На вулицях Дубліна
О.: Спочатку про гроші. Приїхавши сюди, я заробляв з обіцяної мені на батьківщині тисячі у.о. лише $700. З них, при найскромніших витратах, мені вдавалося відкладати щомісяця приблизно триста. Зараз, залишившись на наступний термін і більш-менш пристосувавшись до мови, я зарекомендував себе старанним хлопцем, хапаючись за різні підробітки. Так іноді дотягую до 1.500 на місяць. При цьому зараз відкладати вдається не більше 600 доларів.
Коли рік тому до мене приїхала дружина, витрати, звісно, зросли. Ми так і планували: народити тут дитину, щоб потомству дістався нормальний європейський паспорт. Перші шість місяців вагітності Лєра працювала помічницею в ірландській сім'ї і заробляла в середньому 700 доларів на місяць. Від бараку мені довелося відмовитися на користь недорогого готелю в передмісті, де ми оселилися з дружиною. Нашому Патріку вже п'ять місяців. Ми спеціально дали йому місцеве ім'я, та й народився він 17 березня. А день Святого Патріка – одне з найулюбленіших ірландських свят. Дитина одразу отримала паспорт з фотографією, який лише через три роки слід поміняти. Серед приїжджих сюди побутує думка, що Ірландія – чи не остання країна Європи, де при народженні дитини ще можна буде щось отримати. Але кажуть, що після майбутніх у жовтні виборів та введення у 2002 році європейської валюти це право можуть скасувати. Залишається сподіватися, що воно буде хоча б ще років п'ять обговорюватися в парламенті з притаманною ірландцям повільністю. Зупинятися на одній дитині не хочеться, а народити ще – поки ми не маємо такої можливості.
На жаль, громадянство малюка не забезпечило нам ПМЖ, але ми отримали статус резидентів, який дозволяє працювати навіть без дозволу всім членам сім'ї. Такий статус видається на один рік і потім щорічно продовжується. Проживши таким чином у країні легально п'ять років, ми зможемо подати на натуралізацію, тобто на паспорт. Кажуть, прохання розглядається протягом року. Це за найоптимістичнішими прогнозами.
П.: Так, багато хто, потроху виховуючи дітей, просто «висиджують» громадянство. Чув, що про своїх маленьких громадян Ірландія піклується «на повну котушку». За все платить соціальні компенсації, навіть за колясочку. Можливо, це чутки, не знаю. Але річ не в цьому. Я, мабуть, тепер уже буду намагатися отримати громадянство більш простим способом. Наприклад, одружуся на ірландці. До речі, Магс, ти не заміжня? (Дівчина, розсміявшись, жестикулює: ні!) Бо навіть отримавши вид на проживання і пробувши тут уже 5 років, я вже втомився мовчки чекати. А нічого іншого не залишається. Я знайомий з сім'ями, які тут уже 10 років працюють – і нічого. Образа! А щодо грошей, то приїжджаючи сюди, спеціаліст з інформаційних технологій навряд чи може розраховувати на суму, що перевищує 17.000 на рік.
А розклад наступний. На місяць ти маєш півтори тисячі. З них третина – податок. Якщо протягом п'яти років будеш справно за кожен рік платити податок, то можеш сподіватися на отримання громадянства – без цього ніяк. З решти тисячі, якщо дуже сильно економити, можна відкласти доларів 600, сплативши десь 200 за проживання та 200 – за харчування (а вони в Ірландії, повірте, ну дуже недешеві). Чоловікам, дружини яких мають намір народжувати в Ірландії, бажано враховувати цей факт, бо відомо, що вагітні особливо до їжі небайдужі, тому й витрати відповідно зростають. Пологи безкоштовні, так. Але медикаменти надзвичайно дорогі. Везти своє – теж не дуже розумно, якщо на ці ліки немає спеціального дозволу, на митниці їх просто вилучать.
Тож дитячий паспорт теж «у копієчку влітає». 600, пізніше 700, 800 або навіть 1.000 «чистими» на місяць – це не такі вже й великі гроші за тутешніми мірками. Якщо ти хороший спеціаліст, цю суму і вдома зможеш заробити. Тут хіба що «вид на проживання» або «громадянство» з витікаючими соціальними пільгами може заспокоювати.
Тому, я вважаю, нашим «комп'ютерним мізкам» краще б в інших країнах щастя спробувати. Тим більше, гучна нещодавно хвиля звільнень з таких міжнародних компаній, як Intel (1.500 осіб), IBM +Lotys (500 осіб), Motorolla (120), Ericson (100), Xerox (400) мала б насторожити новоприбулих. Зрозуміло, що під цю хвилю скорочень потрапляють не тільки ваші співвітчизники. Але в Ірландії зараз знайти альтернативу своїй роботі набагато простіше, ніж у будь-якій іншій європейській країні. Ще тут за законом переслідується будь-яка дискримінація: за питанням статевої належності, віросповідання, національності. Тут всі рівні в правах: і місцеві, і приїжджі. Все по чесному. І зарплата у людей з однаковим досвідом в рамках однієї компанії – однакова. Я нерідко це чую від батька сімейства, яке мене приймає в Ірландії як au-pair. Я не є здобувачем ірландського громадянства або високого заробітку. У мене досить забезпечені батьки. Італійські перспективи мене теж цілком влаштовують. Я тут з метою відкрити для себе щось нове в культурі, традиціях, знайти нових знайомих і друзів, приємно провести час, чомусь навчитися і пожити в мовному середовищі. Пізніше в університеті буду вивчати іноземні мови.
М.: Я не заміжня у свої 25, але це не проблема зараз, адже зазвичай ірландська молодь раніше 30 років про створення сім'ї не замислюється. Лише 13% укладають шлюби до 30 і то, як правило, з необхідності. Католицька релігія, протестуючи проти абортів, закликає молодь давати дітям життя і не позбавляти дитину сім'ї. Якщо є мати – повинен бути і батько. А отримати дозвіл у нашій країні дуже важко: церква це не вітає. 47% встигають обзавестися сім'єю у віці від 30 до 40 років, решта 40% створюють сім'ї вже в досить зрілому віці та матеріальному благополуччі. Бо в молодості всі в першу чергу думають про кар'єру.
Ірландія дає хорошу освіту, але навіть маючи її, жінки, як правило, не могли себе реалізувати, бо народжували та виховували дітей (причому четверо – це «прожитковий мінімум»). Тепер мами, не перестаючи народжувати, прагнуть зайняти своє місце під сонцем у бізнесі, а звідси – попит на гувернанток, помічниць за договором, кухарок та аu-pair.
Людям, які приїжджають до нашої країни на рік, напевно, корисно було б знати, що таке поняття, як відпустка, у нас у буквальному сенсі «розтяжне» поняття. За рік покладено відпочивати не менше 20 днів, плюс по одному дню за кожен відпрацьований рік, плюс 9 офіційних державних вихідних. Загалом – близько 4 тижнів. Зазвичай їх «розтягують» на 1-2 тижні раз на сезон. На приїжджих це правило теж поширюється.
А щодо громадянства, то я, народжена в Ірландії ірландцями, про це ніколи не замислювалася. Але знаю, що ті, хто зареєструє шлюб з громадянином Ірландії (при цьому достатньо надати свідоцтво про шлюб та документи про спільне проживання), стають громадянами Ірландії. Таке право надається через 3 роки після укладення шлюбу. При цьому ірландський чоловік / дружина повинні мати громадянство не менше трьох років. Ті, хто перебуває у шлюбі з громадянами Ірландії, мають право проживати на території нашої країни і навіть працювати, не отримуючи дозволу на роботу. А якщо у вас вид на проживання – вам необхідно 5 років жити в країні і справно платити податки. Тоді – жодних проблем, напевно. Все за законом. До речі, крім законів, у нас ще діють і внутрішні правила. Ви, напевно, чули, що ірландці – жахливі консерватори. Так от, у нас не прийнято засиджуватися на роботі після 6-7 години вечора, відмовлятися від пива в пабі, відвідувати стриптиз-шоу (бо вони офіційно заборонені, як і публічні будинки).
– Стало бути, ми підійшли до питання про те, як розважаються у вільний від роботи час?
О.: Одна людина дуже лаконічно, по-моєму, сформулював відповідь на подібне запитання: «паби, паби, паби, церква, шейпінг та TV». Я би сюди ще екскурсії додав. Чесно кажучи, до культури пабів я ще не звик, і після роботи йду додому, до сім'ї. Хоча там – досить приємна атмосфера.
АКЛІМАТИЗАЦІЯ
– У Києві зараз, як і в Ірландії, дощово: ось уже протягом місяця виходити вранці без парасольки досить ризиковано. Всі сподіваються, що хоча б у липні-серпні сонечко побалує.
П.: А ми вже сподіватися перестали. Тут погода змінюється кожні півгодини: дістанеш сонцезахисні окуляри – за кілька хвилин виявиш на скельцях краплі дощу. Розкриєш парасольку – дощ уже припинився. Ніколи не знаєш, як одягнутися. В Ірландії не існує окремого літнього чи зимового одягу. Суцільна демісезонка.
О.: Ось-ось. Зате не доводиться тягти з собою сюди, якщо їдеш, скажімо, на рік, свій зимовий гардероб (включно з чоботами та шубами). Кросівки та демісезонні черевики згодяться завжди. Спортивний стиль – светри та джинси – дуже прийнятний. Більшість ірландців саме так і одягаються; різких температурних перепадів не буває.
М.: Ну, спека – це ще нічого, трапляється. Але бачили б ви, як ірландці реагують на сніг! Це тут вкрай рідкісне явище, та й сніжинки тануть, часто так і не встигнувши долетіти до землі. Але складається враження, що все місто просто завмирає: пішоходи одразу зупиняються і починають здивовано дивитися в небо. Машини зупиняються, створюючи затори – для водіїв це справжнє стихійне лихо, адже якщо сніг долетить до землі, у них виникнуть справжні проблеми. Тут, в Ірландії, немає снігоочисних машин, як і у вас на батьківщині. І двірників з мітлою у нас на вулицях немає. Пам'ятаю, років десять тому мама, почувши по радіо, що передбачається сніг, не пустила нас із братами до школи. Справа в тому, що колись у юності вона послизнулася на першому ж побаченому нею снігу і зламала руку. Тож до даного виду опадів в ірландців є своє упередження. Та й, чесно кажучи, ірландцю, який рідко виїжджає за межі острова, важко уявити, як можна жити в країні, де всю зиму лежить сніг або все літо температура ртутного стовпчика не опускається нижче 38 градусів. Що скажеш, Фабіо?
Ф.: Я у вас насправді трохи мерзну. Така погода, яка переважає у вас у липні, тут типова хіба що для півночі Італії, і то – у січні-лютому. Мені ж, південцю, дещо складно акліматизуватися. Але коли нагадуєш собі, що дихаєш чи не найчистішим у Європі повітрям, одразу ж забуваєш про кліматичні незручності. Відомо, що вітри з Атлантики здувають всю «пил» з острова, де розташувалася Ірландія, на частину суші, що належить Великобританії. І взимку, і влітку – смарагдові луки та гаї. А з такою кількістю зелені дихається дуже легко і приємно.
Що стосується опадів, то тут, у Дубліні, який розташований на східному узбережжі, вони трапляються чи не вдвічі рідше, ніж на заході країни. З цієї точки зору, будемо вважати, що нам з вами пощастило.