«Не дури!» – ці слова самі вирвалися у мене, коли я дізнався, що моя знайома, починаючий стоматолог-ортопед з передмістя, записалася на курси німецької мови і тепер щовечора до пізньої ночі зубрить підручник. І навіть посварилася через це зі своїм другом.
– Ну навіщо тобі німецька? Де ти зустрінеш тут німця? Заміж хочеш вийти за іноземця? Вчи краще англійську, – порадив їй я.
– Сам ти дурень. Я до Швейцарії поїду жити, – відрізала вона.
Зауважу, що, судячи з прекрасного східного розрізу очей, жодної краплі німецької, а тим більше швейцарської крові в моїй приятельці немає.
– Хто там на тебе чекає? Кому там потрібен наш дантист? Там своїх вистачає! – намагався вгамувати її я. Справа скінчилася тим, що зі мною вона теж посварилася.
Моя знайома, схоже, не здогадується, що з кожним роком поїхати до Швейцарії їй буде все важче. «У Швейцарії стає незатишно», – констатують переселенці, які переїхали до центральноєвропейської країни з країн третього світу. 21 жовтня відбулися чергові вибори до парламенту конфедерації. Перемогу на них здобула Швейцарська народна партія Крістофа Блохера, який має репутацію політика націоналістичного спрямування. Виступаючи під гаслами обмеження імміграції, вона набрала майже 29% голосів – для Швейцарії це рекорд.
Хоча офіційні оцінки ситуації, що лунають з уст представників ЄС, малюють досить сприятливу картину, успіх Народної партії Швейцарії показує, що проблема «свої – чужі» ще довгі роки буде однією з найгостріших у Євросоюзі. І це незважаючи на те, що практично ніхто з експертів не заперечує позитивний вплив, принаймні короткостроковий, міграції на економіку ЄС. «Знайти новий баланс» – так нещодавно сформулював завдання, що стоїть перед британськими імміграційними властями, міністр у справах імміграції цієї країни Ліам Берн.
Індекс гостинності
Успіхи європейських країн у процесі інтеграції іноземної робочої сили оцінюють за допомогою індексу міграційної інтеграції (Mipex). Індекс є підсумком роботи консорціуму з 25 організацій, до якого входять університети, неурядові організації та аналітичні групи. Діяльність зі складання Mipeх координує British Coucil та британська організація Migration Policy Group. Вперше індекс було складено у 2004 році, і він отримав найвищі оцінки як від офіційних органів Євросоюзу, так і від широкого спектра правозахисних організацій. Зусилля, яких докладають 28 європейських країн (25 членів Євросоюзу плюс Норвегія, Канада та Швейцарія) для створення сприятливих умов для участі іммігрантів у житті європейських суспільств, і, як вінець цієї участі, отримання громадянства приймаючої країни, оцінюються за 140 критеріями. Критерії покликані дати об'єктивну картину у шести основних сферах, що впливають на процес успішної інтеграції мігрантів: доступ до ринку праці; можливість возз'єднання з родиною; можливість отримання довгострокового виду на проживання; можливість брати участь у політичному житті країни; можливість отримання громадянства; антидискримінаційне законодавство.
Рейтинг, складений на основі Mipeх, очолює Швеція, яка набрала 88 балів зі 100 можливих. У цій країні, на думку дослідників, мігрантам (особливо трудовим мігрантам) надають найбільш сприятливі умови для інтеграції у шведське суспільство. Скандинавська держава набрала найбільші бали практично у всіх шести сферах. Укладачі Mipeх визнають, що лише Швеція може бути класифікована як держава, повністю сприятлива для інтеграції мігрантів. У той час як інші країни, які також мають певні успіхи, мають значні прогалини принаймні в одній із шести сфер. І лише дев'ять країн проводять щодо мігрантів політику, яку можна назвати частково сприятливою.
Найнижчий рядок рейтингу займає Латвія. Як вважають укладачі індексу, влада цієї балтійської країни обмежує права іноземних робітників і практично не допускає їх до участі в політичному житті країни. П'ять європейських країн з найбільшими іммігрантськими громадами – Велика Британія, Іспанія, Німеччина, Італія та Франція – знаходяться у верхній частині рейтингу. З них найвище піднялася Італія – вона на сьомій позиції. Велика Британія, яка продовжує вважатися метою номер один для іммігрантів як з Європи, так і решти світу, займає дев'ятий рядок. Але, як вважають експерти, має всі шанси опуститися нижче в наступному рейтингу, якщо запропоновані її владою заходи з контролю за міграцією знайдуть широку підтримку в суспільстві.
Ласкаво просимо…
На перший погляд для антиімміграційних настроїв немає підстав. Принаймні, якщо говорити про економіку. Як показують дані опублікованої нещодавно доповіді Міністерства внутрішніх справ Великої Британії «Економічний та фінансовий вплив імміграції», міграція щорічно додає близько 6 млрд фунтів стерлінгів до ВВП країни. За 2003-2004 фінансовий рік податки з іммігрантів склали близько 10% усіх доходів уряду Великої Британії, в той час як на задоволення соціальних потреб цієї категорії населення було витрачено лише 9,1% від урядових витрат у цій сфері. У доповіді цитується оцінка «цінності трудового мігранта», проведена американськими економістами у 1997 році. Так, середньостатистичний іммігрант в кінцевому підсумку приносив країні $80 тис. прибутку (у доларах 1996 року). Ця величина варіюється від $180 тис. для висококваліфікованих мігрантів до від'ємної величини в -$13 тис. для мігрантів з неповною середньою освітою.
За оцінкою британського Національного інституту економічних і соціальних досліджень, приблизно п'ята частина економічного зростання Сполученого Королівства у 2004 та 2005 роках може бути віднесена за рахунок імміграції. Дані Міністерства праці та пенсійного захисту Великої Британії також вказують на те, що хоча частка іммігрантів у складі трудових ресурсів країни за останнє десятиліття збільшилася майже вдвічі (до 12,5%), це ніяк не позначилося на рівнях заробітної плати та безробіття серед місцевого населення. Більше того, з 2001 року середня тижнева заробітна плата корінного британця збільшувалася, в той час як аналогічний показник для робітника-іммігранта знижувався. Як вважають спеціалісти Міністерства, це відбувається тому, що нещодавні іммігранти мають тенденцію займати менш добре оплачувані позиції, ніж це було в минулому.
У будь-якій динамічній та гнучкій економіці завжди відчуватиметься нестача робочої сили в різних секторах. І в деяких ця нестача завжди буде більш ефективно заповнюватися за допомогою міграції. Звісно, можна обійтися і без неї, економіка продовжуватиме функціонувати і, зрештою, знайде точку балансу, але в результаті стане менш гнучкою, менш продуктивною та динамічною. «Іншими словами, для нашої країни та її державної скарбниці майбутнє з імміграцією краще, ніж майбутнє без неї», – впевнений Ліам Берн.
…Але стороннім вхід заборонено
На цьому фоні може здатися дивним, що правила в'їзду в Туманний Альбіон посилюються. Минулого року кількість депортованих з країни мігрантів, яким відмовили в наданні статусу біженця, вперше перевищила кількість відхилених заяв на надання цього статусу. За останні п'ять років 180 тис. нелегальних мігрантів були зняті з авіарейсів, що прямували до Великої Британії – це приблизно два реактивні лайнери на тиждень. За минулі 12 місяців з країни депортували 16 тис. нелегальних іммігрантів – по одному кожні півгодини.
Але, як вважають в уряді країни, тих заходів, які вживаються сьогодні, недостатньо. Протягом наступного року британську імміграційну систему піддадуть найкардинальнішій перебудові за всю її історію: «Через 12 місяців система буде перетворена до невпізнанності», – каже Ліам Берн. Насамперед, через чотири місяці почне діяти бальна система відбору трудових мігрантів, аналогічна тій, яку сьогодні використовують Австралія та Нова Зеландія. «Вона буде гарантією того, що на роботу та навчання в Британію потраплять лише ті люди, в яких країна дійсно потребує». Крім того, запровадять обов'язкову процедуру зняття відбитків пальців для 3/4, бажаючих отримати британську візу. Всіх іноземців забезпечать спеціальними ідентифікаційними картками. В планах уряду і створення єдиного відомства з найширшими повноваженнями, яке відповідатиме за безпеку британських кордонів.
Вся справа в тому, що окрім бонусів, отримуваних від мігрантів, англійська економіка стикається і з серйозними витратами. Сер Ендрю Грін, голова впливової неурядової організації Migrationwatch UK, вважає, що міграція в тих пропорціях, які спостерігаються сьогодні, справляє на суспільство вплив, економічне виправдання якого дуже незначне. «Доповідь Міністерства ще раз підтверджує, що корінне населення країни майже не відчуває жодних вигод від імміграції. Та прибавка до ВВП, яку дає імміграція, практично збігається зі зростанням чисельності населення країни за її рахунок», – каже колишній британський дипломат. Сер Грін особливо підкреслює необхідність зниження кількості іммігрантів із країн, які не є членами Євросоюзу: «Ми нічого не можемо зробити зі східноєвропейцями, тому що вони входять до ЄС. І в міру того, як економічна ситуація у них на батьківщині покращуватиметься, їх кількість зменшиться. Але три чверті мігрантів потрапляють до Великої Британії з інших частин світу».
Таким чином, в той час як процеси глобалізації набирають сили, уряди розвинених країн світу змушені вирішувати делікатне політичне завдання – пошук балансу між потребою місцевих економік в іноземній робочій силі та страхом змін серед місцевих жителів. Останні все частіше починають вимагати від своїх урядів гарантії того, що в країну потраплять лише «правильні іммігранти», тобто здатні до швидкої та безболісної імміграції, приносячі економічні дивіденди приймаючій країні і не лягаючі тягарем на локальні системи соціальної допомоги.