Parent and Grandparent Program, хто ти?
Як повідомляє Міністерство громадянства та імміграції Канади, з 2 січня 2014 року розпочнеться прийом заяв за програмою сімейного спонсорства Parent and Grandparent Program (PGP). Що стало передумовою її появи?
Як відомо, заяви за програмою Family Class не приймали з листопада 2011 року через велику кількість накопичених заяв та тривалі терміни їх розгляду. Як альтернативу було розроблено тимчасову програму Super Visa, яка надає можливість батькам жителів Канади отримати в'їзну візу на 10 років з правом одночасного проживання на території Канади протягом 2 років. На основі цієї програми і створили Family Class. Слід зазначити, що всього з моменту введення Super Visa у грудні 2011 року було видано понад 15 тис. таких віз, при рівні видачі позитивних рішень за цією візою – 86%.
Super Visa була хорошим і правильним рішенням, однак вона не може замінити програму Family Class, оскільки не дає багато з того, що отримують спонсоровані батьки після завершення імміграційного процесу. Зокрема, після отримання статусу постійного жителя батьки мають права необмежено жити на території Канади, отримувати державну медичну страховку, можуть влаштовуватися на роботу або вести бізнес без будь-яких обмежень тощо. А власники супервізи мають право перебувати на території Канади лише як туристи: тобто з обмеженим часом перебування, а при хворобі витрати на лікування лягають повністю на їхні плечі. Але найголовніше – вони не отримують права на роботу і не мають можливості заробляти собі на життя.
В результаті, при всіх позитивних якостях Super Visa, неможливість повноцінно спонсорувати батьків викликає роздратування в середовищі іммігрантів. Тому рано чи пізно, тим більше напередодні федеральних виборів, коли голоси іммігрантів особливо потрібні будь-якій партії, програму сімейного спонсорства для батьків мали відновити.
З іншого боку, більша частина канадців, особливо ті, хто не має жодного відношення до іммігрантів, виступають проти масового припливу до Канади людей похилого віку з усього світу, оскільки це лягає важким тягарем на соціальну систему країни, що знаходить відображення у підвищенні податків та зниженні обсягу отримуваних соціальних пільг.
Parent and Grandparent Program – компромісне рішення нинішнього уряду. При її розробці дотримано принцип «кожній сестрі по сережці». У чому ж полягають ініціативи Міністерства громадянства та імміграції Канади, окрім виділення спонсорування батьків, бабусь і дідусів із загального потоку Family Class в окрему програму Parent and Grandparent Program?
Найголовніше, вводяться нові критерії відбору для програми сімейного спонсорства батьків з метою підвищення фінансової відповідальності спонсорів та перекладення на них турбот про утримання спонсорованих батьків. Зокрема, на спонсорів чекають наступні зміни.
1. Збільшується на 30% розмір мінімального доходу, достатнього для спонсорування батьків. Пояснюється це тим, що діючі на сьогодні вимоги щодо рівня мінімального доходу не відображають реальних витрат на утримання батьків похилого віку.
2. З одного року до трьох років збільшується термін, протягом якого потрібно показувати наявність мінімального доходу. Таким чином, для новоприбулих іммігрантів можливість надавати сімейне спонсорство батькам відсувається як мінімум на три роки.
3. Як докази, що підтверджують рівень доходу, прийматиметься лише один документ, що видається податковою службою Canada Revenue Agency (CRA) – Notice of Assessment.
4. Збільшується термін фінансової відповідальності за батьків з 10 до 20 років. Це означає, що якщо батьки звертатимуться за державними допомогами у зазначений період 20 років, то спонсори будуть зобов'язані відшкодувати державі всі витрачені кошти на виплату соціальних допомог. Це поширюється на всіх родичів, включаючи спонсорованих батьків та членів їхньої сім'ї, а також бабусь і дідусів.
5. За даною програмою вводиться річний ліміт на прийом заяв. У 2014 році планується прийняти лише 5 тис. заяв.
Варто сказати, що обмеження на кількість заяв, що приймаються, також стало відмінною рисою дій федерального уряду в галузі імміграції. Саме міністерство пояснює, що це дасть можливість розібрати накопичені заяви та запобігти ситуації їх неконтрольованого зростання. Безсумнівно, у цьому є сенс. Так, у 2012-2013 роках планується видати 50 тис. імміграційних віз за програмою спонсорування батьків, це найвищий показник за останні 20 років. До січня 2014 року планується скоротити кількість заяв, що очікують на розгляд, вдвічі.
Тому, як і у випадку з програмою Federal Skilled Worker Class (відкрита у травні 2014 року з квотою 5 тис. заяв на рік), за якою також спостерігається велика кількість накопичених заяв, умови прийому за Parent and Grandparent Program виглядають тимчасовими. Є відчуття, що уряд не міг не відкрити ці програми, однак зробив так, щоб цей акт став скоріше символічним дійством.
Звичайно, 5 тис. заяв на рік – це зовсім небагато. Для порівняння згадаємо про 50 тис. імміграційних віз, які будуть видані у 2012-2013 роках для спонсорованих батьків. Водночас очевидно, що імміграційне відомство активно працює над тим, щоб привести ситуацію з накопиченими заявами до норми, і на час, поки триває ця робота, навряд чи варто очікувати великих послаблень. Тому головне питання зараз полягає в тому, коли, нарешті, будуть розібрані ті заяви, які чекають своєї черги, і що станеться після цього?
Особисто я схиляюся до того, що федеральні органи поспішають завершити роботу до 2015 року, тобто до моменту проведення федеральних виборів. Зокрема, якщо уряд продовжить видавати за програмою сімейного спонсорства для батьків до 50 тис. заяв на рік, то практично всі заяви, що залишилися, мають бути опрацьовані вже до 2015 року.
Отже, 2014 рік можна назвати не дуже сприятливим для тих, хто планує іммігрувати до Канади, включаючи спонсорування батьків. Однак якщо говорити про те, що буде після 2014 року, то тут оптимізму в мене набагато більше. По-перше, є надія, що завал заяв буде розібрано, з урахуванням того, наскільки активно зараз займаються цією проблемою федеральні органи. Це може призвести до помітного збільшення квоти на кількість заяв, що приймаються.
По-друге, посилення вимог до спонсорів призведе до того, що кількість канадців, які бажають і мають можливість спонсорувати своїх батьків, помітно скоротиться, що знизить ризик подачі великої кількості заяв і тим самим дозволить уникнути тієї ситуації, з якою міністерство громадянства та імміграції змушене мати справу зараз.
Безсумнівно, умови спонсорування батьків стали набагато жорсткішими, ніж раніше. Однак потрібно бути реалістами і розуміти, що такий підхід дає шанс охочим перевезти до Канади своїх батьків і готовим утримувати їх, а не посадити на шию держави. Тим більше що порівняно з Super Visa це більш приваблива опція.
І хоча нова програма спонсорування батьків зараз більше схожа на символічний жест (в першу чергу через невелику кількість заяв, що приймаються), найближчим часом ситуація, по всій видимості, має змінитися на краще.
Зміна віку залежних дітей
Ще одним нововведенням є зміна вікової планки, до якої дитина вважалася залежним членом сім'ї – вона знизилася з 22 до 18 років. Крім того, скасовується умова, за якою залежним вважалася дитина старшого дозволеного віку, якщо вона навчалася у навчальному закладі та перебувала на утриманні батьків.
Це означає, що дитина старше 18 років вже не зможе проходити імміграцію разом з батьками як залежний член сім'ї, і повинна буде проходити імміграцію самостійно, якщо вона має для цього шанси.
Варто сказати, що тривалий час залежним членом сім'ї в термінах імміграційного права вважалася дитина віком до 19 років. У 2002 році, після введення нового імміграційного закону IRPA, цей вік було збільшено до 22 років, що вже тоді викликало подив. Тому зменшення віку, за яким дитина вважається залежним членом сім'ї до 18 років, крок цілком логічний.
Що дійсно можна вважати серйозними змінами в імміграційній політиці Канади, так це те, що діти старше 18 років, які проходять навчання і не заробляють самі, перестали вважатися залежними членами сім'ї.
Підбиваючи підсумок, можна сказати, що зміни в частині спонсорування батьків лежать у загальному руслі трансформації імміграційної політики Канади, яка на даний момент переживає кардинальну перебудову. До відмінних рис нового підходу можна віднести посилення вимог до тих, хто проходить імміграцію, а також контроль за кількістю поданих заяв з метою отримання можливості їх оперативної обробки. Через те, що те, що відбувається зараз, більше схоже на тимчасові заходи, поки робота ще не завершена, судити про ефективність нової системи рано. Залишається тільки сподіватися, що зусилля уряду не будуть марними, і з 2015 року ситуація зміниться на краще.
Олена РЯБІНІНА,
«Русский Торонто».