Щойно в зруйнованих цунамі районах Шрі-Ланки поховали всіх загиблих, а в храмах замовкли звуки поминальних барабанів, острів'яни миттєво перестали горювати й взялися бадьоро й жваво повертати життя в колишнє русло. Можливо, це тому, що вони буддисти і знають: усе має початок і кінець, і страждання – не виняток. А можливо, це острівний інстинкт виживання, не зовсім зрозумілий нам, мешканцям материка.
Як би там не було, на острові вже не плачуть за своїми близькими й дітьми, з якими так несправедливо обійшовся океан. Тут як гриби після дощу ростуть селища для рибалок. Готові проєкти нових міст. Уже за три місяці місцева влада обіцяє відновити всі зруйновані готелі. Не помер, а навпаки – зміцнів і набув нових нюансів великий і могутній турбізнес.
Мані-цунамі
Першими збагнули, що як не крути, а цунамі зараз – це бренд, найвеселіші та найкмітливіші мешканці острова: водії, продавці та професійні жебраки.
«Hello! Tsunami, yes! – в один голос кричать тепер рикші. – Мадам хоче найняти «тут-тук» і побачити, що наробила хвиля? Не поїдете сьогодні, завтра вже розберуть завали! Ще накиньте долар, і я по дорозі розповім вам анекдот про цунамі!»
«О, рашен! Пиво, горілка, Юрій Гагарін!» – вигукують торговці на ананасових розкладах і тягнуть тебе до крамнички брата, свата, племінника, щоб продати трохи місцевого «хенд мейду» – саморобної дрібнички. Тепер у цих строкатих, сповнених терпкою та яскравою тропічною екзотикою сувенірних крамничках поряд із традиційними для цих місць розписаними слонами всіх мастей і конфігурацій, ювелірними прикрасами та розкішними сарі вже сусідять футболки із життєствердним написом «Я вижив після цунамі!».
На вулицях навіть у тих містах, які зовсім не постраждали від стихії, побільшало професійних жебраків. Вони ще здалеку виглядають іноземців, а потім починають розповідати мовою жестів душещипальні історії про те, як їхній дім зруйнував океан. Одна особливість новоспечених жертв стихії – на жалість вони не тиснуть, вони беруть потужністю голосових зв'язок.
«Дай мані!» Жебраки переслідують тебе по п'ятах до самого готелю й голосно верещать на вухо: «Цунамі! Цунамі!» Але давати їм грошей не варто. Місцеві жителі кажуть, що тоді пиши пропало: до воріт готелю, де ти живеш, «бізнесмен у лахмітті» приведе всю родину, яка всім хором буде голосити: «Цунамі! Цунамі!»
Таке горе, як те, що обрушилося в грудні на Південно-Східну Азію, прогне кого завгодно. Слабаків воно розплавляє у віск і ліпить із них моральних виродків. Дужаків перетворює на циніків. І лише тих, хто не дозволив себе зламати, поблажливо записує до щасливчиків. І тими, й тими життя грає як іграшками. На тому й стоїть. Ланкійці – якраз такі щасливчики. Помірно цинічні й помірно сентиментальні, вони сприйняли трагедію, що сталася з ними, як даність. Як факт, із яким доведеться далі жити, і жити неодмінно щасливо.
Пам'ятник хвилі
У вцілілих готелях пропонують екскурсію до національного парку «Яла» – найкрасивішого заповідника на південно-східному узбережжі острова. До цунамі побувати на Шрі-Ланці й не відвідати «Ялу» було принаймні непристойно. Так само, як, приїхавши до Парижа, не залізти на Ейфелеву вежу, а в Москві не побачити Червону площу. Буйволи, слони, леопарди, мавпи, крокодили, мангусти – подивитися на цих диких звірів щодня до «Яли» приїжджали сотні туристів.
Тут на 40 тисячах гектарів тропічного лісу влаштовувалися джип-сафарі, а найсміливіші екстремали могли винайняти для ночівлі бунгало просто в джунглях. Для всіх інших при в'їзді до парку було збудовано розкішний готель. Тепер парк «Яла» відомий тим, що тут загинуло найбільше туристів. Хвиля знесла все за лічені секунди – і дорогий готель із 275 відвідувачами, і всі бунгало.
Незважаючи на це, сьогодні екскурсії до парку не припинилися. Більше того, ціни на відвідування парку після трагедії зросли вдвічі. Охочих побачити власними очима те, що наробила хвиля, більш ніж достатньо. Туристи з Європи та Америки, журналісти, та й самі ланкійці. Коли ми приїхали до «Яли», до каси тягнулася довга черга.
Биту годину колесимо територією парку в пошуках залишків колишньої розкоші – хоч якихось тварин. На тлі «хворого» пейзажу висять грізні таблички, які попереджають, що виходити з джипа небезпечно для життя. Щоправда, тепер вони абсолютно безглузді. За пів години до приходу хвилі всі звірі втекли вглиб заповідника. І так досі не повернулися.
Пейзаж за віконцем джипа лишає бажати кращого: солона вода, вдаривши по мангрових заростях заповідника, погубила тисячі дерев. Вони скорчилися, вкрилися памороззю з океанської солі й тепер умирають. Але їх вирішили не прибирати: національний заповідник «Яла» залишиться єдиною на острові пам'яткою цунамі просто неба. Дивне на перший погляд рішення ланкійцям здається цілком логічним.
«Навіщо втручатися туди, де нагосподарювала природа? – дивується єгер парку Пуянте. – Парк відновиться природним способом, і тоді тварини повернуться до своїх місць проживання. Ми вже не раз намагалися змінити закони світобудови, тому нас і покарав океан. Цього разу ми будемо розумнішими, бо перехитрити природу неможливо».
Туризм із гуманітарним ухилом
У середині січня Всесвітня організація охорони здоров'я та ООН оголосили Шрі-Ланку епідеміологічно небезпечною зоною одразу за трьома хворобами: малярією, холерою та гепатитом. Днями цю блокаду зняли – за висновком міжнародних експертів, на острові зроблено все, щоб не допустити поширення зарази. Офіційно заявлено, що боятися нічого – епідемій не буде. І на Шрі-Ланку знову повалили туристи.
Одні хочуть зрозуміти ланкійців і, можливо, заразитися природою їхнього оптимізму. Тут багато таких європейців, американців, японців, які ходять по храмах, годинами спілкуються з буддійськими ченцями, намагаючись розгадати таємницю ланкійської душі. Вони їдуть у стародавню столицю Цейлону місто Канді, де знаходиться головна святиня всієї буддійської громадськості – храм Зуба Будди.
Через місяць після трагедії збільшилася кількість паломників на гору Шрі Пада, яку вважають священною послідовники всіх світових релігій. Там, на вершині, знаходиться відбиток ступні, і буддисти вважають, що це слід Будди. З ними не згодні індуїсти, які впевнені, що на горі бував Шива. Мусульмани наполягають, що слід належить Адаму. А християни переконані, що тут залишив свій слід святий Фома, який проповідував християнство в Південній Індії.
Інші гості острова обирають туризм із гуманітарним ухилом. Вони беруть на роботі відпустки й їдуть сюди, щоб допомогти. Для житла ці люди обирають напівзруйновані приватні готелі та гостиниці на узбережжі. Вони допомагають господарям прибирати територію від принесеного океаном сміття та ремонтувати осілі стіни. На дорозі, що веде з Коломбо на схід, аж до самого Тринкомалі, де починається територія «тамільських тигрів», або збройних сепаратистів, таких будівель безліч.
В місті Гале, третьому за величиною у Шрі-Ланці, а тепер повністю змитому хвилею, оселилися фермери з Нової Зеландії. Вони збудують тут сто будинків і допоможуть трьом ланкійським родинам відновити готель. В містечку Танголла багато американців. Вони приїхали, щоб надати адресну допомогу. Знайти тих, хто справді потребує допомоги. І ось – знайшли.
Від маленького пансіону родини Аванте Лакшмі на березі океану залишилася тільки маленька кухонька. Двадцять маленьких будівель, де зупинялися на ніч туристи, зникли, наче їх ніколи й не було. Тепер господар разом із дружиною та сином живе в наметі. Родина Уокерів із Чикаго переказала на рахунок постраждалих п'ять тисяч доларів. За тутешніми мірками це величезна сума. На ці гроші родина Лакшмі збудує будиночки ще кращі, ніж були.
Інша сімейна пара з Нью-Йорка приїхала, щоб усиновити дитину. Але так і поїхала ні з чим. Ланкійці прийняли рішення: дітей, які залишилися без батьків, іноземцям не віддавати. Вони відчувають у собі сили, вони знають, що зможуть виростити й виховати своїх дітей самі.
Оксана СЕМЕНОВА.
«Новые Известия».