Наприкінці серпня у Великобританії побачив черговий звіт, в якому аналізується стан трудової міграції в країні. Він зосереджується на трудових мігрантах з країн колишнього соцтабору. Над складанням звіту, який охоплює період з травня 2004 року (1 травня 2004 року до Євросоюзу приєдналося 10 нових членів, у тому числі вісім східноєвропейських країн: Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія) по червень 2006 року, працювало кілька урядових організацій під загальним наглядом Міністерства внутрішніх справ.
Великобританія була однією з трьох країн ЄС (разом з Ірландією та Швецією), які не вводили карантин для нових членів, а одразу давали їм можливість приїжджати і шукати роботу. Результатом такої політики стало те, що тільки за перший рік до Британії в пошуках роботи приїхало 130 тис. осіб. Ця цифра в десять разів перевищила прогнози. Але страхи, що такий приплив мігрантів ляже непосильним тягарем на соціальну інфраструктуру Великобританії, не виправдалися. У перший рік за соціальними допомогами різного призначення звернулося лише 800 осіб, з них отримали допомогу – 25. При цьому, за даними британського МВС, протягом першого року перебування у Великобританії мігранти влили в економіку країни 240 млн фунтів стерлінгів (понад $500 млн).
Підсумки року другого
Аналіз міграційних потоків дозволив виділити такі основні тенденції. За розглянутий період за робочою реєстраційною схемою було подано 447 тис. заяв на право роботи в Британії. Дозволи отримали понад 420 тис. осіб. Порівнюючи ці цифри з результатами минулорічного звіту, можна побачити, що за другий рік у країну в пошуках роботи в'їхало вдвічі більше людей. Ті, хто отримав дозвіл на роботу, заповнять позиції, в яких ринок праці Великобританії відчуває найгострішу нестачу робочих рук. Це такі сфери, як адміністрування та менеджмент (34%), туристичний бізнес та медицина (21%), сільське господарство (12%), промислове виробництво (7%), а також переробка продукції агроіндустрії та рибальства (5%).
Мігранти зі східноєвропейських країн часто знаходять роботу також у соціальній сфері Сполученого Королівства. Так, майже 6,5 тис. осіб влаштувалися водіями автобусів громадського транспорту, близько 13 тис. осіб – у сфері обслуговування літніх людей та інвалідів, ще 1,5 тис. вихідців з країн колишнього соцтабору – викладачами та помічниками викладачів у вищих та середніх навчальних закладах. У клініках Великобританії працюють понад 2 тис. спеціалістів (лікарів та медсестер) – мігрантів.
14% від усіх трудових мігрантів працюють у Лондоні, 97% працювали повний робочий день (у Великобританії повний робочий день – не менше 16 годин на тиждень). 93% заявили, що на момент реєстрації у них не було членів сімей, які живуть з ними в Британії, або інших матеріально залежних від них осіб. Кількість трудових мігрантів з країн Східної Європи, які звернулися за соціальними допомогами різного призначення, залишається дуже низькою. За розглянутий період до органів соціального забезпечення звернулося 5.943 особи, з них лише 768 заяв було прийнято до розгляду. Неважко підрахувати, що за минулий рік кількість заяв на допомогу збільшилася в 7,5 разів, а кількість схвалених заяв – у 30 разів. Якщо після першого року з відкриттям ринку мігрантам з країн – нових членів ЄС лише 0,6% усіх, хто отримав дозвіл на роботу, звернулися за допомогами, то до літа 2006 року ця цифра збільшилася більш ніж удвічі і досягла 1,4%.
Неспокійна громадськість: «за» і «проти»
Після виходу звіту британська громадська думка передбачувано розділилася на два табори. Одні вітали збільшену кількість іммігрантів з європейських країн, бачачи в них запоруку економічного процвітання Британії. Інші, вказуючи на те, що в 2007 році до Європейського Союзу вступлять Болгарія та Румунія, вимагають зачинити двері перед «неконтрольованим потоком іммігрантів».
«Ми повинні відходити від політично коректної установки, що кожен, хто наважується обговорювати проблеми імміграції, є расистом», – заявили в Міністерстві внутрішніх справ Великобританії і закликали до «здорових і відкритих» дебатів з проблем, які постають перед країною через зовнішню міграцію. Представник ліберально-демократичної партії Едд Давей заявив, що, незважаючи на деякі труднощі, мігранти привнесли в життя Британії багато позитивного: «Та робота, яка не робилася, тепер зроблена; збільшилася продуктивність, заповнилися професійні вакансії в багатьох галузях». Його підтримав британський міністр Тоні МакНалті, – за його словами, вся Європа рухається шляхом, прокладеним Британією. Іспанія, Італія, Греція та Фінляндія теж почали ширше відкривати свої двері для трудових мігрантів з колишніх соціалістичних країн.
Проєвропейська громадська група Business for New Europe вважає, що Британія випереджає інші європейські країни за темпами економічного зростання, насамперед завдяки вільній міграції трудових ресурсів. «Перспективи подальшої міграції зі Східної Європи – це привід дивитися в майбутнє з надією, а не з песимізмом», – вважають у BNE. Навіть один із критиків сучасного рівня міграції, колишній міністр соціального захисту Френк Філд визнає, що наразі докази того, що міграція завдає шкоди британській економіці, мають «анекдотичний», випадковий характер. Але все ж продовжує наполягати на тому, що імміграція негативно позначається на перспективах працевлаштування корінного населення і не може бути підтримана на тому рівні, на якому вона перебуває зараз. «Парадокс, але корінним британцям стає все важче знайти роботу в той час, коли кількість робочих місць у країні збільшується», – вважає Філд.
Проти збільшення кількості трудових мігрантів виступила й британська Асоціація органів місцевого самоврядування. На її думку, новоприбулі чинять все більший тиск на комунальне господарство на локальному рівні, наприклад, коли в одній невеликій квартирі живе до двох десятків осіб. Крім того, прибуття нових етнічних груп у райони, де не корінне населення вже становить третину, створює додаткову міжетнічну напруженість.
Інші мігранти
Цифра в 430 тис. осіб відображає кількість зареєстрованих трудових мігрантів лише з восьми країн. Яким же є загальний рівень імміграції до Британії? За деякими оцінками, з травня 2004 року право на життя та працевлаштування в Британії отримало близько 1,4 млн іноземців.
За даними Міністерства внутрішніх справ, за цей період міграція до Сполученого Королівства з країн не ЄС досягла 318 тис. осіб. Найбільша кількість прибула з Африки, близько 95 тис., за ними йдуть держави Індійського субконтиненту – близько 53 тис. і Близький Схід – понад 15 тис.
Однією з найвагоміших фігур у нинішніх імміграційних дебатах є сер Ендрю Грін, засновник інтелектуальної неурядової групи Migration Watch. У своєму нещодавньому виступі він заявив, що саме імміграція з країн, що не входять до ЄС, має викликати найбільше занепокоєння британського уряду та громадськості: «Наші головні проблеми не в Східній Європі, а в довгостроковій імміграції з інших частин світу». Представники Східної Європи, які приїжджають до Великобританії на заробітки, рано чи пізно повернуться додому. Наприклад, за деякими оцінками, Польщі знадобиться від 10 до 20 років, щоб досягти прийнятного рівня добробуту. Завдяки цьому, а також скорочуваному рівню народжуваності, приплив іммігрантів із цієї країни помітно зменшиться. Це вірно й для інших східноєвропейських країн.
Нічого подібного не станеться з мігрантами з країн третього світу. Як вказує сер Грін, рівень їхнього економічного розвитку ніколи не досягне британського, водночас чисельність їхнього населення стрімко зростає. Це призводить до того, що міграційний тиск із цих країн і надалі зростатиме. На жаль, зазначає британський аналітик, далеко не всі вони потраплять до Британії як трудові мігранти. Так, у 2003 році лише один із п'яти іммігрантів прибув як трудовий мігрант. Близько чверті становили студенти. Решта 55% припадали на їхніх родичів та членів сімей.
Але найбільш чутлива сторона цього питання – здатність іммігрантів неєвропейського походження повноцінно інтегруватися в британське суспільство. Як показав ряд досліджень, багато етнічних і культурних меншин живуть паралельним корінній Британії життям. «Ми працюємо разом, але з роботи йдемо в різні світи», – каже Ендрю Грін.