Розкидатися кваліфікованими спеціалістами для Німеччини – розкіш неприпустима. Але, як це не парадоксально, багато власників вузівських дипломів, у тому числі й представники дефіцитних у Німеччині професій – інженери та програмісти, не можуть влаштуватися на гідну роботу.
Олена С., 32 роки, зустріла свого Вольфганга в Москві, куди той приїхав як діловий партнер фірми, в якій дівчина працювала юридичним консультантом. Так почався інтернаціональний роман, якому не судилося закінчитися хепі-ендом. Досягнувши успіху на своїй батьківщині, впевнена у своїх силах Олена розраховувала, що влаштуватися на роботу в Німеччині для неї не буде великою проблемою, тим більше що німецьку мову вона досить успішно вивчала і в школі, і в університеті. Змінити свої погляди на майбутнє Олену змусила відмова у визнанні її диплома. «Я довго роздумувати не стала, зібрала речі та поїхала назад до Москви. Навіщо жити там, де тебе не цінують? – пояснює Олена і з посмішкою додає. – А домогосподарка з мене все одно б не вийшла».
У численних історіях про «нерозділене кохання» між кваліфікованими емігрантами та німецьким ринком праці дуже багато спільного. Вони освічені й жадають визнання, він холодний і неприступний. Звичайно, не всі власники іноземних дипломів у Німеччині переходять у вантажники та посудомийки. Але скільки потенційних професійних кадрів втрачає німецька економіка в особі тих, кого все ж спіткає така незавидна доля!
За даними інституту з дослідження ринку праці та професійної діяльності (IAB), на сьогодні майже 19% висококваліфікованих іноземців є безробітними. Серед пізніх переселенців цей показник перевищує 43%. Водночас німецькі профспілки роботодавців продовжують наполягати на залученні додаткової робочої сили з-за кордону. Відкрити німецький ринок для жителів країн Центральної та Східної Європи і пом'якшити вимоги про мінімальний дохід для іноземних спеціалістів, які бажають працювати в Німеччині, закликають і окремі члени німецького парламенту.
Але ця ініціатива не знаходить підтримки не лише в нинішнього уряду, який виступає за «інтеграцію замість еміграції», але й у представників дослідницьких центрів, які підходять до питань зайнятості з наукової точки зору. «Заморські» уми, яких так жадають німецькі промисловці, вже тут, запевняють експерти. Справа за малим – розгледіти в дипломованих емігрантах прихований потенціал і надати їм шанс його реалізувати.
Багато іноземців, які приїжджають на постійне місце проживання до Німеччини, вже мають за плечима університетську освіту та багаторічний стаж роботи, але на своїй новій батьківщині вони нерідко виявляються незатребуваними. Однією з проблем, з якою доводиться стикатися кваліфікованим емігрантам, як і раніше залишається горезвісна бюрократія. Підтвердити кваліфікацію, отриману за межами Німеччини, через різного роду розбіжності в системі освіти для іноземних спеціалістів часом виявляється нездійсненним завданням. У результаті замість того, щоб працювати за фахом, реалізуючи свої таланти та професійний досвід, новоспечені німецькі бюргери справно відвідують джоб-центри або, в кращому випадку, влаштовуються на непрестижну та низькооплачувану роботу. У більшості випадків єдиною можливістю не проміняти свою кваліфікацію, вчений ступінь та стаж роботи за фахом на посаду прачки чи підсобного робітника – це знову сісти за парту та отримати німецький диплом. Але на таку авантюру, яка може покласти край безцільному метанню між безробіттям та низькооплачуваною роботою, здатен піти не кожен. У зрілому віці вже важко починати все з нуля, тим більше, коли немає впевненості в тому, що це і є початок того самого щасливого кінця.
Зараз Ірині Г. 52 роки. Коли сім років тому вона назавжди їхала з Казахстану до далекої Німеччини, то сподівалася залишити в минулому побутову невлаштованість і знову знайти улюблену роботу, якої, як і багато її співвітчизників, позбулася на початку 90-х. Але почати все спочатку не вийшло. Інженер-технолог з багаторічним трудовим стажем, у Німеччині Ірина довгий час не могла знайти роботу, а сил знову братися за підручники не було. «Хотілося якнайшвидше змити з себе тавро утриманця», – згадує вона. Переборовши внутрішню образу, Ірина спочатку влаштувалася покоївкою в готелі, а останні кілька років працює нянею по догляду за немічними старцями. Робота важка, але добре оплачувана. Про славне трудове минуле на благо радянської промисловості тепер нагадує лише запорошений університетський диплом.
Найлегше перебудуватися та звернути з второваного шляху вдається молоді. Переїжджаючи до Німеччини, молоді люди не живлять особливих ілюзій щодо стрімкого кар'єрного зростання та «легких грошей». Вони готові до радикальних змін у своєму житті і не впадають у депресію, коли в планомірний перебіг життя втручаються непередбачені обставини.
Валентин В., 26 років, – класичний приклад покоління німців, які, отримавши статус пізніх переселенців, приїхали підкорювати свою історичну батьківщину. У Німеччині він зовсім недавно, всього трохи менше року, але вже не з чуток знайомий з її бюрократичними реаліями. Без нотки жалю в голосі і навіть з іронією молодий чоловік розповідає про те, як перетворився з «двічі магістра» на шкільного вчителя. У Запорізькому університеті Валентин отримав диплом бакалавра за спеціальністю викладач іноземних мов і ще два дипломи – перекладача та фінансиста. У Німеччині визнали лише диплом бакалавра. Тепер Валентин може працювати за фахом – викладати в школі, але ось тільки не таким він уявляв своє професійне майбутнє, коли один за одним отримував дипломи про вищу освіту.
Однак до такого розвитку подій Валентин був внутрішньо готовий. Він молодий, повний сил і не впадає у відчай. Зараз невизнаний магістр збирається вступати до німецького вишу, щоб вивчати економіку німецькою мовою і таки отримати визнання у світі дебету і кредиту. Молодий чоловік впевнено дивиться у майбутнє і не вважає, що марно протер не одну пару штанів на університетській лаві. Володіння мовою та базові знання предмета – хороший старт якщо не в професійне життя, то точно в університетське.
Звісно ж, деякі власники іноземних дипломів, наукових ступенів і звань все ж можуть претендувати в Німеччині на відповідну їхньому професійному рівню посаду, гідну оплату та визнання в наукових і ділових колах. Однак підкоренню німецького ринку праці завжди передує низка формальних, але важливих ритуалів. Так, Федеральним урядом та урядами земель чітко визначено ряд професій, до яких допускаються іноземні фахівці, чий професійний рівень відповідає існуючим у Німеччині вимогам. Це, наприклад, лікарі, педагоги, юристи, інженери тощо. Рішення про «профпридатність» випускників іноземних вищих та професійних навчальних закладів виносять компетентні органи федеральних земель. Причому правила визнання зарубіжних дипломів, наукових ступенів і звань, як і список професій, що потребують офіційного підтвердження в різних землях, можуть варіюватися. У тих сферах діяльності, для яких державою або окремими землями не передбачено подібної системи контролю, оцінку професійного рівня потенційного співробітника дає сам роботодавець.
Незважаючи на деякі явні недоліки системи, в рамках якої в Німеччині проводиться атестація іноземних фахівців, керівництво Центрального управління з іноземної освіти (Zentralstelle für ausländisches Bildungswesen, ZAB) переконане, що дотримання низки формальностей необхідне для збереження стандартів якості в найбільш суспільно важливих сферах послуг, таких як освіта або медичне обслуговування.
Але навіть знання мови та підтверджена вища освіта ще не гарантують успіху в просуванні кар'єрними сходинками. Німецькі роботодавці досі не позбулися упереджень щодо випускників не німецьких вишів. Багато з них перебувають у твердій переконаності, що отриманий за кордоном, особливо в колишніх союзних республіках, академічний ступінь сам по собі не є гарантією професіоналізму.