В офіційному прес-релізі організаторів Ігор-2008 включення місцевих мотивів в оформлення медалей пов'язується з традиційними цінностями честі та моралі. Крім того, олімпійські нагороди покликані символізувати «гідність та благородство». В результаті такого симбіозу стилів медалі виглядають вельми незвично: якщо «європейська» сторона практично повністю вкрита малюнком, що зображує богиню та арену, і переповнена дрібними деталями, то «китайський» реверс нарочито строгий. В центрі розташована емблема Ігор, але вона невелика. Решта поверхні оборотної сторони не містить взагалі жодного малюнка: ні на металі, ні на нефритовому кільці зображень немає, все зухвало лаконічно. Навмисно чи ненароком, але Захід виявився протилежністю Сходу навіть у символіці цих Олімпійських ігор.
Найнезвичайнішою та водночас найкитайськішою деталлю медалей стали нефритові вставки. У культурі Піднебесної цей досить дешевий і не надто яскравий виробний камінь займає особливе місце, там його, як не дивно, цінують вельми високо. Нефрит став символом цієї східної культури поряд з чаєм, порцеляною, ушу та літаючими драконами. Тож вибір його як оздоблювального матеріалу для медалей перших китайських Ігор просто напрошувався. Тим більше, що, прикрашаючи олімпійські нагороди нефритовими вставками, китайці суворо дотримуються світового модного тренду останніх десятиліть.
Зараз країни-організатори Ігор намагаються нагороджувати олімпіоніків не банальними круглими бляхами з металу, а маленькими творами нумізматичного мистецтва. Особливо стараються влаштовувачі зимових Ігор: востаннє на Білих олімпіадах звичайні круглі медалі, прикрашені лише звичайними рельєфними малюнками, вручали ще 1988 року в канадському Калгарі. Через чотири роки Ігри проходили у французькому Альбервілі, і тут господарі здивували світ нестандартним дизайном. За місце на п'єдесталі в 1992 році вручалися скляні нагороди, оправлені в золото, срібло чи бронзу.
Як виявилося, Альбервіль задав моду на багато років вперед. У 1994 році в норвезькому Ліллегаммері основу медалей виготовили з місцевого різновиду граніту: кам'яні «млинці» вставили в металеву рамку. На Іграх в Нагано (1998) срібні, бронзові та позолочені диски прикрасили традиційною японською емаллю. У 1992 році в Солт-Лейк-Сіті сторонніх матеріалів у медалях не було, але дизайнери в пошуках оригінального стилю виготовили нагороди неправильної форми, лише частково нагадували традиційний рівненький круг. Нарешті, в 2006 році в Турині переможцям та призерам вручалися не стільки медалі, скільки «бублики» - в центрі диска зяяла здоровенна діра, за яку і прив'язували нагородну стрічечку.
Літні Ігри в цьому плані були куди більш консервативними. Переважна більшість літніх медалей - це звичні кругляші з кольорових та дорогоцінних металів, фантазія дизайнерів тут, як правило, проявлялася лише в малюнках, але не в формі або матеріалі. Однак найперший експеримент поставили саме на літніх Іграх - в далекому 1900 році в Парижі (справедливості ради зауважимо, що зимових Олімпіад тоді ще не існувало). Паризькі медалі були не круглими, а прямокутними.
Але та спроба внести авангардну струмінь в олімпійський нагородний стандарт залишилася без наслідків: протягом багатьох років переможцям та призерам діставалися досить схожі зовні металеві диски. Лише іноді організатори давали слабину і дозволяли дизайнерам деякі вольності у вигляді нерівних або фігурних країв медалей. Найнетрадиційніші нагороди «доальбервільської ери» вручалися в 1984 році в Сараєві: тоді кругла медаль була вибита на шматку металу неправильної форми. Але в наш час такі оформительські вишукування вважалися б, мабуть, поверненням до консервативної класики.