла-бла»? Зустрівши того, хто живе тут, багато хто одразу починає прикидати, як можна на ньому заробити. Вас цікавить прибирання вдома? А сніг з даху скидати не треба? А перевезти меблі? Недорого! Ні? А не хочете купити цигарок? А як вам ідея перетворити симпатичний, але погано зроблений російський інтернет-форум на новий Google? Все що потрібно – це дати грошей.
Майже всі в «маленькій Росії» займаються побічними заробітками. На вечірках я розмовляв з колишніми лікарями, юристами, які займаються прибиранням, рознесенням газет, перепродажем уживаних машин, різноробочими без освіти, які продавали контрабандні цигарки та горілку, паралельно приторговуючи віагрою та салом. Підлітки, які люблять легкі гроші, без великих зусиль заробляють, граючи в покер в інтернеті. Якщо комусь вдається «закадрити» шведа чи шведку, це вважається ознакою великого успіху в житті. Втім, російськомовні партнери шведів цікавлять мало, це гра, де всі все розуміють, і ті, хто шукає, і ті, хто є об'єктами полювання.
Чоловіки старшого віку одягнені за зразком ранніх 90-х, у двобортні піджаки та яскраві сорочки, жінки у блискучих одежах, з безліччю бісеру та на високих підборах, молодь у спортивних костюмах, все те, що було актуально, коли вони опинилися у Швеції. Всі щось постійно їдять і обговорюють їжу. Їжа відіграє для іммігранта символічну роль. Коли вони ставлять фото про своє теперішнє сите закордонне життя, вони часто ілюструють це столом з їжею.
Називати еміграцію «маленькою Росією» не зовсім коректно, багато хто з емігрантів останньої хвилі – вихідці з Прибалтики, Середньої Азії, України та Кавказу. Хоча їхня національна ідентичність пов'язана не стільки з релігією та укладом життя, скільки зі спільними спогадами про те, як усі вони жили в одній країні.
«Маленька Росія» іммігрантів приїжджає до Швеції разом із хворобами російського суспільства. Слідуючи своїй славі, прикметами якої завжди були неохайні сезонні робітники, етнічні конфлікти та упереджене ставлення до азіатів, африканців та арабів; ірраціональна ненависть до геїв.
Не випадково на минулих виборах багато росіян підтримали альянс великої буржуазії та партію націоналістів – прихильників гасла «Швеція для шведів». Лідери російськомовної громади дотримуються правих буржуазних поглядів і опосередковано пропагують їх через свої інформаційні ресурси. Риторика націоналістів про захист «істинно шведських цінностей» також знаходить тут відгук.
У «російському голосуванні» є щось хуліганське, авантюрне. Ті ж лідери спільноти, які раніше допомогли правим стати при владі, все активніше починають агітувати вже за лівих і все більш радикальних націоналістів.
Багато російськомовних емігрантів осіли на бідних емігрантських околицях Стокгольма. Упереджене ставлення до тих, хто виглядає «не по-слов'янськи» або «не по-скандинавськи» російськомовні жителі із захопленням виправдовують. «Ми ж європейці!» – гордо кажуть підпилі співрозмовники. Всіх інших іммігрантів росіяни вважають на щабель нижче. «Однак ми швидко зрозуміли, що для шведів ми всі однакові, що чорні, що жовті, що блакитні. Вони вважають усіх нас дикунами».
У російськомовній громаді Швеції немає спільності, і по суті, те, що тримає емігрантів разом, це кулінарні смаки та зустрічі на російських дискотеках. В еміграції в такій безбожній країні, як Швеція, багато хто звернувся до православ'я, але все це відбулося вже тут. Всі вони не люблять свої нові пострадянські держави і лають систему загального надувательства та наживи в республіках. У «маленькій Росії» є й невдоволення шведським всепроникаючим расизмом, коли це зачіпає їх самих. «Швеція дуже русофобська і нетерпима до будь-якого відхилення», – кажуть вони. Нацменшинам же треба було приїхати до Швеції, щоб нарешті стати росіянами.
За даними нещодавнього дослідження професора соціології Стокгольмського університету Ришарда Шулкіна, Швеція знаходиться на передостанньому місці в Європі за рівнем інтеграції іммігрантів. У перші десять років у країні більшість залишається безробітними.
Багаті російські туристи викликають у жителів «маленької Росії» злість. Колись ці іммігранти їхали від бідності. А раптом виявляється, що масово приїжджають російські туристи, яким по кишені багато з того, що емігрант ніколи собі не дозволить, і що, залишившись там, можна було б жити нормально.
Для нинішньої російської молоді еміграція до таких країн, як Швеція, – щось на зразок фетишу і недосяжної мети, що вміщають у себе дух пошуку кращого місця на землі і щось, що нагадує про казку і мрію про самореалізацію та багатство. Старше ж покоління читало про еміграцію у Довлатова і Лимонова, всі вони люди, які поїхали з сумнівних політичних умов, але цілком прийнятних матеріально, відмовляючись грати за встановленими правилами.
«Наші вважають, що все це, – моя співрозмовниця на російській вечірці оглядає вид з вікна бару, – їхні володіння». Нічого хорошого при цьому не малося на увазі. Вона не надто часто їздить до Росії і сама поїхала від наростаючої гомофобії. Мати-одиначка, після безуспішних пошуків роботи вона відкрила свій бізнес з прибирання будинків, який веде прямо з дому. Її невелика квартира заповнена миючими засобами. На неї працюють кілька нелегалок, які безпосередньо і прибирають. Вона часто ходить разом з ними і слідкує, щоб все було в порядку. «Я люблю Росію, а ось росіян – не дуже», – говорила вона.
Наступний співрозмовник парирував: «Я люблю Швецію, а ось шведів – не дуже. Кожен швед з трьома класами освіти вважає себе унікальним, просто даром природи. Але подивись на ці задерті від зарозумілості носи і надуті обличчя, і ти все зрозумієш».
Ми пішли зі співрозмовниками прогулятися центром міста. Час від часу навколо лунало смішне шведське «йа-йа», саме за цим підтакуванням з російської комедії про «кемську волость» ми висміюємо шведський менталітет. На нас озиралися, мої напідпитку співрозмовники голосно перемовлялися, і при звуках російської мови благопристойних шведів пересмикувало. Ми були тим, про що говорили мої співрозмовники, – екзотичною фауною, яскраво вбраною – жінки в хутрах і блискітках, чоловіки в шкіряних куртках і спортивних штанях.
Навколо нас гуляли турки і араби в золоті, африканці в широких реперських джинсах і з абсурдно великими золотими ланцюгами. За рогом грали на дудках індіанці, якийсь клоун кричав і совав папірці про рекламу пластичних операцій, потім стали грати на гармошках румунські цигани.
До нас підійшов дивний тип кримінального вигляду. «Гей, – сказав він і показав кілька майок, продовживши російською, – всі справжні – Armani. Відмінний товар». «Вкрадене?» – запитав я, і всі подивилися на мене, як на клінічного ідіота. Ми пішли далі, і до нас приєднувалися інші гуляючі. Нові ідеї, як заробити, озвучувалися безперервно.
Леонід ФАЙВУШКІН,
«Русская Германия».