Угоду було підписано в містечку Рютлі, яке розташоване на березі Фірвальдштетського озера в кантоні Швіц. Це місце вважається історичною святинею, хоча являє собою лише поросле травою поле, де встановлено прапор Швейцарської Конфедерації. Пізніше в Рютлі не раз зустрічалися воєначальники, щоб обговорити чергове кризове становище. Ця традиція тривала аж до 1940 року. Востаннє вищий командний склад проводив раду, на якій було сплановано дії швейцарських військ у разі загрози німецького вторгнення.
У 1991 році в Рютлі на честь 700-річчя з дня підписання союзу було прокладено так званий Швейцарський шлях. 35-кілометрова ділянка розбита на 26 частин, які символізують швейцарські кантони та напівкантони. Вроджена точність і акуратність змусила швейцарців ретельно прорахувати довжину кожного відрізка пропорційно до кількості мешканців того чи іншого кантону. Уздовж шляху встановлено меморіальні пам'ятники.
Ще однією особливістю швейцарського менталітету є крайня обережність і продуманість кожного кроку, поступовість у здійсненні своїх задумів, небажання йти напролом. Саме таким шляхом кантони Швіц, Унтервальден і Урі домоглися суверенітету й повели справу до розширення свого союзу. Своєрідним каталізатором у цьому процесі була загальна ненависть кантонів до могутньої династії Габсбургів, яка відігравала далеко не останню роль у Священній Римській імперії. Перше розширення конфедерації відбулося завдяки перемозі конфедератів над Габсбургами у війні 1315 року. Унаслідок цього в містечку Бруннені, на іншому березі Фірвальдштетського озера, але все в тому ж кантоні Швіц, було підписано новий договір, що значно доповнював попередній, укладений у Рютлі. Ця подія мала величезне значення. Усі образи кантонів на Габсбургів, накопичені за багато років, прорвалися назовні й дали поштовх до об'єднання. Слідом за «лісовими кантонами» до конфедерації вступили (щоправда, поступово) практично всі кантони.
Історія Швейцарської Конфедерації знає багато злетів і падінь. Одного разу конфедерація навіть перестала існувати - під ударами наполеонівських військ утворилася єдина й неподільна Гельветська республіка, яка потрапила в повне підпорядкування Франції. Остання черпала з республіки економічні та людські ресурси, зокрема рекрутувала солдатів для наполеонівської армії, що вела війну з австро-російською коаліцією. У 1812 році, після розгрому французів, Швейцарія знову здобула незалежність і зберегла територіальні кордони.
Нині до складу Швейцарської Конфедерації входять 23 кантони, три з яких (Унтервальден, Аппенцель і Базель) розділені на напівкантони. Мешканці кожного кантону й напівкантону дуже ревно ставляться до своєї внутрішньої незалежності (кожен кантон має свій уряд і свої закони) та до дотримання найвищих принципів демократії (будь-яке більш-менш значуще рішення ухвалюється на основі референдуму). Швейцарія (названа так на честь кантону Швіц - першого кантону, який запропонував об'єднатися) зберігає міжнародний статус нейтральної держави. Цей принцип поширюється і на сферу економіки: швейцарці й досі відмовляються вступити до загальноєвропейського союзу. Головним суддею в цій справі є Історія, про яку ми сьогодні, у День народження Швейцарської Конфедерації, і згадували.