Після набрання чинності новим законодавством влітку минулого року Міністерство імміграції загальмувало розгляд виїзних справ кваліфікованих спеціалістів, а потім застосувало до них нові правила - ретроактивно.
Канадські імміграційні чиновники розуміли, що уповільнення процесу розгляду справ, нібито пов'язане із введенням нового закону та його освоєнням співробітниками канадських консульств, неминуче призведе до того, що 100.000 справ, які перебували в роботі ще за старого законодавства, розглядатимуться за новими критеріями. Багато хто з цієї сотні тисяч потенційних іммігрантів тепер стверджує: за старим законодавством вони візу неодмінно отримали б, а тепер їм буде відмовлено. Вони наполягають, що було б справедливо, якби їхні справи розглядалися за правилами, що діяли тоді, коли вони подали заяви та оплатили їх розгляд.
Дізнавшись про рішення Федерального суду Канади, Сьюзен Скарлетт, прес-секретар Міністерства імміграції, заявила, що її відомство підкориться постанові судді. «Ми призупинимо відмови старим заявникам і діятимемо так до нового судового рішення, - сказала вона. - Про нинішній же вердикт суду ми поінформуємо тих, хто подав заяви на імміграцію ще в період дії старого закону».
Що ж усе це означає для зацікавлених осіб? Ну, отримають вони відповідне повідомлення з консульства: мовляв, відмову ми вам поки що не надішлемо. І справа їх затягнеться ще на роки? А цю саму відмову вони отримають уже тоді, коли й думати забули, що збиралися переїжджати до Канади?
Позов про призупинення видачі відмов подали до канадського суду троє імміграційних адвокатів з Торонто - Рон Форстер, Дан Міллер і Лорн Валдман. У січні 2002 року, щойно стало відомо про ретроактивну дію нового імміграційного закону, Дан Міллер на сторінках газети «Иностранец» передрікав великий скандал. Він говорив про те, що ретроактивність закону суперечить нормам демократичного суспільства і що запроваджуваний міністерством порядок неодмінно буде оскаржений у суді.
Адвокат, як і слід було очікувати, від своєї позиції не відступив. Ми зв'язалися телефоном з Торонто і попросили Дана Міллера роз'яснити нам суть останнього рішення Федерального суду.
- Я бачила ваше ім'я в одній з канадських газет, воно згадувалося у зв'язку з груповим позовом заявників на імміграцію.
- Все дещо складніше, ніж здається на перший погляд. Спробую пояснити. Весною цього року до канадських судів надійшло понад 60 позовів, загалом їх зараз 64. Багато з цих позовів заявлені як групові, тобто подані від імені одного чи кількох клієнтів, але рішення пошириться на всіх, хто перебуває у схожому становищі і, природно, хоче, щоб і до нього було застосоване таке рішення. Я був одним із 12 адвокатів, які подали саме групові позови.
Ми хочемо змусити уряд розглядати за старими правилами справи тих людей, хто подав заяву на імміграцію до Канади за категоріями кваліфікованих спеціалістів і бізнесменів до 1 січня 2002 року, тобто коли ще діяли старі правила.
Зазвичай групові позови розглядаються в судах дуже довго - місяці і навіть роки. Таким чином, навіть якби наша справа й вирішилася позитивно, за час її розгляду уряд встиг би відмовити в імміграційній візі багатьом сотням наших клієнтів. Тому ми, троє адвокатів, звернулися до суду з проханням тимчасово заборонити Міністерству імміграції видавати відмови економічній категорії заявників до ухвалення рішення за груповим позовом. І в п'ятницю, 20 червня, наше прохання було задоволено.
- Давайте все пояснимо по порядку. Хто входить до економічної категорії заявників?
- Це, по-перше, кваліфіковані спеціалісти. По-друге - бізнесмени. Останні поділяються на три групи: ті, хто самі собі створюють робочі місця, самі себе наймають на роботу - художники, спортсмени, тренери, музиканти тощо; власне підприємці, які або купують канадське підприємство, або самі створюють у Канаді нове підприємство; і, нарешті, інвестори, які вкладають певну суму грошей у спеціальний державний фонд.
- Про які строки подання заяв йдеться?
- Груповий позов і, відповідно, отримане нами тимчасове рішення про призупинення видачі відмов стосується тих, хто подав заяву на імміграцію до Канади до 1 січня 2002 року.
Насправді новий імміграційний закон набрав чинності 28 червня 2002 року. Але 1 січня 2002 року уряд оприлюднив проект нових імміграційних правил, тож той, хто подавав заяву після цієї дати, уже знав, що на нього чекає. І нинішнє рішення суду про заморожування видачі відмов їх не стосується.
Важливо відзначити ще ось що: заявники за груповим позовом можуть, тим не менш, продовжити свій імміграційний процес, якщо вони згодні, щоб їхні справи розглядалися за новими критеріями. Однак ті, хто розуміє, що за новими правилами їм буде відмовлено в імміграційній візі, мають набратися терпіння і чекати.
- А що буде з тими, хто вже встиг отримати відмову?
- На них нинішнє рішення суду не поширюється. Навіть ті, хто, скажімо, 30 червня отримає поштове повідомлення про відмову, датоване 19 червня, теж під нього не підпадають. Рішення суду було ухвалено 20 червня, і саме з цього дня відмови видавати не можуть.
- Що ж робити тим, кому так не пощастило?
- Залишається наймати адвоката і подавати персональний позов.
- У газетних публікаціях мені траплялися суперечливі дані про кількість людей, які підпадають під категорію подавачів групового позову. Яка ваша оцінка чисельності людей, інтереси яких представляються в цьому процесі?
- За оцінкою Міністерства імміграції Канади, до 1 січня 2002 року було подано - і поки що не розглянуто - 104.000 заяв з усього світу. Якщо вважати, що за кожною заявою стоїть сім'я, яка складається в середньому з двох з половиною осіб, то йдеться про 260.000 потенційних іммігрантів.
Є ще група тих, хто подав заяви на імміграцію після 1 січня 2002 року, але до 28 червня 2002 року - тобто до набрання чинності новими правилами. На них нинішнє рішення суду не поширюється, розгляд їхніх справ триватиме. Однак їм слід знати, що до канадських судів подано позови, які зачіпають і їхні інтереси, і рішення по них може бути позитивним.
Ще одна важлива деталь. У деяких із групових позовів викладено прохання застосувати до позивачів старі імміграційні правила, у деяких - прохання лише про грошову компенсацію. Загальна сума цих компенсацій коливається від 400 млн. до 1,4 млрд. канадських доларів.
- Я ж думала, що позивачі насамперед стурбовані скасуванням ретроактивності закону і лише у разі відмови просять компенсувати їм фінансові та моральні збитки.
- Так, але зараз усі ці позови об'єднані в загальну судову процедуру.
- І який ваш прогноз?
- Цілком оптимістичний. І не безпідставно. Під час цієї великої судової тяганини нам доводиться час від часу подавати проміжні позови: той позов, що призвів до призупинення видачі відмов, - лише один із них. Так от, усі ці наші проміжні справи завершилися успішно. Суд із співчуттям і розумінням ставиться до становища заявників. Усе, що відбувається, - великий головний біль для Міністерства імміграції. І, на мою думку, існує дуже велика ймовірність, що воно не захоче доводити справу до суду, де в нього мало шансів перемогти.
- Ви сподіваєтеся, що після всього цього шуму, нервотріпки, судових позовів Міністерство імміграції просто поступиться - почне розглядати заяви, подані до 1 січня 2002 року, за старими правилами?
- Саме на це ми й розраховуємо: що міністерство віддасть перевагу укласти угоду, а не йти до суду. Тим більше що в судах йому поки що не дуже щастило, судді були надто вже прихильні до наших аргументів.
- Скільки, за вашими оцінками, серед заявників вихідців із країн колишнього Союзу, на яких поширюється останнє рішення суду?
- Із 104.000 заяв приблизно 8.000 - із країн колишнього Радянського Союзу.