Демографи вже давно вивели формулу, необхідну для того, щоб населення не зменшувалось. Строго кажучи, населення починає зростати, якщо середньостатистична жінка народжує за своє життя 2,15 дитини. На практиці це означає, що сім'ї повинні мати по троє дітей. Розрахунки тут прості. По-перше, хлопчиків народжується дещо більше, ніж дівчаток. Отже, при двох дітях в середньому однієї дівчинки не виходить. По-друге, не всі діти доживуть до того віку, коли самі зможуть стати батьками. Нарешті, по-третє, частина цих дітей будуть безплідними.
Але скорочення населення Європи - це лише половина проблеми, друга половина – в тому, що все населення землі збільшується, причому досить швидко. Ось тільки зростання це відбувається там, де воно саме по собі створює проблеми не менші, ніж депопуляція населення Європи.
При різкому зменшенні кількості жителів економічно розвинених країн стрімко зростає населення у відсталих та країнах, що розвиваються. Саме вони дадуть основний приріст до 2050 року, коли за прогнозами демографів населення планети збільшиться майже вдвічі. В даний час середня жінка в бідних країнах народжує майже вдвічі більше дітей (2,9 дитини), ніж у багатих (1,6 дитини).
Про те, що демографічні процеси є «проблемами», «кризою», «трагедією», говориться так часто, що люди перестають вже замислюватися, а що, власне, жахливого в низькій народжуваності на глобальному Заході та високій народжуваності на глобальному Півдні. Тим часом очевидно, що є дві принципово різні точки зору про природу загрози, що виходить від нинішньої ситуації. Демографи поділяються на раціоналістів і цивілізаціоністів.
Для перших падіння народжуваності в «зонах благополуччя» небезпечне не саме по собі, а в сукупності зі зростанням тривалості життя. Це поєднання докорінно змінить співвідношення між старими та молодими, зниження народжуваності та збільшення тривалості життя призведе до збільшення відсотка літніх людей, тобто потенційних утриманців. До проблеми «нікому утримувати старих» додається проблема «не вистачає робочих рук для виробничої сфери».
У 2050 році в економічно розвинених регіонах кожен третій мешканець буде старше 60 років, а у відсталих – лише кожен п'ятий. Натомість в одинадцяти найбідніших країнах – Афганістані, Анголі, Бурунді, Чаді, Демократичній Республіці Конго, Екваторіальній Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Ліберії, Малі, Нігері та Уганді – половина населення буде молодше 23 років.
Звідси напрошується висновок – надлишок молодого населення бідних країн потрібно перетворити на трудових мігрантів і направити туди, де багато грошей та старих, але мало робочих рук. Гастарбайтери працюють, платять податки та утримують аборигенів пенсійного віку. У 50-60-х подібні програми були запущені в ряді країн Західної Європи, США та частково навіть у СРСР.
Однак реальність відрізняється від теорії. Насамперед, кваліфікація вихідців із країн третього світу була достатньою для промислово-індустріальної фази розвитку, але зовсім не відповідає сучасній постіндустріальній економіці. По-друге, натуралізовані емігранти відтворюють у своїх нащадках ту ж соціальну страту, яку вони займають. В результаті відбувається вкрай неприємна річ: станове розшарування в західному соціумі зумовлюється не лише економічними та освітніми факторами, а й етнічним походженням. Картина, в якій кольоровий пролетаріат обслуговує білих «панів життя», доречна в антиутопії, але навряд чи влаштовує політиків.
І все ж демографи-раціоналісти вважають, що всі ці проблеми вирішуються. Однак не менш поширений інший погляд на наслідки демографічного дисбалансу. Для багатьох фахівців проблемою номер один є зовсім не економічні рішення з області «де нам взяти працездатне населення». Скорочення чисельності європейських народів для них означає загрозу самій цивілізації, яку не зможуть підтримувати постарілі та нечисленні її носії. Їхнє місце буде неминуче зайняте розплодженими ордами варварів, які каменя на камені не залишать від двохтисячолітньої культури Заходу.
Для демографів-цивілізаціоністів вирішення питання депопуляції населення Європи за допомогою трудових мігрантів не лише не вихід, а, навпаки, найстрашніший сценарій. Спасіння вони шукають у пропагандистських, економічних, соціальних та політичних механізмах, здатних змусити західних жінок більше народжувати. З цієї точки зору боротьба цивілізацій зводиться до змагання: хто кого переродить.
Зинаида ДЖИОЕВА, Орхан ДЖЕМАЛЬ.
ИА Росбалт