Прес-секретар вказав на вимогу §25 Закону про імперське і державне громадянство (Reichs- und Staatsangehцrigkeitsgesetz, RuStAG), згідно з якою індивідуальна натуралізація за особистою заявою як громадянина іноземної держави викликає автоматичну втрату німецького громадянства. Ця втрата відбувається незалежно від волі заявника та ступеня його обізнаності про всі правові наслідки цього кроку.
Обмін даними дозволив викрити факти зловживань
За словами Лінгенталя, налагодження інформаційного обміну між відомствами ФРН і Республіки Туреччина виявило масові зловживання колишніх турецькопідданих. Після набуття німецького громадянства десятки тисяч громадян Туреччини відновили своє турецьке підданство. Тепер органи внутрішніх справ ФРН мають намір провести масову перевірку і суворо розібратися з усіма випадками втрати німецького громадянства. Представник МВС назвав цифру в 48.000 персон турецького походження, які, на думку його міністерства, втратять німецьке громадянство і можуть бути вислані з країни. У цьому контексті була названа і група пізніх переселенців з колишнього СРСР у кількості кількох десятків тисяч осіб.
Зрозуміло, що подібні повідомлення преси та заяви, які зробили відповідальні чиновники з МВС, викликали великий інтерес зацікавленої громадськості. Адже більша частина пізніх переселенців і контингентних біженців мають подвійне громадянство, і повідомлення про майбутні висилки не можуть не викликати тривоги. Що ж говорить із цього приводу закон?
Законодавча база
Дійсно, натуралізація як громадянина іноземної держави за особистою заявою веде до автоматичної втрати німецького громадянства. Це припис, однак, потребує конкретних пояснень і узгодження з іншими законодавчими актами.
«Особиста заява» означає, що автоматичне, колективне набуття іноземного підданства не впливає на громадянство ФРН. Як правило, у 1991-1992 роках постійні мешканці колишнього СРСР автоматично набули громадянства республіки - спадкоємиці СРСР за ознакою постійного проживання на її території до певного строку. Російські німці переселялися до Німеччини, будучи вже громадянами незалежних Росії, України, Казахстану. За статусом пізнього переселенця вони також набували і громадянство ФРН як друге громадянство. Ці особи на цілком законних підставах, нікого не обманюючи, мають подвійне громадянство, і їм не треба побоюватися за свої правові позиції. Єврейські контингентні біженці також з відома влади набули німецьке підданство без відмови від громадянства країни походження. Така привілея передбачена для єврейських емігрантів і «женевських» біженців, яким ускладнений вихід із попереднього громадянства. Ці персони не підпадають під дію §25 Закону про громадянство.
Я хотів би більш детально розглянути становище тих, хто подавав особисту заяву про натуралізацію як громадянина іноземної держави, вже будучи громадянином ФРН.
Володимир Міллер у 1989 році переселився з СРСР до Німеччини. У 1991 році Радянський Союз розпався. До цього часу В. Міллер постійно проживав за кордоном. Тому він не набув автоматично громадянства нової країни, як інші його земляки. Міллер часто відвідує колишню батьківщину, і кожного разу ці поїздки пов'язані з необхідністю отримання в'їзної візи в російському посольстві. Для спрощення організації частих поїздок В. Міллер подає до російського посольства у ФРН клопотання про свою натуралізацію як громадянина Росії. Так йому порадили службовці посольства. Міллер народився і більшу частину життя прожив у Росії, і тому його клопотання було незабаром задоволене. З 1995 року він став громадянином Росії додатково до свого германського підданства. Про ці обставини В. Міллер не повідомив німецьку владу. Тепер він побоюється перевірки та різних неприємностей через обставини, що викрилися. Постає питання: чи втратив він своє німецьке громадянство?
Ні, не втратив. Умовою набрання чинності припису закону про автоматичну втрату німецького громадянства було постійне або тривале проживання громадянина Німеччини за кордоном. Так записано в §25 Закону про імперське і державне громадянство. На момент натуралізації як громадянина Росії В. Міллер постійно проживав у ФРН. Це означає, що він зберіг своє німецьке громадянство і законним чином є особою з подвійним громадянством.
Видозміна прикладу: Міллер став громадянином Росії з січня 2000 року. Тут правова ситуація кардинально відрізняється від вищеописаної. З 1 січня 2000 року діє інша, досі актуальна редакція §25 Закону про імперське і державне громадянство. Вона скасовує критерій місця проживання у випадку індивідуальної натуралізації як громадянина іноземної держави. Це означає, що Міллер автоматично втратив німецьке громадянство за фактом російської натуралізації.
Наступна видозміна прикладу: Міллер подав клопотання про прийняття до російського громадянства у 1999 році, але через бюрократичну повільність фактична натуралізація була здійснена у 2001 році. Через цей акт натуралізації Міллер не зі своєї вини цілком несподівано для себе втратив німецьке громадянство. Він не міг знати про майбутні зміни закону і довіряв чинному на 1999 рік правовому становищу, яке не загрожувало йому жодними небезпеками. Дії парламентів і влад різних держав не контролювалися самим заявником, і він не повинен нести за неї відповідальність. Цю ситуацію на сьогодні слід розглядати як нез'ясовану. Можливо, що компетентні німецькі відомства у справах громадянства відмовляться увійти в становище В. Міллера. Я передбачаю суперечки між зацікавленими особами та відомствами у справах громадянства з різних аспектів цієї складної теми. Ці суперечки, звичайно, не відновлять німецьке громадянство, але допоможуть визначитися з подальшим статусом проживання у ФРН.
Після втрати тепер уже колишнім громадянином Німеччини свого громадянства внаслідок факту індивідуальної натуралізації владою іноземної держави, для ФРН він є іноземцем. Тому для легального проживання в країні він повинен виклопотати собі певний статус. Що ж робити у випадках, коли дійсно сталася втрата німецького громадянства?
Шляхи вирішення проблеми
Насамперед слід вивчити правові позиції всіх членів сім'ї. Припустімо, свого часу за особистою заявою як громадяни Росії були натуралізовані сам Міллер та його дружина. Двоє неповнолітніх дітей подружжя не були включені до натуралізаційного клопотання. Це означає, що діти зберегли німецьке громадянство. Тому подружжя Міллерів хоч і втратило своє німецьке громадянство, але залишається іноземними батьками двох малолітніх громадян Німеччини. Це дає їм надійне право на проживання у ФРН за статусом іноземців для виховання своїх дітей - громадян Німеччини.
Закон про перебування
Все ж колишнім громадянам не варто побоюватися масової висилки до країни походження. У цій ситуації допомогу їм надає §38 Закону про перебування (Aufenthaltsgesetz, AufenthG). Цей параграф передбачає видачу безстрокового виду на проживання колишнім громадянам Німеччини, які на момент втрати громадянства понад п'ять років проживали на території ФРН. Обмежений вид на проживання видається колишнім німцям, які на момент втрати громадянства проживали на території ФРН не менше року.
Важливо враховувати часові межі подання клопотання про видачу виду на проживання на правах іноземця. Клопотання має бути подано не пізніше 6 місяців після отримання інформації про втрату німецького громадянства. Моя загальна оцінка становища така, що відомства у справах іноземців повинні в індивідуальному порядку вирішувати кожен випадок беззаперечної втрати німецького громадянства і знаходити прийнятні для всіх сторін рішення.
Томас ПУЕ, німецький адвокат.
Спеціально для «Заграниці».