У Польщі зростає кількість іноземців
Вихідною точкою для дискусії стали результати моніторингу про те, як ЗМІ пишуть про мігрантів. Моніторинг протягом двох років веде Фонд суспільного різноманіття.
– Головним висновком, який для мене найбільш дивовижний і відчутний – це відсутність голосу самих мігрантів у ЗМІ у випадку тих статей, які стосуються міграції та біженства, – говорить представниця фонду Анна Горська. – У матеріалах на цю тему ситуацію коментували лише 13% мігрантів, а 87% – це були поляки. Тому ми пропонуємо змінити підхід до представлення думки самих мігрантів. Потім ми звертаємо увагу на мовну практику, використану термінологію та семантику – як ми називаємо цю групу людей – мігранти, іноземці чи представники інших країн.
У польській мові «іностранець», тобто «obcokrajowiec», як, втім, і в російській мові, підкреслює, що ця людина чужа, інша. Тому мовознавці радять використовувати визначення «іммігрант». Це свого роду політкоректність. Однак публіцист Марек Магеровський із щотижневика «До Жечи» підкреслює, що проблема не в мові, а в міграційній політиці загалом.
– Проблема полягає в тому, що Польща не веде жодної міграційної політики, – говорить Марек Магеровський. – А питання звернення до іммігрантів чи іноземців має стати елементом широкої міграційної політики, яка не повинна полягати в тому, що прем'єр поїде до Брюсселя і підпишеться під якимось документом, на підставі якого від Польщі вимагається прийняти таку, а не іншу кількість іммігрантів. Потім ми вмиваємо руки, вважаючи, що ми з цими іммігрантами якось впораємося. Ні, це має бути запланована політика на 10, 20, 30 років вперед, і питання, як ми будемо говорити про іммігрантів, як виховуватиметься наступне покоління, має стати елементом державної міграційної політики.
Подібної думки дотримується Мамаду Діуф, засновник Мультикультурного центру, артист, музикант із Сенегалу, який живе у Польщі вже 32 роки:
– Мені здається, що повага до іншої людини не має нічого спільного з політкоректністю, – говорить він. – Багато газет воліють писати замість «африканець» або «сенегалець» – негр, вважаючи, що це прояв свободи слова. А я вважаю, що порядність, доброзичливість не мають нічого спільного з прийнятими нормами. По-друге, я вважаю, що потрібно дивитися на проблему зі своєї дзвіниці. Польська кров тече в усьому світі. Нещодавно я виступав з концертом у Литві і розмовляв з місцевими поляками про їхні проблеми – немає табличок з назвами місцевостей польською мовою, польські прізвища пишуться у литовському варіанті тощо. Тому не треба прикидатися, що ми є замкнутим островом і що це нас не стосується. Про це варто пам'ятати, говорячи про мобільність людей, а поляки якраз є дуже мобільним народом. Щодо термінології, то у випадку поляка я маю можливість сказати «поляк», «європеєць», «білий». Якщо ЗМІ використовують слово «негр», то цей термін нічого не говорить – немає негроланду, незрозуміло ні звідки людина родом, ні яка її національність, адже темношкірі живуть в Африці, в Америці, навіть в Індії, а в Австралії є аборигени.
Довгі роки поляки були ізольовані від потоку іноземців, тому вони не вміють поводитися з ними. Причому це стосується не лише чорношкірих чи арабів, але також українців, до яких ставлення не завжди доброзичливе. На думку Катажини Гурської з Фонду суспільного різноманіття важливим є питання освіти.
– Наприклад, антидискримінаційна освіта могла б з'явитися у шкільній програмі, там, де ми вчимо різного роду меншини. Однак часто буває так, що в Польщі освічені люди не завжди належним чином ставляться до українців, особливо до українок, які займаються прибиранням у будинках. Можна бути освіченим, але одночасно ставитися до українців як до людей нижчої категорії, – зазначає Катажина Гурська.
Тому в даному випадку важливим є ведення усвідомленої міграційної політики, підкреслює публіцист Марек Магеровський:
– Ми повинні усвідомити як держава, тому що як суспільство ми ще до цього не готові, що ми повинні бути підготовлені до прийому мігрантів. А також повинні бути підготовлені до того, щоб знати, що робити для кращої інтеграції іммігрантів у польське суспільство. Щоб у Польщі не було такої ситуації, як у Берліні, де десятки тисяч турків живуть у гетто, і де турок у віці 26 років може не знати німецької. Продумана міграційна політика має бути пріоритетом для польської влади та організацій, які займаються мігрантами.