Як і багато хорошого (та й поганого) в Європі, практика «зшивання» частин у єдине ціле неполітичними нитками була запозичена в Штатах. Причому навіть не в сучасних, а, страшно сказати, середини позаминулого століття. Ще за 70 років до того 13 колоній об'єдналися в Союз, який важко було назвати навіть конфедерацією, – настільки слабкими були зв'язки між штатами-засновниками, настільки різнилися їхні, по-сучасному кажучи, суспільно-політичні моделі. (Незважаючи на безсумнівну наявність єдиної предтечі – британського зразка – сторонні впливи на момент Американської революції почали відігравати свою роль.
Де-не-де позначалося самоврядування Шотландії, де-не-де – Ірландії, де-не-де – скандинавських монархій, а Південь перебував під безсумнівним впливом французьких і частково іспанських ідей.) Переїзд із Вермонта до Массачусетса мало чим відрізнявся від переїзду з країни в країну. Сьогоднішній Євросоюз куди більш інтегрований, ніж тодішні США.
До середини XIX століття Штати переживали перший бум залізничного будівництва, і саме поява залізниць з їхньою неймовірною досі швидкістю пересування і зробила Штати єдиною країною. Особливо ефектна крапка (точніше, кривава пляма) була поставлена під час громадянської війни, коли густіша мережа залізниць на Півночі стала одним із вирішальних факторів перемоги юніоністів. Вони могли швидше перекидати війська в зону бойових дій і маневрувати в ній (попутно породивши ще один феномен сучасності – громадянська війна була першою війною сучасного типу, з лінією фронту і ланцюжками стаціонарних укріплень уздовж неї).
«Юніонізація» Штатів відбулася невдовзі після громадянської війни, коли трансамериканська магістраль – від Атлантики до Тихого океану – перестала бути дивиною. Завершення процесу ознаменувалося символічною граматичною деталлю: до Великої магістралі USA в англійській мові були множини, а стали – однини.
В Європі, однак, ні залізниці, ні мережа автомобільних магістралей, ні зведення кордонів до (досить жалюгідних) символів не привели до результату, схожого з американським. Відмінності між країнами все ж були куди більшими, ніж відмінності між штатами, та й штати один з одним ніколи не воювали (навіть громадянська війна була конфліктом двох взаємно альтернативних союзів штатів).
Однак прихід у Старий Світ ще однієї американської ідеї – ультрадешевих авіакомпаній – зіграв (або, як мінімум, почав грати), здається, ту саму роль, що й залізниці в США 150 років тому. Сам концепт – «літак має возити, а не годувати, поїти та/або тішити» – здається винаходом велосипеда, однак втілення його в реалії буття в 1980-ті в Штатах стало і одкровенням, і революцією. Першою практикувати «скелетний» (тобто ніякий) сервіс почала компанія Southwest Airlines, яка дуже швидко стала в Штатах лідером дешевого сегмента ринку і потягнула вниз ціни решти авіакомпаній.
В Європі ж тривало панування величезних, неповоротких, напів- або повністю державних «носіїв прапора» на хвостовому оперенні. Криза середини 90-х ледь не відправила в штопор добру половину «старих» авіакомпаній Європи – і відправила б, якби не масивні (і не зовсім законні з точки зору конкурентних правил Євросоюзу) вливання казенних грошей у них. Саме тому до недавнього часу в небі існувала ситуація, здатна ввергнути в сказ будь-якого мандрівника, який рахує гроші: 500-кілометровий переліт, скажімо, Гельсінкі – Стокгольм на європейській авіакомпанії коштував стільки ж, скільки стикувальний переліт Стокгольм – Бостон на американській.
Першими ідею «бюджетних авіаліній» у американців підгледіли (і вкрали, – ідею-бо цвяхами до підлоги не приб'єш) англосакси – британці та ірландці. Перші європейські «дешеві» авіалінії були зареєстровані в середині 1990-х саме там і тут же породили масу спекуляцій про демпінг, змови, приховані субсидії тощо. Секрет заварки, однак же, простий. Точніше було б назвати його «принципом чайних ложечок». Придумали його знову ж таки американці, хоча й (ось вона, гримаса парадоксу!) не з «дешевої» Southwest, а з цілком «дорогої» Delta. Тепер цей принцип увійшов у половину підручників з менеджменту – і правильно.
Тоді ж, на початку 90-х, Delta прийняла рішення щодо другої чайної ложечки. До того одна ложечка призначалася, щоб розмішувати дармовий цукор у дармовій каві, друга – щоб їсти дармове ж тістечко на завершальному етапі дармового обіду. (Поняття «дармовий» тут дуже умовне – вартість чесно включалася і включається, зрозуміло, в ціну квитка.) Невідомий геній у Delta запропонував керівництву – а нехай ці пасажири якось обійдуться однією ложечкою. Зрештою, не чужа, своя. Чай, не погордують...
Те, що спочатку здалося шизофренією, винищення ложечки стало комерційною революцією. Простий підрахунок: на борту літака, скажімо, 350 пик (тобто нас з вами). Кожному призначена ложечка. Кожна важить, скажімо, 25 грамів. Разом – майже 9 кілограмів ложечок, які везуть на відстань у кілька тисяч кілометрів, спалюючи заради цього на кілька десятків доларів пального.
Після прильоту, до речі, їх ще треба мити (ще кілька десятків доларів на мийний засіб, амортизацію посудомийної машини, електрику тощо). Це вже, припустимо, сотня доларів на рейс. Рахуємо далі: два рейси на день – двісті «зелених». А в авіакомпанії, скажімо, щодня по два рейси роблять 400 бортів. $80 тис. на день. А днів у році – 365. Разом 30 млн. економії, які можна відняти від ціни квитків – за рахунок відмови від другої ложечки...
Якщо застосовувати цей принцип повною мірою, то надзвичайно низькі ціни «бюджетних» авіакомпаній перестають виглядати містикою. Якщо пасажирів не годувати, то й пайок возити не треба, а якщо не возити пайок, то можна звільнити місце. А якщо звільнити місце, то можна посадити в літак на 3-4 клієнти більше, а вже якщо саджати на 4 більше, то можна й решту крісел посунути ближче на 10 сантиметрів, впритул до дозволеної межі безпеки, і звільнити місце ще для десятка людей, і все це списати з ціни квитків...
Загалом, минулого року дешеві авіакомпанії перевезли по Європі 80 млн. пасажирів. Це приріст майже вдвічі – позаминулого року таких було «всього» 47. Вибухове зростання триватиме, за оцінками британського The Economist, як мінімум до 2010 року, коли до 40-50% усіх європейських авіаперевезень здійснюватимуться «бюджетниками» (проти нинішніх 22%). При цьому дешевизна давно перестала бути монополією англосаксів – і країни Східної Європи, з їхніми низькими цінами на робочу силу, несподівано почали вириватися в лідери.
Ще одна особливість «бюджетників» полягає в тому, що вони літають з і в дешеві – тобто провінційні – аеропорти. Економічно це зрозуміло, однак психологічний фактор досі враховано мало. Європейці дізнаються, що у Франції, окрім Парижа, є Каркассон, у Швеції, окрім Стокгольма і Мальме – Вестерос, у Великій Британії, окрім Лондона – Глазго і Кардіфф. Провінція впізнає провінцію, скидаючи столиці з п'єдесталів. Чисто американський феномен – ну хто в стані згадати, які в яких штатів столиці?
Вплив об'єднавчої сили «бюджетників» позначається і за межами ЄС. Хоча країни, що не входять до Євросоюзу, категорично не хочуть впускати до себе дешеві авіакомпанії, вони не можуть повністю припинити сполучення з євросусідами. Через місяць після того, як в естонський Таллінн почав літати дешевий EasyJet, кілька пітерських і псковських турфірм негайно налагодили відправляти чартерні автобуси, що прибувають навіть не до Таллінна, а в аеропорт – саме до початку реєстрації. Проведені в автобусі години легко компенсуються дешевизною квитків – поїздка виявляється вдвічі, якщо не втричі дешевшою. (Проблема візи залишається, але й її турфірми беруть на себе.)
Зовсім нещодавно, сидячи в кафе в центрі Риги (кажуть, сюди скоро почнуть бігати автобуси з Пскова та Мінська), я підслухав розмову молодої парочки, яка вирішувала, куди краще втекти від батьків на дві доби – у сусідню Юрмалу чи в південну Польщу. Польща перемогла: сумарна вартість авіаквитків і дешевих польських провінційних готелів виявилася нижчою за вартість таксі до Юрмали та дорогого тамтешнього готелю...
Тож якщо брюссельські бюрократи колись вирішать поповнити свій пантеон євробогів-інтеграторів (у Брюсселі вже є об'єкти, що носять імена батьків-засновників ЄС), вони цілком можуть поставити на площі перед Єврокомісією мельхіорову ложечку.