У поєднанні з буйною південною зеленню та смарагдовим морем дахи будинків створюють якийсь особливий колорит усієї прибережної зони Чорногорії. Щедре середземноморське сонце робить ці дахи настільки яскравими, що складається враження, ніби місцеві жителі спеціально розфарбовують свої будинки яскравою фарбою, щоб таким чином приваблювати туристів.
А туристів, як свідчить статистика, у Чорногорії за останнє десятиліття значно поменшало. Якщо на узбережжі колишньої Югославії любили відпочивати багаті німці та скандинави, то після бурхливих подій туристичний потік до Чорногорії скоротився майже вдесятеро, і зараз його в основному складають небагаті сусіди, колишні співвітчизники, обділені морським узбережжям. І хоча активних воєнних дій на території Чорногорії не було, і без того не надто розвинена туристична інфраструктура через брак належних інвестицій перейшла в стан заціпеніння. Але чорногорці розумний і мудрий народ - як і личить горянам, вони вирішили запросити до більш активного ділового співробітництва своїх давніх друзів - росіян.
Росія будувати і жити допомагає
Чорногорію з Росією пов'язує багатовікова історична дружба як братів по слов'янській крові, так і єдиновірців по православ'ю. Чорногорці через своє географічне положення здавна були досвідченими мореплавцями, причому як законослухняними капітанами, так і піратами. Тому значною мірою їхня історія пов'язана з морем, і не лише Адріатичним. Російський цар Петро І надсилав сюди боярських дітей осягати шкіперську справу, багато чорногорських капітанів служили на славу російського флоту, за що отримували високі російські чини та нагороди.
Цю дружбу намагається підтримувати й нинішнє керівництво, так би мовити, на новому якісному рівні. Росіяни купують ділянки на узбережжі та будують висококласні готелі, яких саме бракує Чорногорії; зводять мости, яких, з огляду на гірський рельєф місцевості, багато бути не може. Алюмінієвий магнат Дерипаско викупив тут єдиний металургійний завод. Мер Москви Лужков подарував столиці Чорногорії місту Подгориця (колишній Титоград) пам'ятники Пушкіну та Висоцькому, яких чорногорці люблять і шанують за те, що ті у своїй творчості добре відгукнулися про далеку, але горду країну.
Росіяни тут бажані гості. Вони охоче витрачають гроші на місцеві сувеніри, із задоволенням замовляють великі порції страв національної кухні, випивають багато ракії, сливовиці, місцевого вина та пива, здійснюють екскурсії до гірських православних монастирів і поклоняються тим самим святиням, що й місцеві жителі. Українців і білорусів чорногорці зараховують до росіян, і лише останнім часом стали неохоче диференціювати своїх слов'янських братів. Вершиною місцевої любові до росіян можна вважати анекдот, у якому чорногорець відповідає на питання про кількість жителів своєї країни: «Разом із росіянами нас 200 мільйонів!»
Насправді, на території розміром із Київську область проживає близько 700 тис. осіб, з них 200 тис. у столиці, а решта зосереджені на узбережжі. Під час воєнних дій на території колишньої Югославії та заворушень у сусідній Албанії населення Чорногорії збільшилося на 20 тис. осіб. Але більшість із них вирішила шукати кращої долі в більш благополучних Італії, Німеччині та Швеції. Проблема народонаселення вирішується головним чином за рахунок вихідців із мусульманської Албанії, де п'ять-сім дітей у сім'ї вважається нормою. Слід зазначити, що, незважаючи на етнічне та конфесійне різноманіття, у Чорногорії традиційно дружно живуть під одним дахом різні народи. На давньому гербі країни зображено хрест, який підтримують дві руки: одна символізує православ'я, інша - католицизм. Існує кілька храмів, у яких одночасно є і православний іконостас, і католицький вівтар.
Маленький народ з великою історією
Чорногорці вважають себе давнім народом. Звичайно ж, ця місцевість не завжди називалася Чорногорією. Перша згадка нинішньої назви зустрічається в архівах Ватикану в XIV столітті. Уся давня історія цього волелюбного гірського народу пов'язана з боротьбою за свою незалежність. Аж надто ласним шматочком було нинішнє Чорногорське узбережжя. Варіант так званої «дружньої окупації» змогли запропонувати найближчі через море сусіди з Генуї та Венеції, де в той час були більш розвинені флот, ремесла і торгівля. Це дало позитивний поштовх для відповідного розвитку навичок місцевого населення.
Похмурі сторінки чорногорської історії написані за часів турецької окупації. Фортеці та храми були зруйновані, міста пограбовані, кораблі потоплені, працездатне населення продане в рабство.
Чорногорці шанують свою історію, особливо все, що пов'язане з царюванням Петра ІІ Петровича Негоша (1811-1851 р.). Саме завдяки його мудрому правлінню Чорногорія змогла сформуватися як цілісна держава з усіма належними атрибутами. На самій вершині гори Ловчен (1.750 м над рівнем моря) вдячні нащадки спорудили для нього величний мавзолей, до якого ведуть 800 сходинок.
Чудовим прикладом того, як чорногорці люблять і плекають свою старовину, є район старого міста Ульцинь, розташованого майже на самому півдні чорногорського узбережжя, за 15 км від албанського кордону. Це містечко знамените тим, що в ньому проживав Сервантес. Тут він без взаємності закохався в місцеву дівчину, яка стала прототипом Дульсінеї Тобосської, тут же майбутній знаменитий письменник був проданий у рабство за накопичені комунальні борги. Землетрус 1979 року сильно зруйнував старе місто, але самоврядування під головуванням пана Ісмета Караманага, самозабутньо закоханого в цю місцевість, доклало титанічних зусиль, щоб відновити зруйновані вулиці та будівлі й повернути місту колишню славу.
Справжній День незалежності настав для Чорногорії лише 13 липня 1878 року після затвердження Берлінським конгресом її самостійності. 13 липня 1942 року відбулося повстання чорногорських партизанів проти фашистських загарбників. Тому 13 липня тут відзначається як велике національне свято. Цього року до цієї дати відкрили найдовший гірський тунель, а в столиці здали в експлуатацію найбільший вантовий міст.
Перлини морського узбережжя
В Чорногорії є пляжі на будь-який смак. Більша частина з них - кам'яні та галькові, але є й піщані. Пляжі розташовані, як правило, у затишних бухтах, тому вітри та сильні хвилі відпочивальників не турбують. Якщо прибережну зону Чорногорії можна порівняти з намистом, що облямовує гірську частину країни, то прекрасними перлинами в ньому будуть острови, щедро розкидані вздовж усього узбережжя. Люди давно помітили принади життя на островах: з одного боку, душевне усамітнення, з іншого - природний захист від непроханих гостей. Більш-менш придатні за розмірами острови чорногорці почали облаштовувати ще в давні часи. На островах розташовувалися рибальські поселення, фортеці, монастирі. У наш час багато з них перебудували під елітні готелі. Найвідоміший острів-готель носить ім'я Святого Стефана. На ньому люблять відпочивати всесвітньо відомі особистості: Софія Лорен, Клаудія Шиффер, Сільвестер Сталлоне. Відпочинок на острові виходить таким чудовим, що багато вілл та апартаментів викуповуються у приватну власність, хоча реально використовуються лише пару тижнів на рік. Але, мабуть, усвідомлення того, що ніхто, крім себе коханого, не лежатиме на цьому ліжку, переважує будь-які міркування щодо матеріальної недоцільності такої покупки.
Зараз інтерес до островів активно демонструють нові росіяни. Дехто навіть спромігся побудувати шикарну віллу на крихітному острівці, через що той став зовсім непомітним. Місцевому керівництву довелося докласти максимум зусиль, щоб повернути острову первозданну красу. Незважаючи на велику повагу до приватної власності, яку демонструють чорногорські правителі, є чітке розуміння того, що не можна все віддавати під забудову, інакше зникне той привабливий момент, який змушує туристів повертатися в ці місця знову і знову.
Зовсім не чорні гори
Кожен турист, який прибуває до Чорногорії, здивовано крутить головою в пошуках чорних гір, колір яких, за логікою, мав би стати приводом для назви країни. Гори є, до того ж досить схожі на кримські, тільки разів у десять вищі, але зовсім не чорного кольору, а сірі, вапнякові, шаруватої структури. Причина криється в рослинності, яка вкриває ці гори, точніше в особливому виді сосен, які зустрічаються лише тут. Відмінними особливостями цих дерев є темно-сіра кора та темно-зелена хвоя. Коли сонце закривається хмарами, соснові ліси набувають похмурого, майже чорного кольору, що, відповідно, відображається на загальній кольоровій гамі гірського масиву. Як відомо, хмари в прибережних районах недовго стоять на одному місці, тому для того, щоб побачити чорні гори, потрібно мати певний ступінь везіння та спостережливості. Мабуть, цим не були обділені давні, бо дали місцевості таку назву.
Справжньою гордістю Чорногорії є найбільший в Європі каньйон (другий у світі після Колорадського, який знаходиться в Америці), проточений у горах річкою Тара. Найкраще милуватися цим творінням природи з моста, який був побудований у 1940 році. Весь каньйон таким чином, звичайно, не оглянути через звивистий характер річки, але відчути його масштаби цілком можливо.
Для любителів гірського відпочинку в Чорногорії є всі умови: прекрасні озера, повні риби, прозорі стрімкі річки для рафтингу, заповідні ліси з безліччю птахів і тварин і, мабуть, найголовніше - напрочуд чисте повітря, яким, на жаль, міський житель насолоджується нечасто.
У майбутнє - з оптимізмом
В уряду Чорногорії є план щодо перетворення країни на зону елітарного туризму. І не за рахунок підняття цін на послуги до таких висот, що відпочинок тут буде доступний лише еліті бізнесу та політики, а за рахунок підвищення якості всієї туристичної інфраструктури. І цей план уже починає втілюватися: прокладаються нові тунелі, будуються мости, поліпшуються дороги, зводяться п'яти- та чотиризіркові готелі, відновлюються історичні пам'ятки, проводиться солідна міжнародна інформаційна кампанія з популяризації Чорногорії як країни з прекрасними туристичними можливостями.
Місцеві жителі люблять розповідати анекдоти про свою працьовитість на кшталт наступного. Диктор на радіо оголошує: «Точний час - 12 годин. Доброго ранку, працьовитий чорногорський народе!» Але, бачачи, з якою пристрастю чорногорці зводять свої будинки з оранжевими дахами, віриться, що на Чорногорію чекає чудове майбутнє.