Щорічне тестування систем тривожного оповіщення проходить у Швейцарії 1 лютого
Портал Swissinfo.ch зібрав найочевидніші дивацтва зі сфери повсякденного життя та політики Швейцарії. Хоча, звісно ж, цей список аж ніяк не можна вважати вичерпним.
1. Щорічне тестування систем тривожного оповіщення
Щороку у Швейцарії проходить тестування систем тривожного оповіщення населення в рамках підтримання в робочому стані загальної інфраструктури цивільної оборони в країні. В інших країнах теж є щось подібне, але якщо в порівнюваних зі Швейцарією за площею Нідерландах налічується приблизно 4,2 тисячі сирен, то в Конфедерації їх понад 7 тис. З приводу цієї події навіть знято відеоролик Міністерства оборони, захисту населення та спорту Швейцарії.
2. Швейцарці та їхня зброя
А ви знали про те, що майже в кожного швейцарця вдома є зброя? Справа в тому, що, відслуживши строкову, кожен швейцарський громадянин має право забрати з собою «на цивільне» свою штатну зброю з деякою кількістю боєприпасів до неї. З недавніх пір, щоправда, боєприпаси належить зберігати окремо від стволів у кантональних цейхгаузах. Крім того, власник зброї зобов'язаний щороку проходити тестові стрільби.
До речі, саме тому так непросто отримати швейцарське громадянство – адже з ним людина отримує і великі права, включаючи право на носіння зброї. До речі, про права: зброя в домі швейцарця відіграє роль символу його республіканської цивільної доблесті, поряд з податковою декларацією та правом обирати і бути обраним.
3. Таблетки йоду від радіації в подарунок від кантону
У Швейцарії, як відомо, наразі працюють п'ять атомних електростанцій, а одна з них, АЕС Мюлеберг, розташована зовсім недалеко від Берна, політичного центру Конфедерації. Тому влада всіх кантонів, на територіях яких знаходяться реактори, регулярно розсилають поштою безкоштовно упаковки зі «свіжими» таблетками йоду.
А в кантоні Берн кожен новоприбулий сюди на постійне проживання отримує не просто таблетки, а докладну карту кантону та інструкції, як поводитися в разі оголошення радіаційної тривоги. Дивно? На наш погляд – просто розумно!
4. Бункери в горах та будинках
Свого часу у Швейцарії цілих 20 років поспіль реалізовувалася програма створення в країні достатньої кількості місць у протиповітряних та радіаційних сховищах. Завершена ця програма була в 1989 році, якраз під завісу холодної війни. Відтоді Швейцарія може похвалитися досить дивним рекордом – у цій країні практично кожен житель може розраховувати на місце в сховищі.
Наразі всі ці споруди цивільної оборони використовуються зовсім не за своїм прямим призначенням: у них влаштовують комірчини, винні погреби і навіть дата-центри. Саме тому особливим попитом зараз користуються гірські бункери, побудовані в глибині альпійських руд у роки Другої світової війни. У них швейцарці сподівалися відбитися від німецького та італійського вторгнень, а сьогодні в цих надрах тихо гудуть сервери, на яких зберігається особливо важлива інформація клієнтів.
5. Трифазне електричне гніздо
Багато хто, вперше приїжджаючи до Швейцарії, несподівано розуміє, що така, загалом настільки ж незамінна, наскільки звична та непомітна в повсякденному житті річ, як електричне гніздо, влаштована у Швейцарії за зовсім своїми особливими, відмінними від європейських стандартами. Праски, чайники, пилососи та мікрохвильові печі, захоплені з собою з дому, несподівано неможливо підключити. І доводиться купувати для початку спеціальні перехідники.
До речі, і це теж зустрічається тільки у Швейцарії – у квартирах тут часто є гнізда, розміщені високо під самою стелею, куди часом навіть руками не дістати. Як ви думаєте, навіщо потрібні такі гнізда?
6. Інформація на упаковках кількома мовами
Швейцарія – країна невелика за площею, але дуже різноманітна, в тому числі й у мовному сенсі. Згідно з конституцією країни тут існують мови «національні» (Landessprache) та «офіційні» (Amtssprache).
Поняття «національна мова» робить акцент на мові як явищі культури та історії. Такими мовами є німецька, французька, італійська та ретороманська. Поняття «офіційна мова» робить акцент на мові як технічному інструменті спілкування з конкретними прикладними цілями. Тому на федеральному рівні «офіційними мовами» є лише німецька, французька, італійська мови.
Це означає, що, зокрема, лише цими мовами ведуться парламентські дебати та на федеральному рівні робляться переклади цих дебатів та основних друкованих документів. Усі повсякденні формуляри та документи, що надсилаються громадянам федеральною владою, як правило, написані цими трьома мовами. У кантоні Граубюнден, згідно з конституцією Швейцарії та самого кантону, характер «офіційної» мови може приймати і ретороманська, але тільки в даному кантоні, на території якого і живуть трохи більше 35 тисяч швейцарців, для яких рідною є ретороманська.
І саме тому всі суспільно важливі написи та оповіщення у Швейцарії робляться щонайменше трьома офіційними мовами – німецькою, французькою та італійською. Втім, багато виробників продуктів харчування, наприклад, за власним бажанням і по можливості, звісно, додають на упаковки й інші мови, нерідко навіть російську. Незвично? Так, дійсно, незвично, але зате у Швейцарії, проживаючи в ситуації постійної багатомовності, зручніше вчити іноземні мови, та й взагалі, це дуже розширює персональні горизонти.
7. Пити воду з-під крана – це нормально
Швейцарія володіє 6% запасів прісної води на європейському континенті, займаючи лише 0,4% його території, тому не випадково Конфедерацію часто називають «водонапірною вежею» Старого світу. Швейцарія має на своїй території приблизно 1500 озер, більшість з яких сформувалися після завершення останнього льодовикового періоду.
Невшательське озеро – найбільше озеро з усіх водойм, береги яких належать лише Швейцарії. Женевське озеро – найбільше прісноводне озеро в Центральній Європі. Витоки річок Інн, Рона та Рейн, найбільших річок Європи, також знаходяться в Швейцарії. Більша частина опадів у країні випадає у вигляді снігу в Альпах. Стан глетчерів та снігового покриву в горах безпосередньо впливає на стан найбільших водних артерій країни. Сезон паводків на річках припадає на весну та початок літа, коли починається інтенсивне танення снігу та льоду в горах.
І найголовніше – коли в ресторані вам запропонують «склянку води з-під крана» не слід ображатися або думати, що вас хочуть якось обдурити. Справа в тому, що в Швейцарії з крана по суті тече мінеральна вода. І пити її можна без проблем. Щоправда, вона дуже насичена вапном, тому за чайником тут краще доглядати дуже ретельно, не допускаючи накипу.
8. Зупинки громадського транспорту розміром з палац
Швейцарці люди скромні, своїм багатством і заможністю тут хвалитися не прийнято. Але от на чому тут не прийнято економити – так це на транспорті та транспортній інфраструктурі. Подивіться на будівлю, побудовану на околиці Берна. Ні, це не палац герцога і не житловий будинок, це лише зупинка трамвая, чи не найпопулярнішого в Швейцарії виду громадського транспорту.
Цей «павільйончик» має всередині невеликий кіоск з пресою та різними дрібницями, а також технічні приміщення, пов'язані із забезпеченням функціонування трамвайного маршруту. Там є зручна лавка, чекаючи трамвая та перебуваючи під надійним дахом, здатним витримати падіння невеликого літака, можна ознайомитися з новітніми афішами. І ще, будучи дуже економними, швейцарці не заперечують, якщо, наприклад, така зупинка буде яскраво освітлюватися всю ніч, навіть за відсутності трамваїв та пасажирів. Ну і нарешті, якщо ви думаєте, що це дуже велика будівля зупинки, то ви помиляєтеся. Є куди більші за своїми розмірами.
9. Дзвони та їх оглушливий дзвін
Швейцарці – люди, які люблять спокій і тишу. Разом з тим не слід думати, що в цій країні взагалі не можна поворухнутися і що тут все заборонено. Укладаючи договір оренди квартири, мешканець, наприклад, підписується і під правилами загального розпорядку дня в будинку, в якому, до речі, чітко прописано, що, наприклад, голосно грати вдома на музичних інструментах цілком можна – але лише годину до обіду і годину після. Що логічно! Дивним є та обставина, що швейцарці зовсім нічого не мають проти церковних дзвонів, які дзвонять коли хочуть і часом так голосно, що не чуєш ні себе, ні свого співрозмовника.
Деякі дзвіниці взагалі відбивають кожні чверть години, що спочатку дратує, потім це навіть допомагає, особливо вранці, не проспати на роботу, а потім цей дзвін просто перестаєш чути. Деякі, правда, не витримують і подають до суду, особливо якщо їм здається, що через постійний дзвін дзвонів падає ціна на нерухомість. Такого роду процеси тривають досить довго, коштують дорого, і в кращому випадку вони призводять до якихось компромісних рішень. Зате в магазинах неослабним попитом користуються затички для вух. Дивно? Ще б!
10. Берн не є столицею Швейцарії
Ну і, нарешті, останнє. Кожна країна має свою столицю, місто, де розташовані уряд, парламент, інші органи влади. А от у Швейцарії столиці немає. Берн хоч і просуває себе на туристичному ринку як «capital of Switzerland», але юридично столичного статусу він не має.
Берн – столиця однойменного кантону, але що стосується всієї Швейцарії, то столиць у неї, насправді, багато. Цюрих – столиця ділова, Женева – столиця міжнародна, Базель – столиця хімічна, Санкт-Галлен – університетська. Берн же – це місто, в якому федеральні органи влади були розміщені після громадянської війни 1847 року і після створення сучасної федеративної Швейцарії в 1848 році в порядку компромісу.
На роль столиці країни, до речі, активно претендував Люцерн, і це відчувається навіть зараз, у столичному шармі цьому місту дійсно не відмовиш. Однак католики програли громадянську війну, зі столичним статусом Люцерну довелося розпрощатися (зараз він лише столиця однойменного кантону). У Берні ж парламент і уряд лише орендували, як то кажуть, «кут», побудувавши потім для себе імпозантну будівлю Федерального палацу. Але юридично столичного статусу Берн так і не отримав, що є, мабуть, найкращим символом, що відображає сутність швейцарської державності.
Джо ФЕЙ.
Переклад Ігоря Петрова.