Така політика ведеться для того, щоб допомогти жертвам багаторічної дискримінації - наприклад, нащадкам рабів, яких півтора століття тому експлуатували «білі люди». Однак, в результаті, переселенці з Африки та країн Карибського моря в університетах США отримують пільги, призначені для інших - «корінних» чорношкірих американців.
Дослідження показало, що чорношкірі іммігранти набагато частіше навчаються у вузах. Наприклад, у найкращих університетах та коледжах США, що входять до так званої «Ліги Плюща» (Ivy League), не корінні чорношкірі становлять 40% від загальної кількості чорних студентів, в той час як у масштабах чорношкірої громади США їх частка не перевищує 13%. Крім того, іммігранти набагато частіше потрапляють до приватних (зазвичай дорогих) та престижних навчальних закладів. Автори дослідження пояснюють це тим, що іммігранти, як правило, мають більш освічених батьків. Однак під час навчання чорні іммігранти встигають не краще, ніж «корінні» афроамериканці. Статтю про це опублікував журнал American Journal of Education.
Політика надання меншинам США режиму найбільшого сприяння при вступі до вузів почалася в 1961 році, коли президент Джон Кеннеді підписав відповідний указ. Це було зроблено для того, щоб допомогти представникам малозабезпечених та малограмотних верств населення отримати гідну роботу, освіту тощо. Після цього законодавство США в цій галузі неймовірно ускладнилося, а успішність даного проекту періодично критикують. У США подібні програми діють на різних рівнях - країни, штату, міста, окремого вузу та навіть факультету. Їх об'єднує назва - «Програми позитивних дій».
У 2005 році і Принстонський університет проаналізував: кому легше вступати до престижних вузів. Виявилося, що в найкращій ситуації знаходяться чорношкірі, спортсмени, трохи складніше вступити до університету представникам латиноамериканської меншини, ще складніше - дітям колишніх випускників цього вузу. Інші категорії абітурієнтів не мають пільг (дівчатам, правда, іноді полегшують вступ на факультети, що навчають точних наук).
Аналогічні схеми застосовують і інші країни світу. Наприклад, у Німеччині якщо на одне й те саме місце претендують два рівних за кваліфікацією кандидати - чоловік і жінка, то роботу отримає жінка. В Індії діють квоти для представників нижчих каст та етнічних меншин. У Новій Зеландії перевагу при вступі до університетів мають маорі та їх нащадки. У Північній Ірландії на поліцейську службу повинні приймати рівну кількість католиків та протестантів і т. д.
У результаті, багато людей намагаються всіма силами довести свою належність до групи, яка має переваги при вступі на роботу чи навчання - іноді подібні докази просто фабрикуються. Це викликає невдоволення «законних» отримувачів пільг. Наприклад, лідери «корінних» афроамериканців часто критикують приїжджих чорношкірих.