В одну з останніх п'ятниць чергова «трагедія нелегалів» розігралася в Італії: майже 200 біженців, серед них 34 дитини, зняла італійська берегова охорона з напівзатонулого порома, виловленого на південь від Сицилії, неподалік від острова Лампедуза. Тільки в червні цього року італійські прикордонники врятували таким чином 2.600 осіб. Усі - нелегальні біженці з країн Африки та Азії. Офіційний Рим, який прийняв на себе керівництво Радою Європи, все гучніше вимагає спільного, європейського вирішення цієї проблеми. Зрештою, наголошують італійські політики, в Італії залишається лише кожен четвертий «гість», решта вирушають далі, «до самого Берліна».
У столиці Німеччини з ними змушений розбиратися міністр внутрішніх справ ФРН Отто Шилі - саме у його віданні перебувають питання національної та європейської імміграційної політики. Тема ця - одна з найбільш «вибухонебезпечних» у країні з її 8,9% жителів іноземного походження, що є одним із найвищих показників у Європі. І хоча кількість заявок про надання політичного притулку знизилася в Німеччині минулого року більш ніж на 20%, в умовах масового безробіття та економічного спаду, того й гляди, можуть початися вельми небажані «розбірки» між іммігрантами та місцевим населенням. А для німців це - більш болюче питання, ніж для когось іншого - з цілком зрозумілих причин...
Саме тому соціал-демократ Шилі пропонує шляхи вирішення проблеми нелегальної імміграції, які, радше, можна було б почути від консерваторів або навіть представників правого крила політичного спектру. Уже кілька років поспіль він домагається створення загальноєвропейського агентства охорони кордонів, яке керувалося б загальноєвропейськими принципами прийняття та розподілу біженців, а також протидії нелегальній імміграції. Крім того, через таке агентство мають проходити грошові кошти, призначені для «країн походження», а також «транзитних країн» - щоб автобуси й судна з біженцями не лише не досягали європейських кордонів, а взагалі не рушали з місця.
Саме в червні посол Італії при ЄС Умберто Ватані відгукнувся з цього приводу про Отто Шилі як про «справжнього європейського політика».
Прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі, не встигнувши утвердитися в ролі голови Ради Європи, приступив до втілення деяких пунктів із «програми Шилі» в життя: до кінця 2003 року Європейське агентство захисту кордонів середземноморських країн має розпочати роботу. Передбачається значно тісніша співпраця між поліцією та військово-морськими силами цих країн. Сама Італія вже зараз досягла домовленості про спільне патрулювання північноафриканського узбережжя з Лівією. Крім того, Італія зобов'язалася поставити прикордонникам колись ненавидимого на Заході «чорного полковника» Муаммара аль-Каддафі прилади нічного бачення та вантажівки для патрулювання пустельних ділянок кордону. Крім того, 20.000 сезонних робітників із Лівії поетапно мають отримати дозвіл приїжджати на короткий час в Італію як тимчасові мігранти.
Відгук Отто Шилі про роботу італійських колег? «Приклад відмінного планування».
Незвично тісна взаємодія між правим популістом Берлусконі та соціал-демократом Шилі не є чимось надзвичайним у європейській політиці. Класична партійна «палітра» нікого в Європі давно вже не хвилює - принаймні, коли йдеться про імміграційну політику. Ліві та праві міністри внутрішніх справ обговорюють на європейському рівні приготування до відправлення нелегалів додому за допомогою спільно орендованих чартерних літаків, а також створення загальноєвропейської картотеки нелегальних іммігрантів - заходи, немислимі ще кілька років тому.
«Цитадель Європа» - словосполучення з лексикону вкрай правих націоналістів та екстремістів - перекочувало до словникового запасу можновладців відтоді, як майже у всіх європейських метрополіях утворилися й почали бурхливо зростати непроникні тіньові та «паралельні» спільноти нелегальних іммігрантів. Відтоді, як стало відомо про ісламських екстремістів, які зручно користуються статусом політбіженців. «Біженців - захищати, ошуканців - випроваджувати», - приблизно так уявляє собі Отто Шилі нову цитадель, яка з 1 травня 2004 року складатиметься з 25 країн-«замків». Конкретно цей лозунг означає, наприклад, ухвалення точних приписів для тимчасового прийняття та розподілу між членами Євросоюзу біженців із країн, де тривають воєнні дії, щоб не повторилася прикра ситуація перших років війни в Югославії, коли 320 тис. біженців із Боснії хлинули до ФРН, і жоден європейський сусід не виявився готовим розділити з німцями цей тягар.
Із початку цього року вступила в дію система Eurodac, яка реєструє та зберігає в базі даних відбитки пальців кожного претендента на політичний притулок. Таким чином, подання подвійних і потрійних заяв під різними іменами та в різних країнах має бути припинено. До кінця року мають бути ухвалені загальноєвропейські критерії прийняття біженців. При цьому німецький уряд наполягає на праві закрити претендентам на політичний притулок доступ до місцевого ринку праці - таким правом мають користуватися лише офіційно визнані біженці. У цьому питанні на німців чинять немаленький тиск представники інших країн-членів ЄС, які домагаються рівних соціальних прав для всіх. Однак очевидно, що саме такої розкоші Німеччина з її 4,6 млн. безробітних не може собі дозволити.
Однак «консервативні» пропозиції соціал-демократа Отто Шілі не йдуть у жодне порівняння з проектами ще більш «лівого» європейського уряду.
Лейбористський Кабінет міністрів Великобританії вважає, що перш ніж біженці взагалі отримають можливість дістатися до Європи, вони мають бути переправлені до «захисних зон» у власних країнах. Там вони мають спокійно очікувати, чи погодиться якась європейська країна їх прийняти, а для правильного подання документів у таких зонах будуть перебувати європейські перекладачі та юристи.
Системи прийому біженців, які існували досі в Європі, одна за одною дають збій. Вони не повинні бути перевантажені заявами різноманітних спритників і пройдисвітів, заявляють англійці на обґрунтування своїх ідей. Це твердження підкріплюється цифрами: із загальної кількості претендентів на політичний притулок право на нього, згідно з чинними на даний момент правилами, мають ледь лише 3%. Ще від 10 до 20% можуть отримати статус «тимчасового біженця» згідно з Женевськими конвенціями, оскільки в їхніх країнах існує реальна загроза їхньому життю та здоров'ю. Усі інші «політемігранти» не мають жодних шансів бути прийнятими – тим не менше вони подають свої заяви, оскільки сам факт цього подання дає їм доступ до європейського ринку праці, бо легальних каналів для трудової міграції в жодній європейській країні досі не існує. Особливу увагу на цей факт слід звернути нашим співвітчизникам, які зібралися скористатися послугами однієї з численних «посередницьких» фірм, що обіцяють легальну роботу в Європі...
Однак повернімося до наших англійців. Ідея «захисних зон», яка спочатку передбачала ще й створення «транзитних таборів» на зовнішніх кордонах Європи, стала причиною безлічі словесних баталій. Вона вважається такою, що повністю суперечить системі прийому біженців, оскільки, на думку багатьох європейських політиків, має відлякати іммігрантів від Європи. Правозахисники з Amnesty International негайно охрестили її «негуманною», чиновники Євросоюзу застерігають від «колючого дроту в ім'я Європи».
Тим не менше англійці мають намір спільно з голландцями, датчанами та австрійцями стартувати ще до кінця 2003 року в Африці, Азії та на Балканах з пілотними проектами своєї імміграційної програми. Спікер британського посольства при Євросоюзі назвав країни, які беруть участь у цих проектах, «новою коаліцією мужніх» – за аналогією з антиіракською коаліцією, створеною США. Великобританію та її колег по проекту він вважає «піонерами», які вказують Євросоюзу правильний шлях.
Зрештою, на рівні ООН давно вже робляться спроби утримати біженців у їхніх країнах: Організація допомоги біженцям UNHCR намагається спершу переправити їх до сусідніх країн, а не відправляти до Європи. Верховний комісар ООН у справах біженців Рууд Лубберс вважає, що жителі Європи можуть «не зрозуміти», якщо під захистом Женевських конвенцій 1951 року на Старий континент почнуть проникати все більш численні потоки, що складаються з контрабандистів і злочинців. Його концепція називається Konvention Plus – протягом останніх тижнів Луддерс головував на перших засіданнях UNHCR у Женеві, де емісари країн походження та європейських країн домовлялися про створення у країнах Третього світу тих самих «захисних зон». Спікер UNHCR заявив, що ці зони покликані «позбавити багатьох біженців від небезпек шляху до Європи та від сплати десятків тисяч доларів контрабандистам».
Європейська комісія також намагається зробити свій внесок в ідею тримати біженців подалі. Протягом наступних чотирьох років країни Азії та Африки мають отримати 250 млн євро – у тому числі для різних економічних і технічних проектів, а також для модернізації поліцій цих країн. Зайве говорити про те, що німецький міністр внутрішніх справ Отто Шілі вітає ці спроби «регулювати міграцію на місці». Сам він має намір розробити за принципом італійсько-лівійських угод кілька договорів з деякими країнами Східної Європи. За їхньої допомоги він сподівається запровадити, наприклад, квоти на прибуття до Німеччини сезонних робітників.
ФРН не надто намагається опонувати навіть англійцям. «Хай собі роблять свої пілотні проекти», – вважає Шілі, незважаючи на власну відмову взяти участь у «коаліції» через те, що деякі положення німецької конституції роблять таку участь неможливою.
Що ж, якщо ні німецькі соціал-демократи, ні італійські популісти не наважуються повністю зламати уявлення про Євросоюз як про притулок для всіх гнаних і стражденних, за них це зроблять британські лейбористи. А всім іншим європейцям залишиться лише з полегшенням вітати побудову «європейської цитаделі».
Віктор ЛЕРНЕР,
ІА Росбалт